Залізці

     Залізці (до 1993 — Заложці) — селище міського типу на півночі Тернопілля, розташоване на річці Сереті, притоці Дністра, за 29 км від районного центру й за 24 км від найближчої залізничної станції Зборів на лінії Львів—Київ. Через Залізці проходить автошлях Тернопіль—Броди—Червоноград. 
     На території Залізців люди селилися здавна, про що свідчать археологічні знахідки — скарб знарядь праці та прикрас доби пізньої бронзи. Письмові згадки в історичних джерелах про поселення зустрічаються з 1483 року. На початку XVI ст. польський король Сигізмунд І подарував ці землі подільському воєводі М. Камінецькому, який заклав тут замок. Він був кам’яний, оточений високими валами з муром і мав важливе на той час стратегічне значення. До нього можна було потрапити лише через підвісний міст. Поселення, що виникло біля замку, почали називати Новими Заложцями, а більш давнє, розміщене на протилежному, правому березі Серету — Старими Заложцями. В наступні роки вони злилися в один населений пункт. В долині річки було споруджено великий став. 
     Щоб забезпечити приплив населення, М. Камінецький 1516 року звільнив жителів на чотири роки від податків. Того року Залізці стали містечком. У 1520 році їм надано магдебурзьке право1
     З середини XVI ст. певного розвитку набули ремесла і торгівля. Населення здебільшого займалося землеробством, було залежним від феодала. Наприкінці XVI ст. селяни відробляли 2—3 дні панщини на тиждень, виконували інші повинності на користь феодала. Погіршувалося становище селян і внаслідок частих переходів міста від одного власника до іншого: після Камінецького воно належало великим феодалам Олеським, згодом — Вишневецьким і Потоцьким. Непоодинокими були випадки втечі кріпаків, у т. ч. на Запорізьку Січ. Так, в реєстрі низових запорозьких козаків за 1581 рік значиться і виходець з Залізців Я. Кунцевич2
     Активну участь селяни взяли у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. Як тільки селянсько-козацьке військо вступило до Галичини, багато жителів Залізців поповнили їхні лави і разом з повстанцями боролися проти польсько-шляхетського війська під Збаражем і Зборовом. Коли ж у 1655 році, вже після закінчення визвольної війни, через Залізці проходили козацькі війська, що прямували до Львова, населення допомагало їм фуражем, продовольством, давало провідників. 
     У другій половині XVII ст. почастішали напади татарських орд на Східну Галичину. Не раз вони грабували і руйнували Залізці. Найбільш руйнівного нападу містечко зазнало 1675 року, коли татари обложили його. Населення, укрившись за мурами замку, героїчно оборонялося від переважаючих сил ворога, що змусило татар зняти облогу й відступити. Вони знищили врожай, майно та будівлі — все, що розміщувалося поза мурами замку. Населення потрапило в таке скрутне становище, що в 1677 році польський сейм звільнив жителів міста від сплати податків на 12 років. Поступово зусиллями трудового люду Заложці відродилися. Наприкінці століття, після п’ятдесятилітньої перерви, тут щороку відбувалося 16 великих ярмарків і торгів, на які з’їжджалися торговці та ремісники з Тернополя, Золочева, Бродів та інших населених пунктів. 
     Під час Північної війни, у 1705—1712 рр., на Залізці кілька разів нападали шведські війська, які грабували населення, руйнували житла, господарські будівлі. Кожного разу жителі змушені були кидати домівки і переховуватися в зарослях на берегах Серету й ставу3
     В 1772 році Залізці потрапили під владу Австрії. Містечко входило до Бродівського, а з 1788 року до Золочівського округів. Основним заняттям жителів залишалося землеробство. 1789 року в Заложцях проживало 412 селян-кріпаків, переважна більшість їх — 395 — були підданими М. Ронікера. Селяни виконували на користь феодала численні повинності. Найголовнішою з них була панщина. Селяни, які мали наділ чи півнаділу землі й робочу худобу, обробляли панське поле, збирали врожай. Кріпаки, які не мали робочої худоби, виконували різні роботи в маєтку — доглядали худобу, ловили рибу тощо. Селяни щороку сплачували 1288 золотих ринських податку. Навіть халупники мусили вносити 198 золотих ринських на рік. 
     У 1795 році в містечку жило 136 ремісників — бондарів, стельмахів, ковалів, гончарів, кравців, шевців, кушнірів, столярів, м’ясників4. У середині XVIII ст. в Заложцях споруджено суконну фабрику, основною продукцією якої згодом стали килими і ковдри. 
     Як і польські власті, австрійський уряд не дбав про освіту українського населення. З 1791 року в Залізцях почала працювати трикласна школа, навчання в ній велося польською мовою. 
     Згідно з Шенбрунською угодою 1810 року про перемир’я між Австрією і Росією, під владу останньої перейшла значна територія Тернопільщини. Під час складання демаркаційного акту точилися уперті суперечки за Залізці та навколишню територію. При цьому обидві сторони приділяли особливу увагу суконній фабриці, що діяла в містечку. Після тривалих переговорів Росія повернула Австрії округ, до складу якого входили Залізці5
     Під час проведення реформи 1848 року за селянами Залізців лишилися тільки ті землі, якими вони користувалися раніше. Ці грунти в основному були піщані й заболочені. Комірники й халупники так і залишилися безземельними. Селян позбавили можливості користуватися значною частиною лісів, пасовиськ, лук. 1890 року в містечку налічувалося 988 селянських родин, які мали 3499 моргів орної землі, 1474 морги лук і городів, 236 моргів пасовиськ і 431 морг лісу. Місцевому поміщикові належало 1043 морги орної землі, 728 — лук і городів, 98 моргів пасовиськ і 333 морги лісу. В нього лише двірської челяді було 367 чоловік6
     Містечко 1867 року ввійшло до Бродівського повіту. В другій половині XIX ст. виникли підприємства — винокурний завод, водяний млин, цегельня, суконна фабрика. На початку XX ст. відкрилися паровий млин, пивоварний завод, майстерня для обробітку каменю, кар’єр для видобування гравію. Значного розвитку набуло художнє ткацтво, зокрема килимарство. Ці вироби виготовлялися не лише для власних потреб, але й для збуту7
     Населення (а його налічувалося понад 5 тис., було 872 будинки) обслуговували 4 приватні лікарі, аптека. Плата за медичну допомогу була великою, її могло внести лише заможне населення. Наприкінці XIX ст. у Залізцях не було жодного навчального закладу з українською мовою викладання. Польською мовою велося навчання в двох школах — однокласній та трикласній. 


1 M. Balinski i T. Lipinski. Starozytna Polska, t. 2, cz. 2, стop. 908. 
2 S. Baracz. Zalozce. Poznan, 1889, стop. 12; Zrodla dziejowe, t. 20. Warszawa, 1894, стop. 154—164. 
3 S. Baracz. Zalozce, стop. 7. 
4 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 146, оп. 18, спр. 1509, арк. 8—26. 
5 Там же, ф. 150, оп. 1, спр. 232, арк. 83, 84; Ю. Г. Гошко. Тернопільщина в складі Росії, стор. 7. 
6 Slownik geograficzny, t. 14, стор. 354, 355. 
7 Матеріали з етнографії та мистецтвознавства, вип. 7—8. К., 1962, стор. 41. 


Населені пункти Тернопільської області : БережаниБорщів ( Більче-Золоте , Мельниця-Подільська , Скала-Подільська ) • Бучач ( Золотий Потік , Язловець ) • Гусятин ( Гримайлів , Копичинці , Хоростків ) • Заліщики ( Товсте ) • Збараж ( Вишнівець , Чернихівці ) • Зборів ( Залізці , Озерна ) • КозоваКременець ( Почаїв ) • Ланівці • Монастириська ( Коропець , Устя-Зелене ) • Підволочиськ ( Нове Село , Скалат ) • ПідгайціТеребовля ( Буданів , Золотники , Микулинці , Струсів ) • Тернопіль ( Великий Глибочок , Великі Бірки ) • Чортків ( Ягільниця ) • Шумськ ( Великі Дедеркали )