Зноб-Новгородське
Зноб-Новгородське — селище міського типу Середино-Будського району Сумської області України, розташоване на лівому березі річки Зноби (Знобівки), притоки Десни, за 36 км від районного центру.
Село Зноба (пізніше Зноб-Новгородське) засноване у XVI ст. козаками, які втекли від гніту польських панів. Перед визвольною війною українського народу 1648—1654 рр. село входило до складу Новгород-Сіверського повіту Чернігівського воєводства, з другої половини XVII ст. — до складу Новгород-Сіверської сотні Ніжинського, а з 1663 року — Стародубського полку1.
В 1717 році гетьман І. Скоропадський віддав Знобу новгород-сіверському протопопу. В селі в цей час було 22 козацькі й 37 селянських дворів та 20 хат безземельних селян (бобилів)2.
У 80-х роках XVIII ст. козацьких дворів у Знобі налічувалось 34, селянських—44, підсусідків—27.
Внаслідок скасування в 1782 році старого адміністративно-політичного устрою на Лівобережній Україні і створення намісництв Зноба входила до Погарського повіту Новгород-Сіверського намісництва. З 1796 до 1802 року вона у складі Новгород-Сіверського повіту Малоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губернії.
Після 1783 року, коли на Лівобережній Україні юридично було закріплено кріпосне право, посполиті й підсусідки залишилися кріпаками в своїх власників, а козаків прирівняли до державних селян. За даними ревізії 1794 року, в селі Знобі налічувалось 326 кріпосних ревізьких душ, які належали 5 дворянам.
Скасування кріпосного права у 1861 році не полегшило економічного становища селян Зноби (Зноб-Новгородського). Вони одержали мізерні наділи землі—до 4-х десятин піщаних і супіщаних грунтів на двір. Ліси, сіножаті, більшість пасовиськ належали поміщикам. І після реформи колишні кріпаки залежали від поміщиків, багатіїв. Трудівники села знемагали від малоземелля та тягаря викупних платежів й змушені були орендувати землю в поміщиків на кабальних умовах. Орендар-половинник мав доставити половину врожаю в садибу поміщика. Орну землю знобновгородці в поміщиків орендували ще й на інших умовах. За одну десятину, взяту під жито, селянин мав віддати третину врожаю і відробити три кінні дні, а за десятину землі під гречку — третину врожаю і відробити три піші дні. Якщо ж поміщик здавав в оренду землю великими ділянками, селяни мали віддати йому третину врожаю. Крім того, за кожні 4 десятини, взяті в оренду, треба було зорати десятину поміщику, засіяти її своїм зерном, зібрати, звезти жниво в економію та змолотити його. Сіножаті й пасовиська селяни Зноб-Новгородського теж орендували в поміщиків.
Невеликі земельні наділи селян на початок XX ст. стали ще меншими. Вкрай збідніле селянство розорювалося, а куркулі багатіли, скуповуючи землі в бідноти. Поміщицька й куркульська кабала, політичне безправ’ я викликали боротьбу місцевих трудівників проти гнобителів.
Селяни Зноб-Новгородського брали участь у революційних подіях 1905—1907 років. Вони намагалися подати в суд на поміщика, який захопив 200 десятин селянської землі, а коли їх вимоги не були задоволені, селяни виступили проти нього, захоплювали поміщицьку землю, рубали ліс.
У Зноб-Новгородському, де наприкінці XIX ст. мешкало 1227 чоловік, працювала тільки одна трикласна церковнопарафіяльна школа з одним учителем. Навчалося в ній 30—40 дітей. Лише небагатьом вдалося здобути початкову освіту. Більшість населення не знала грамоти. Ніхто не дбав про медичну допомогу, лікували людей знахарки й костоправи.
1 А. Лазаревский. Описание старои Малороссии, т. 1, стор. 11—13.
2 Там же, стор. 230.
Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )