Вишнівець
Вишнівець — селище міського типу Збаразького району Тернопільської області, розташоване у північній частині області, на березі річки Горині. Відстань до районного центру — 24 км, до залізничної станції Карначівка на лінії Тернопіль—Шепетівка — 16 км. Через селище проходить автошлях Луцьк—Чернівці.
Про заселення цієї території з давніх часів свідчать виявлені поблизу села Бутина рештки поселення черняхівської культури.
Перша письмова згадка про Вишнівець зустрічається в історичних джерелах з 1395 року. Тоді великий князь литовський Вітовт, позбавивши Дмитрія Корибута Сіверського князівства, дав йому кілька поселень на Волині, в т. ч. і Вишнівець, де було закладено замок1. Він був побудований на правому березі річки Горині, там, де нині розміщується село Старий Вишнівець (рештки укріплених валів і руїни старої церкви збереглися дотепер). Згадки про Вишнівець зустрічаються в документах за 1434 і 1463 роки, які засвідчували перехід населеного пункту від одного власника до іншого2.
Не раз протягом XV—XVI ст. Вишнівець зазнавав нападів татарських орд. Великих руйнувань було заподіяно йому 1494 року, коли переважаючі сили татар розбили під Вишнівцем польські війська. Нападники зруйнували поселення, багатьох жителів забрали в полон. 1512 року татари вчинили новий напад на Волинь. В бою під Вишнівцем 26-тисячне татарське військо на чолі з ханом Менглі-Гіреєм було розгромлене польськими військами3.
В другій половині XVI ст. Вишнівець, що входив до складу Речі Посполитої, став резиденцією українських магнатів, князів Вишневецьких, які поступово покатоличилися і спольщилися. 1640 року Я. Вишневецький розпочав будівництво великого замку, а також монастиря для ченців ордену кармелітів — центру покатоличення жителів округи. Тоді Вишнівець був досить великим поселенням з розвинутими ремеслом і торгівлею. Значну кількість населення становили ремісники — шевці, кравці, пивовари, гончарі. На торги до Вишнівця з’їжджалися з Кременця, Почаєва та інших навколишніх міст і містечок. Найбільшого розвитку набула торгівля худобою, медом, ремісничими виробами. Основним же заняттям жителів було сільське господарство. Селяни відробляли 2—3 дні панщини на тиждень, платили на користь феодала чинш; двірська челядь виконувала роботи в панському маєтку.
Політика грубого насильства й грабежу, жорстока експлуатація з боку власників Вишнівця викликали наростання невдоволення і протестів трудящих. Особливо посилилася боротьба селян проти гнобителів напередодні і під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького. 1648 року, під час походу селянсько-козацької армії на Львів, окремі загони її йшли бічними шляхами, щоб підтримати виступи місцевого селянства. Один з таких загонів вступив до Вишнівця. Тоді було розгромлено монастир кармелітів. У 1649 році, коли селянсько-козацьке військо обложило Збараж, жителі Вишнівця допомагали козакам зводити укріплення, підвозили фураж, продовольство. Після підписання Зборівського договору, повертаючись у Крим, татари вщент пограбували і зруйнували Вишнівець. Багатьох його жителів вони забрали в полон або знищили4.
Жорстока розправа чекала на повсталих селян і з боку власників Вишнівця. За наказом Я. Вишневецького сотні селян було страчено, палали українські села. Лють цього магната викликала подив навіть у самої польської шляхти. Тяжке становище народних мас ще більше погіршувалося стихійним лихом. 1649 року сарана знищила всі посіви, після чого вишнівецькі землі перетворилися на чорну пустелю5. Великий голод був 1651 року. Люди їли жолуді, шишки, кору з дерев, кропиву. Голод супроводився епідеміями і масовою смертністю.
Напади татарських орд повторювались і в другій половині XVII ст. Вони руйнували Вишнівець у кінці 1653 року, в грудні 1666, в червні — серпні 1667 року. Стариків і дітей татари вбивали, молодь забирали в полон. Особливо спустошливим був напад 1672 року. Татари вчинили криваву розправу над жителями: багатьох посадили на палі, інших порубали шаблями. Саме містечко було настільки зруйноване, що польський король мусив звільнити ремісниче й торгове населення від податків на 12 років.
У кінці XVII — на початку XVIII ст. гноблення трудящих Вишнівця, який залишився під владою Речі Посполитої, дедалі посилювалося. Велика панщина, численні платежі згубно впливали на селянські господарства. Щоб добути грошей на розкішне життя, магнати віддавали в оренду навіть родові резиденції. 1665 року Г. Вишневецька позичила 20 тис. злотих, заклавши Вишнівець. Посесори хазяйнували у Вишнівці до кінця XVII століття6.
Після закінчення визвольної війни на українське населення посилився наступ католицької церкви, чому всіляко сприяли власники Вишнівця. 1702 року жителям було наказано виявляти покору католицькій церкві, а непокірним загрожував штраф у 100 кіп литовських грошів і навіть смертна кара. Не витримуючи жорстокої експлуатації, релігійного гніту, чимало вишнівецьких селян тікало в інші місцевості. У 1717 році, наприклад, власник Вишнівця сплатив почаївським ченцям велику винагороду за те, що ті затримали і повернули назад кількох збіглих кріпаків та їхні родини7.
У 1720 році за наказом останнього з роду Вишневецьких — князя Михайла Серватія — побудовано розкішний палац, який зберігся донині і є визначною архітектурною спорудою. Після його смерті 1744 року Вишнівець перейшов у володіння князів Мнішеків8.
Володарі Вишнівця наживали величезні багатства, жорстоко експлуатуючи кріпаків. 1771 року в містечку налічувалося 396 селянських господарств. Парокінні господарства відробили за рік 2808 днів панщини, поєдинки — 572, піші — 1456 днів. Усі вони відбули також 1560 днів літньої панщини і 3120 днів інших повинностей, виплатили за користування садибами 5168 злотих чиншу. Кріпакам доводилося на довгий час відриватися від своїх господарств, супроводжуючи транспорти з продуктами сільського господарства (насамперед пшеницею), якими власники Вишнівецького фільварку торгували у Львові, а також Варшаві, Любліні, Гданську та інших містах.
Не легшим було й становище ремісників. Покупців і замовників було обмаль, але повинності вони мусили виконувати великі. Ремісники платили феодалу чинш, податок «від ремесла», виконували різні роботи. 1763 року вишнівецькі шевці скаржилися, що вони виготовили для фільварку 32 пари чобіт, а їм заплатили мало; подібна скарга надійшла й від ткачів. На це власник маєтку відповів, що ремісники повинні відробляти згідно з інвентарем, а за це платні не одержують. Ремісники платили й державні податки. В таких умовах ремісничі цехи занепадали. 1760 року у Вишнівці діяло 10 цехів. Через вісім років їх налічувалося лише 3. Багато ремісників переходили до землеробства, деякі поєднували заняття сільським господарством з ремеслом.
Великі прибутки феодали одержували від виробництва і продажу спиртних напоїв. Власник Вишнівця часто здавав пивоварні та винокурні в оренду. Так, у 1779 і 1780 рр. доход його від оренди становив щороку 5 тис. злотих. 1764 року в містечку було споруджено невеликий цегельний завод.
Нужденне життя селян і ремісників різко контрастувало з розкішшю, що оточувала Мнішеків. Сума їхніх щорічних витрат була величезною. Так, лише поїздка одного з князів у Париж 1791 року обійшлася в 93 462 злоті9.
Після возз’єднання 1793 року Волині з українськими землями в складі Росії Вишнівець як центр волості увійшов до Кременецького повіту Волинської губернії. 1846 року, подорожуючи Поділлям і Волинню, у Вишнівці провів кілька днів Т. Г. Шевченко. Він цікавився замком, старовинною бібліотекою, зробив кілька зарисовок10. Двома роками пізніше, у вересні 1848 року, у Вишнівці побував французький письменник Оноре де Бальзак11.
Згідно з селянською реформою 1861 року селян Вишнівця — колишніх кріпаків — перевели до розряду тимчасовозобов’язаних. До оформлення викупної угоди вони мали відробляти на поміщика по 20 днів з десятини землі на рік або ж сплачувати оброк у сумі 3 крб. 10 коп. У Вишнівецькій волості найбільшою викупною нормою землі визначалося 4,5 десятини на селянський двір, причому за кожну десятину селянин мав заплатити 102 крб. Це набагато перевищувало ринкову вартість землі. Багато селян одержали наділи менші за ті, якими вони користувалися до реформи, до того ж поганої якості, далеко від садиб. Власник маєтку залишив у своїх руках 10,8 тис. десятин кращих земель12.
У другій половині XIX ст. у Вишнівці виникло кілька дрібних підприємств для переробки овочів і фруктів. Дальшого розвитку набули ремесло й торгівля. Ремісники-кустарі шили чоботи, одяг, виготовляли вироби з вовни, які славилися на весь повіт. Ремісничі вироби збувалися, головним чином, через торговців-посередників, які набагато дорожче перепродували їх у своїх крамницях.
Важке економічне становище, національний гніт, що тяжіли над трудовим людом, нерідко викликали виступи трудящих. Особливої гостроти селянський рух набрав у роки першої російської революції 1905—1907 рр. Тоді кілька разів страйкували сільськогосподарські робітники Вишнівця та сусідніх сіл. Вони вимагали поліпшення умов праці, підвищення заробітної плати. Страйкуючі виступали і проти місцевих куркулів.
Столипінська аграрна реформа, спрямована на зміцнення куркульської верхівки, призвела до дальшого розорення основної маси селянських господарств. На 1907 рік у Вишнівецькій волості виникло 82 хутори загальною площею 548 десятин. Водночас біднота, не маючи змоги обробити свої мізерні земельні наділи, продавала їх. Лише у вересні 1907 року 31 селянин волості подав заяву до землевпорядної комісії на дозвіл продати землю.
Медичного закладу у Вишнівці не було. На 1903 рік тут працювали лише один приватний лікар і акушерка. Звичайно, надати всім допомогу вони не могли. До того за їхні послуги доводилося платити багато грошей. Далеко не всі вишнівецькі ремісники й селяни через скрутні матеріальні умови могли навчати своїх дітей. Однокласну школу відкрили лише 1878 року, відвідувала її незначна частина дітей шкільного віку. В 1881 році тут навчалося 59 учнів, працював один учитель. Навчання провадилося в звичайній селянській хаті.
1 В. К. и Г. К. Лукомские. Вишневецкий замок, его история и описание. СПб., 1912, стор. 1—3; Н. И. Теодорович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии, т. 3, стор. 86.
2 С. М. Каретников. Волынская губерния. Почаев, 1912, стор. 7; Н. И. Теодорович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии, т. 3, стор. 87, 88.
3 Rocznik Wolynski. Rowno, 1938, стор. 16.
4 I. П. Крип’якевич. Богдан Хмельницький, стор. 153; J. J е г 1 і с z. Latopisiec albo kroniczka, t. 2. Warszawa, 1853, стор. 112—114.
5 Літопис Самовидця, стор. 59.
6 А. И. Баранович. Магнатское хозяйство на юге Волыни в XVIII в., стор. 27.
7 Тернопільський облдержархів, ф. 258, оп. 2, спр. 4. арк. 1, 2; Архив Юго-Западной России, ч 1, т. 4, стор. 204, 205.
8 В. К. и Г. К. Лукомские. Вишневецкий замок, его история и описание, стор. 33.
9 А. И. Баранович. Магнатское хозяйство на юге Волыни в XVIII в., стор. 136, 137 (таблиця), 152, 153, 175, 176.
10 Є. П. Кирилюк, Є. С. Шабліовський, В. Є. Шубравський. Т. Г. Шевченко. Біографія. К., 1964, стор. 191.
11 Журн. «Жовтень», 1968, № 4, стор. 136, 137.
12 Отмена крепостного права на Украине. Сборник документов и материалов. К., 1961, стор. 166, 168; И. К. Поляков. Крупное землевладение на Волыни. К., 1898, стор. 18.
Населені пункти Тернопільської області : Бережани • Борщів ( Більче-Золоте , Мельниця-Подільська , Скала-Подільська ) • Бучач ( Золотий Потік , Язловець ) • Гусятин ( Гримайлів , Копичинці , Хоростків ) • Заліщики ( Товсте ) • Збараж ( Вишнівець , Чернихівці ) • Зборів ( Залізці , Озерна ) • Козова • Кременець ( Почаїв ) • Ланівці • Монастириська ( Коропець , Устя-Зелене ) • Підволочиськ ( Нове Село , Скалат ) • Підгайці • Теребовля ( Буданів , Золотники , Микулинці , Струсів ) • Тернопіль ( Великий Глибочок , Великі Бірки ) • Чортків ( Ягільниця ) • Шумськ ( Великі Дедеркали )