Ворожба
Ворожба — місто районного підпорядкування в Білопільському районі Сумської області, розташоване на лівому березі річки Виру, за 5 км на північний захід від райцентру. Вузлова станція. Через місто проходить автошлях Суми — Новгород-Сіверський.
Перші відомості про заселення території, на якій розташована сучасна Ворожба, належать до 1665 року. Тоді тут існувало невеличке поселення з 10 дворів, де жили «російські з різних місць захожі люди»1. 1673 року сюди почали прибувати вихідці з Правобережної України. Населений пункт дістав назву від річки Ворожби, що протікала поблизу, і був відомий тоді ще як Ворожба Білопільська й Підгорна слобода. Ворожба швидко зростала. 1682 року тут проживало 450 чоловік. Входило село до Путивльського повіту. Місцеві поміщики поступово відбирали у переселенців надані їм привілеї, обкладали повинностями, всіма неправдами переводили на становище кріпаків. Українські переселенці звернулися до російського уряду з проханням відмежувати Білопілля з навколишніми селами Ворожбою, Кригою та Павлівною від Путивльського повіту. Після задоволення 1685 року їх прохання Ворожба вже через 2 роки стала військовою слободою Сумського козацького полку. Вже тоді спостерігалося розшарування населення слободи. Тут жило 12 підсусідків2, у господарстві сотника С. Куколя працювало 6 підданих. Заможна козацька верхівка настирливо прибирала до своїх рук землі рядових козаків. Основним заняттям жителів Ворожби було землеробство. Займались також скотарством, бджільництвом, працювали на млинах і гуральнях. Поряд з цим вони відбували сторожову військову службу, гатили греблі, лагодили шляхи, споруджували укріплення тощо. Про зростаюче соціальне розшарування населення Ворожби свідчать матеріали перепису 1732 року. Старшин і козаків налічувалось тут 147 чоловік, підсусідків — 76, підпомічників — 433. У сотника В. Скрицького було 47 підданих, у господарстві колишнього сотника О. Доценка працювало 17 підданих, а кілька десятків найманих робітників— у дворах заможних козаків, духівництва тощо2.
Після ліквідації полкового устрою Слобідської України основну масу населення слободи перетворили на військових обивателів, які за своїм становищем наближалися до державних селян. У 1773 році з 2416 жителів Ворожби військових обивателів налічувалося 2252 чоловіка, що становило 93,2 проц. усього населення слободи.
Після 1783 року, коли Ворожба стала державною слободою, військових обивателів перевели в розряд державних селян. 1787 року за поміщиками у Ворожбі налічувалось усього 141 підданий. Не маючи дарової робочої сили, такі поміщики, як Куколь-Яснопольський та інші почали розпродувати свої землі заможним селянам. В 1781 році у Ворожбі налічувалося 10 гуралень на 20 казанів.
Криза феодально-кріпосницької системи погіршила в першій половині XIX ст. і без того тяжке становище трудящих. Селяни були обкладені численними грошовими й натуральними податками і повинностями (подушна подать, мирські збори, рекрутська, підводна та інші повинності, феодальна рента). Трипільна система обробітку землі, примітивні знаряддя праці характеризували рівень сільського господарства.
Поганий обробіток землі, часті стихійні лиха викликали голод серед більшості селян Ворожби, призводили до розорення господарств. У 1845 році згоріло 200 дворів. Три пожежі, які сталися через чотири роки, спричинили великі збитки селянам. Низький рівень життя, недоїдання, відсутність медичної допомоги призводили до епідемій. Так, тільки від холери померло у 1848 році 95 чоловік3. З 1835 року Ворожба стала центром волості. Населення слободи зростало повільно. За 100 років (1750—1850 рр.) воно збільшилося лише на 862 чоловіка (з 2891 — до 3553). Переважна частина ворожбянців не знала грамоти. За переписом 1732 року в парафіяльній школі навчалося всього 2 учні. 1812 року у Ворожбі відкрили парафіяльне училище, в якому кількість учнів коливалася від 30 до 16. Неодноразово навчання в училищі взагалі припинялося. Викликано це було тим, що діти повинні були допомагати батькам у господарстві.
Реформа 1861 року мало що змінила в становищі селян. Оскільки вони були державними, то за ними лишили ті ж самі наділи, що й до реформи. До обов’язкового викупу вони сплачували оброчну подать. Внаслідок збільшення душ у селянських родинах наділ дробився і за 20 років зменшився більше, ніж удвічі, й на початку 80-х років становив 2 десятини на ревізьку душу, що дорівнювало в середньому 0,65 десятини на їдця. На 603 двори припадало всього 428 робочих коней, 263 корови. Сума численних податків (подушний податок, подушний і громадський збори, поземельний податок, лісові, земські, страхові, волосні, сільські збори) щорічно по селу становила 8476 крб. (у середньому 14 крб. 5 коп. на селянський двір4). Через низький рівень агротехніки, нестачу тягла селяни збирали на своїх наділах невисокі врожаї. Основними культурами були жито, гречка, овес. Щоб прогодувати сім’ю, сплатити податки, селяни вдавалися до побічних заробітків. Крім землеробства, вони займалися різними промислами,серед яких переважав ткацький.З 1835року Ворожба — волосний центр Сумського повіту. Тут були поштова станція, постоялий двір. Торгували 3 лавки5.
Інтенсивне залізничне будівництво, викликане розвитком капіталізму в пореформений період, торкнулося й Ворожби. В 1869 році через село пролягла колія Курсько-Київської залізниці, а в 1877 році було прокладено залізницю до Люботина. З 1894 року вступила в експлуатацію вузькоколійна залізниця Ворожба — Середина Буда, яку в 1915 році перебудували на широку колію. Акціонерне товариство Московсько-Києво-Воронезької залізниці на початку 90-х років побудувало на ворожбянському вузлі паровозо-вагонні майстерні. Економічне значення вузла зростало. В 1913 році станція прийняла 357,7 тис. пудів вантажів і відправила 1,7 млн. пудів. Вивозився, головним чином, хліб, а довозилися вугілля, будівельні матеріали, сіль тощо. Навколо станції росло залізничне селище. В 1897 році в ньому налічувалося 557 чоловік6. Робітники мешкали в жалюгідних халупах, бараках, а частина — в сусідніх селах. Робочий день тривав 12 годин. Медичну допомогу подавав фельдшер із пристанційного приймального покою. З освітніх закладів працювали двокласне училище на станції, церковнопарафіяльна школа в селі й деякий час — недільна школа. В матеріалах про обстеження початкових народних училищ зазначалося, що Ворожбянське залізничне училище «міститься в надзвичайно непридатному найнятому приміщенні»7. Більше половини населення залишалася неписьменною.
Політичне безправ’я, жорстока експлуатація, революційні події в країні пробуджували класову свідомість трудящих, піднімали їх на боротьбу проти гнобителів. Перший виступ робітників і селян Ворожби відбувся в роки першої російської буржуазно-демократичної революції. Залізничники Ворожби підтримали й взяли участь у Жовтневому всеросійському політичному страйку. З 10 по 22 жовтня 1905 року на вузлі зовсім припинився рух поїздів. Вдруге страйк розпочався на початку грудня8. Був створений страйковий комітет. 10 грудня на пероні станції залізничники разом з представниками від робітників станції Білопілля провели мітинг. Після цього вони пішли в село, де відбувся спільний з селянами мітинг, в якому взяло участь 300 чоловік. Промовці закликали боротися за 8-годинний робочий день, підвищення заробітної платні, захоплення поміщицьких і куркульських земель, за політичні права. 11 грудня залізничники Ворожби взяли участь у маніфестації робітників Білопілля.
1 Д. И. Багалей. Очерки из истории колонизации и быта степной окраины Московского государства, кн. 2. М., 1887, стор. 344; Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. З, стор. 426; Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.) в XVI—XVIII столетии, стор. 49.
2 Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.) в XVI—XVIII столетии, стор. 114 — 116, 258.
3 В. С. Козлов. Материалы для определения ценности и доходности предметов обложеная Сумского уезда, вып. 3. X., 1884, приложение № 11.
4 Материалы по землевладению и земледелию Харьковской губернии, вып. 6, Сумской уезд. X., 1886, стор. 118, 119, 122, 123.
5 Волости и волостпые селения Европейской России, вып. 3. СПб., 1885, стор. 37.
6 Міські селища УРСР, стор. 9, 116.
7 Отчет о состоянии народних училищ в Сумском уезде Харьковской губернии. X., 1906, стор. 4.
8 Сумський облдержархів, ф. Р-2362, оп. І, спр. 11, арк. 190.
Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )