Скалат 

     Скалат —  місто районного значення у Тернопільській області Підволочиського району. Розташований на березі річки Гнилої, правої притоки Збруча, за 20 км від районного центру. Залізнична станція на лінії Тернопіль—Гримайлів. 
     Перші згадки про Скалат зустрічаються в письмових джерелах, датованих 1564 роком, коли він входив до Теребовлянського повіту Руського воєводства. У 1600 році Скалат вже вважався містом. 
     Основним заняттям населення було землеробство. 1628 року місту належало сім ланів землі. Селяни-кріпаки мусили відробляти на користь феодала 3—4 дні панщини на тиждень від півланового господарства. Крім того, сплачувався грошовий чинш, а також податок натурою. 
     Населення Скалата зазнавало жорстокого економічного і національного гноблення з боку польської шляхти. Незадоволення трудового люду переростало у відкриті виступи проти експлуататорів. Так, 1602 року «робітні» люди — Лукаш та його помічники Андрій і Матвій вночі підпалили загороду і ратушу. За це їх ув’язнили1. 1630 року власники міста спорудили замок. 1632 року засновано римсько-католицьку парафію. 
     Селяни і міщани Скалата взяли активну участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. На початку вересня 1648 року великий загін повстанців за активною підтримкою місцевого населення оволодів Скалатським замком. Селянсько-козацькі війська вступали до міста в 1649 і 1651 роках. В ході боїв замок було зруйновано2
     В другій половині XVII ст. становище трудового населення Скалата, який залишився під владою польсько-шляхетського уряду, значно погіршилося. Зросла панщина. Посилилася залежність міщан від феодала, зокрема обмежувалися їхні права на торгівлю. Поступово місто перетворювалося на придаток фільварку, що негативно відбивалося на його розвиткові. 
     Великого лиха завдавали жителям часті напади турецько-татарських орд. 1672 року вони зруйнували Скалат. Місто зазнавало збитків і від наскоків військових загонів феодалів. Так, 1687 року населення пограбував загін власника сусідніх маєтків Баворовського, який забрав зерна і сіна на суму 500 злотих. Напади повторювалися в 1714, а також в 1716 році, коли місту завдали збитків на 7,5 тис. злотих. Жорстоким експлуататором трудящих виступала католицька церква. 1728 року жителі на знак протесту розкопали греблі ставу, що належав костьолові3. З 30-х років XVIII ст. дещо пожвавилося економічне життя міста. Зросла кількість населення. Почали працювати млин, кілька торговельних закладів4
     У 1772 році Скалат підпав під владу Австрії. За «Йосифинською метрикою» 1786 року поміщикові належав 2251 морг орної землі, 8 моргів городу, 624 морги лук і пасовиськ, 24 — ставу і 720 — лісу. Ще два місцеві пани мали 160 моргів орної землі, 9 моргів лук і городів. У селянському користуванні було 1146 моргів орної землі, 426 моргів лук і пасовиськ5
     Скалат у складі Тернопільського краю 1810 року перейшов до Росії. Російський уряд знизив податки, зменшив панщину. В 1815 році, коли Тернопільщина знову потрапила під владу Австрії, було відновлено старі порядки. 
     В 1817 році засновано фабрику для переробки тютюну. З ростом товаризації поміщицького господарства посилився процес захоплення поміщиком селянських земель. Наділи відбиралися після смерті господаря і в родин рекрутів під тим приводом, що нікому відбувати панщину. В селян часто забирали кращі землі, відводячи їм гірші. У Скалатській домінії за рахунок селянських земель у середині XIX ст. було створено два нові фільварки площею 1600 моргів6
     Після скасування кріпосного права в Галичині 1848 року селяни були позбавлені права користуватися лісами, пасовиськами, луками, які залишилися у власності поміщика. Колишні кріпаки повинні були відшкодувати на користь поміщика 20-кратну вартість усіх річних кріпосних повинностей. Сума цих платежів власникам Скалата графам Понятовським становила 16,5 тис. флоринів7
     Основна частина населення займалася землеробством. Селяни обробляли 2207 моргів землі. Власники фільварку мали 1459 моргів8. У фільварку працювало близько 200 найманих робітників, більшість селянських господарств залишилася в залежності від поміщика. Селяни змушені були відробляти за користування луками, пасовиськами, лісами, а також за борги. В Скалаті за випас однієї голови худоби селянин мусив відбути 12 річних піших днів або 3 тяглі9. На початку 80-х років у місті працювало 180 ремісників. 
     У 1897 році Скалат зв’язали залізницею з Тернополем. Де сприяло дальшому розвиткові міста. Наприкінці XIX — на початку XX ст. почали діяти нові підприємства — винокурний, пивоварний, цегельний, гіпсовий заводи, водяний і паровий млини. Розвиток економіки зумовив зростання кількості населення. Якщо 1866 року населення міста становило 4247 чоловік, то 1910 — 622810
     Тяжке економічне становище, політичне й національне безправ’я викликали піднесення революційної боротьби трудящих. Улітку 1902 року хвиля страйкового руху охопила весь Скалатський повіт. 25 сільськогосподарських робітників Скалата взяли участь в аграрному страйку. Вони вимагали збільшення заробітної плати, скорочення робочого дня, права користуватися поміщицькими лісами, луками, пасовиськами. У вересні на боротьбу піднялися робітники швейних підприємств. Незабаром страйк поширився не лише на Скалат, але й на навколишні села. 25 липня галицький намісник доповідав про страйк прем’єр-міністрові Австро-Угорщини, зазначивши, що селяни відмовляються працювати на жнивах, не допускають до роботи штрейкбрехерів11
     Австрійський уряд за допомогою зброї та судового терору розправився з учасниками селянського руху 1902 року. Активну участь у придушенні виступів взяли католицька й уніатська церкви. Ксьондзи й попи закликали до припинення боротьби, загрожуючи селянам усіма карами божими. В Скалаті ксьондз говорив з амвона, що той з селян, хто не вийде на роботу до поміщика, обов’язково потрапить у пекло12
     Дальшого розмаху боротьба трудящих Скалата набула під впливом першої російської революції 1905—1907 рр. Збираючись на численні віча, селяни вимагали підвищення плати за роботу на поміщицьких землях, скасування шляхових повинностей, введення загального виборчого права, свободи слова. Староста Скалатського повіту дістав наказ посилити репресії, виселити всіх підозрілих осіб, насамперед переселенців з-за Збруча. Але всі ці заходи не дали бажаних наслідків, боротьба тривала. В квітні 1906 року в місті відбувся великий селянський страйк під лозунгом «Ми підемо в Галичині російським шляхом!»13. 
     З 1867 року Скалат став повітовим центром. Місто залишалося занедбаним, брудним. Небруковані вулиці в негоду потопали в багнюці, влітку вкривалися пилом. Лише кілька з 563 будинків були зведені з каменю, решта — це звичайні селянські хати з глини, під солом’яними стріхами. В багатьох з них тулилося по кілька родин. У 1896 році в місті сталася велика пожежа, під час якої згоріло багато будинків. 
     В місті діяла лікарня на 40 ліжок, практикувало 4 приватні лікарі та 4 акушерки, була аптека14. Але через високу вартість лікування до них зверталася головним чином заможна частина населення. Біднота Скалата та багатьох навколишніх сіл «лікувалася» в знахарів і шептух. 
     В навчальних закладах викладання велося польською мовою. 1829 року організовано чотирикласну чоловічу школу. В 1901 році її реорганізували, створивши дві п’ятикласні — чоловічу й жіночу (з 1910 — шестикласні) школи. 1901 року відкрито приватну реальну гімназію, її відвідувало понад 100 учнів. У навчальних закладах училися переважно діти з заможних родин. Біднота не те що вчити, ледве прогодувати своїх дітей могла. Тому не дивно, що 1910 року 45,6 проц. населення було неписьменним15
     Незважаючи на несприятливі умови, розвивалася народна культура, зокрема прикладне мистецтво. Скалат славився своїми гончарними виробами і художньою керамікою. Високі глечики з вузькими шийками, бочілки, глеки з широкими розхилами, куманці, миски, свічники, дитячі іграшки виконувалися з великою майстерністю16.  


1   В. В. Грабовецький. Західноукраїнські землі в період народно-визвольної війни 1648—1654 рр., стор. 40. 
2   В. И. Легкий. Крестьянство Украины в начальный период освободительной войны 1648—1654 гг., стор. 106. 
3   ЦДІА УРСР у Львові, ф. 5, on. 1, спр. 208, арк. 277; ф. 17, оп. 1. спр. 145, арк. 1300, 1301; спр. 155, арк. 630; спр. 175, арк. 2802. 
4   Там же, ф. 5, оп. 1, спр. 182, арк. 392. 
5   Там же, ф. 19, оп. 17, спр. 105, арк. 91, 92. 
6   Там же, ф. 146, оп. 4, спр. 740, арк. 48; оп. 80, спр. 98, арк. 5—7. 
7   Там же, оп. 30, спр. 3937, арк. 95. 
8   Slownik geograficzny, t. 10, стор. 644. 
9   В. Будзиновський. Хлопська посілість. Львів, 1901, стор. 177. 
10 Powieszchnia miast і miasteczek powiatowych, стор. 59. 
11 Революция 1905—1907 гг. на Украине, т. 1, стор. 680; журн. «Летопись революции», 1928, № 3, стор 131, 132; 3 історії західноукраїнських земель, вип. 3, стор. 67. 
12 1.1.Компанієць Становище і боротьба трудящих мас Галичини, Буковини та Закарпаття на початку XX ст., стор. 124, 125, 131. 
13 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 146, оп. 8, спр. 430, арк. 1—3; І.Довгадь. Вплив російської революції 1905 року на розвиток революційного руху в Галичині, стор. 60. 
14 ЦДІА УРСР у Львові, ф. 146, оп. 4, спр. 5853, арк. 35, 36. 
15 Там же, ф. 165, оп. 2, спр. 2097, арк. 11, 16; Тернопільський облдержархів, ф. 306, on 1, спр. 119, арк. 209; ф. 457, оп. 1, спр. 1, арк. 41, 42, 56; спр. 2, арк. 2-12.
16 І. Гургула. Народне мистецтво західних областей України, стор. 64, 65. 


Населені пункти Тернопільської області : БережаниБорщів ( Більче-Золоте , Мельниця-Подільська , Скала-Подільська ) • Бучач ( Золотий Потік , Язловець ) • Гусятин ( Гримайлів , Копичинці , Хоростків ) • Заліщики ( Товсте ) • Збараж ( Вишнівець , Чернихівці ) • Зборів ( Залізці , Озерна ) • КозоваКременець ( Почаїв ) • Ланівці • Монастириська ( Коропець , Устя-Зелене ) • Підволочиськ ( Нове Село , Скалат ) • ПідгайціТеребовля ( Буданів , Золотники , Микулинці , Струсів ) • Тернопіль ( Великий Глибочок , Великі Бірки ) • Чортків ( Ягільниця ) • Шумськ ( Великі Дедеркали )