Ромни

     Ромни — місто обласного підпорядкування (з 1962 р.) у Сумській області, центр району, залізнична станція, розкинулося на правому березі річки Сули (лівої притоки Дніпра), біля впадіння в неї річки Великого Ромна. Відстань до м. Сум—100 км. 
     Місцевість, де розташоване місто Ромни, була заселена вже в VI—V ст. до н. е. Свідченням цього є виявлений тут курганний могильник скіфських часів. На околицях Ромен досліджено також слов’янське городище сіверян, що існувало у VIII — X ст. (від якого походить назва роменської археологічної культури). На території міста, крім того, збереглися залишки давньоруського могильника (на якому розкопано 4 поховання) та два городища. 
     Вперше Ромни згадуються під назвою Ромен у «Повчанні» Володимира Мономаха, записаному в літопису під 1096 роком, де розповідається про похід князя проти половецьких ханів Аепи та Боняка1. Тоді місто Ромен входило до Переяславського князівства. Можливо, Ромен, як і багато інших міст Київської Русі, в середині XIII ст. було зруйноване монголо-татарами. 
     Нове поселення виникло в XV ст. На початку XVI ст. в документах згадується Старе й Нове Руменське. Наприкінці XVI ст. Ромни згадуються у Воскресенському літопису як значний оборонний пункт на півдні Російської держави. На початку XVII ст. Ромни вже були чималим укріпленим містом. Тут налічувалося близько 300 дворів ремісників, торговців, селян та ін.2 Навколо нього виникли дрібні поселення. Кількість жителів міста швидко зростала за рахунок переселенців з Правобережної України, що тікали від гніту польських феодалів. 
     За Деулінським перемир’ям 1618 року до Польщі відійшла майже вся Чернігово-Сіверщина, в т. ч. й місто Ромни. Характерним прикладом свавілля польських магнатів можуть служити дії Я. Вишневецького. 14 травня 1644 року він на чолі великого озброєного загону напав на Ромни, незадовго до цього віддані польським королем надворному маршалку О. Казановському, і силою зброї утримував місто, грабував його, знущався над беззахисним населенням. Навіть король змушений був поступитися перед магнатом3. Ромни стали власністю Вишневецького. На місці старих оборонних споруд Вишневецький побудував замок, в якому розташував військовий гарнізон. На території замку на березі Сули стояв палац, укріплепий ровами й валами. У місті жили міщани, козаки й селяни. Багато роменських козаків і міщан займалися ремеслами, зокрема виробляли поташ, тканини, взуття, залізні знаряддя праці тощо. Були й майстри-золотарі. Велася жвава торгівля сіллю, вовною, тканинами, худобою, зерном, горілкою, тютюном, зброєю та порохом. Був навіть спеціальний торговий двір, де зупинялися приїжджі купці й торговці. 
     Жителі платили феодалові грошову й натуральну ренту, виконували різні повинності. Найбільш експлуатованою частиною населення були посполиті. Для польської шляхти селянин був не людиною, а «бидлом». Вона відверто паплюжила українську мову, культуру, звичаї. 
     Під час селянсько-козацького повстання на Україні в 1637 році населення Ромен брало участь у боротьбі проти польської шляхти. Після придушення повстання частина міщан і козаків покинула місто і переселилася в Росію. Я. Вишневецький звернувся до путивльського воєводи з листом, щоб той наказав виловити втікачів. Але намагання Я. Вишневецького, повернути людей і припинити втечі були марними. 
     Коли почалася визвольна війна українського народу 1648—1654 рр., активну участь у ній взяли й жителі Ромен. У травні 1648 року вони вигнали війська Вишневецького. Сам Вишневецький разом зі своїми посіпаками втік на Правобережжя. Місто стало центром козацької сотні Миргородського полку. Роменська сотня брала активну участь у всіх боях селянсько-козацького війська проти польсько-шляхетських загарбників. У 1651 році після підписання Білоцерківської угоди на Подніпров’ї вибухло селянське повстання проти польської шляхти. 1652 року воно охопило Полтавщину (район міст Прилук і Ромен)4. Коли в березні 1652 року біля Ромен появився великий загін королівських військ, населення озброїлось і не впустило ворога. 
     Ромни відігравали чималу роль у розвитку економічних і політичних зв’язків між Україною та Росією. На ярмарки в Ромни часто приїжджали торгові люди з різноманітними товарами, роменські купці торгували в російських містах. Під час переговорів про возз’єднання України з Росією через Ромни їздили українські й російські посли з листами Богдана Хмельницького та російського царя5. Жителі Ромен радо зустріли рішення Переяславської ради 1654 року про возз’єднання України з Росією. 
     Після 1654 року згідно з царською грамотою Ромни з селами та угіддями, що належали до міста, потрапили під владу генерального писаря запорізького війська І. Виговського. Ставши гетьманом, І. Виговський разом з частиною козацької старшини, яка додержувалася польської орієнтації, намагався відірвати Україну від Росії і відновити польсько-шляхетське панування. Це викликало обурення серед широких народних мас. Навесні 1658 року на Полтавщині вибухнуло народне повстання, один з осередків якого був у с. Поділках (30 верст від Ромен). Тут зібралося близько двох тисяч повстанців на чолі з козаком Л. Клименком. У листах, розповсюджуваних серед жителів міста й навколишніх сіл, повстанці писали, що виступають проти гетьманського уряду й незабаром рушать на Ромни знищувати старшинську адміністрацію, яка пішла на зговір з польською шляхтою. У відповідь на це найманці І. Виговського влітку 1659 року захопили й спалили Ромни6. Але невдовзі місто було відбудоване. В 60—70-х роках XVII ст. тут постійно перебували козацькі загони, які охороняли його від нападів польської шляхти й турецько-татарських загарбників. Козаки брали активну участь у боротьбі проти військ польського короля Яна Казимира в 1663—1664 рр. і в Чигиринських походах російських та українських військ у 1677—1678 роках. 
     Під час Північної війни Ромни опинилися в зоні активних бойових дій. Прихильники зрадника Мазепи допомогли шведським загарбникам 18 листопада 1708 року зайняти місто. Король Карл XII розташував тут свою штаб-квартиру. Однак спільні дії російських військ і козацько-селянських загонів не давали шведам спокою. Жителі чинили опір ворогові, ховали продукти харчування, худобу, вбивали окупантів. 16 грудня 1708 року Карл XII мусив залишити Ромни і вирушив до Гадяча. Через два дні у місто вступили російські війська. З січня 1709 року шведи знову з’явилися під Ромнами й почали штурм. Втративши до 2 тис. чоловік убитими і стільки ж пораненими, вони 7 січня знову оволоділи містом, у якому перебували до квітня 1709 року7
     Протягом першої половини XVIII ст. Ромнами володіли поміщики Маркевичі, а роменський сотник підлягав лубенському полковникові. Після запровадження на Слобожанщині повітів 1763 року Ромни стали повітовим центром Лубенського полку. В 1764 році в місті проживало 4319 чоловік, у т. ч. 927 міщан, 1317 козаків, 1969 селян та 106 чоловік духовенства. 790 чоловік займалися ремеслами, 137 — торгівлею. В місті працювали цегельний завод, 2 пивоварні, 5 солодовень, 346 крамниць. Щорічно в Ромнах відбувалися чотири великі ярмарки, на які доставлялися товари з інших міст України, Росії та Білорусії. Найбільший, Іллінський ярмарок, був відомий далеко за межами України, він тривав до трьох тижнів. Ромни славилися вирощуванням і переробкою тютюну. Виробництво його особливо поширилось у другій половині XVIII ст. Тоді в місті було створено тютюнову контору8
     Значну частину населення Ромен у другій половині XVIII — на початку XIX ст. становили покріпачені селяни, які відбували панщину, що доходила до 3—4 днів на диждень, та інші феодальні повинності. В грудні 1751 року селяни приміського села Засулля відмовилися відбувати повинності на користь поміщиці М. Маркевич. Спроба силою примусити їх підкоритися привела до заворушення, яке було жорстоко придушене. На Роменщині деякий час діяв загін народного месника Семена Гаркуші. В лютому 1784 року Гаркушу та кількох його товаришів схопили в Ромнах царські урядовці. Після жорстоких катувань його засудили й заслали на каторгу. На знак протесту проти гноблення селяни часто підпалювали поміщицькі садиби. У 1796 році 17-річна кріпачка М. Лопуцинова спалила поміщицький будинок. За це суд присудив її до биття різками й заслання до Сибіру9. 1809 року відбулося заворушення серед поденних робітників, які працювали на брукуванні вулиць. Вони вимагали від місцевих властей збільшити плату з 30 до 35 коп. на день10
     У 1781 році Ромни стали повітовим центром Чернігівського намісництва, 3 1796 року Малоросійської, а з 1802 року — Полтавської губернії. На початку XIX ст. Ромни були частково перебудовані. Тоді прокладено нові вулиці: Полтаську й Московську, почалося спорудження будинків міського типу. 1830 року побудовано дерев’яний міст через річку Сулу. В місті виникли нові невеликі кустарні підприємства, зокрема, чотири цегельні та кахельний заводи. З 1800 року діяла також мануфактура, яка виробляла щороку понад 30 тис. аршинів тканини і 1500 хусток. Мануфактура мала 50 верстатів, на ній працювало 86 вільнонайманих робітників11. 1835 року став до ладу механічний завод, де виробляли молотарки, віялки, соломорізки, крупорушки, плуги, борони. На заводі була обладнана майстерня, яка виготовляла вози, карети й брички. 
     Напередодні реформи 1861 року Ромни мали 4 площі, 22 вулиці, 54 провулки. Будинки були в основному одноповерхові дерев’яні. Населення становило 5553 чоловіка, в т. ч. 2796 міщан, 1083 селянини, 648 купців і торговців, 353 військові, 250 чоловік духовенства та ін. Серед міщан ремісників було 275 чоловік, робітників — 402. 
     Ще в першій половині XVIII ст. в Ромнах при соборній церкві існувала школа, де дітей навчали читати церковнослов’янською мовою. На початку XIX ст. діяли 4 парафіяльні школи, які відвідували переважно діти заможних козаків, міщан та купців. У 1806 році відкрито повітове училище, перетворене 1851 року на дворянське. Але більшість населення міста була неписьменною. У гостинному дворі, побудованому в 1804 році, були книжкові крамниці. Під час ярмарків до міста приїжджали театральні трупи. 
     Перший театр у Ромнах, побудований місцевим поміщиком В. А. Полетикою наприкінці XVIII ст., проіснував до 1835 року. Того ж року купець І. С. Терновець збудував другий театр, який діяв до 1851 року. В театрі ставилась вертепна драма, часто виступали приїжджі театральні трупи І. Штейна, Калиновського, кріпосна трупа Хорвата з Харківщини12. В 1818,1819 і 1829 роках в роменському театрі виступав великий російський актор М. С. Щепкін. В 1845 році в складі однієї з кріпосних труп тут виступав видатний український актор К. Т. Соленик, талант якого високо цінував Т. Г. Шевченко13
     Ромни — батьківщина багатьох відомих діячів мистецтва й культури. Тут народилися маляр та різьбяр по дереву А. І. Атович, а також художник Г. А. Стеценко (1710—1781), автор багатьох картин і портретів. Одним з кращих творів Г. А. Стеценка є «Мадонна», що експонується у Роменському історико-краєзнавчому музеї. Багато років у Ромнах працювали збирач документів з історії України XVI—XVIII ст. В. Г. Полетика (1765—1845), видатний український і російський філолог О. О. Потебня (1835—1891).  
     Реформа 1861 року не принесла роменським селянам справжньої волі, не полегшила їх економічного становища. В руках поміщиків лишилося 87,8 проц. усієї приватновласницької землі. Мізерні наділи, що їх одержали селяни, не могли забезпечити навіть напівголодного існування сім’ї. 103 селянські господарства жили тільки з поденної роботи, із 198 дворів щороку ходили на заробітки в інші міста. Понад 850 чоловік виїхали з Ромен у пошуках засобів існування14
    Скасування кріпосного права прискорило розвиток капіталізму. В 1873 році стала до ладу Лібаво-Роменська залізниця. В 1888 році її продовжили до м. Кременчука. В другій половині XIX ст. працювали заводи: винокурний (з 1865 р.), шкіряний, миловарний (1870—1895 рр.), спиртоочисний (з 1879 р.), солодовий (з 1881 р.), дві тютюнові фабрики. На механічному заводі введено в дію ливарний цех. 1874 року закінчено спорудження паровозного депо. Виникнення нових підприємств зумовило приплив робочої сили й збільшення кількості населення міста, яке з 1858 до 1897 року зросло майже у три рази і становило 16 200 чоловік. 
     Умови життя й праці робітників промислових підприємств були надзвичайно тяжкі. Робочий день тривав 13—14 годин. Особливо жахливі умови були на тютюнових фабриках, де налічувалося 340 робітників, з них 23 підлітки15. Вкрай низькою була заробітна плата. Так, чорнороби на підприємствах одержували в середньому 4 крб. на місяць, жінки й підлітки — ще менше16. Значну частину заробітку поглинали штрафи. 
     Напередодні першої світової війни в місті було кілька здебільшого невеликих промислових підприємств. На чавуноливарному, ректифікаційному заводах, трьох заводах газованої і фруктової води, тютюновій фабриці, друкарні та восьми млинах були парові двигуни. У місті налічувалося 618 ремісників. У Ромнах та на околицях торгували 334 крамниці, було кілька контор, які вели оптову торгівлю. 1910 року в місті проживало 15 739 чоловік17
     На початку XX ст. в Ромнах і повіті працювало 9 лікарів і 22 фельдшери та акушерки. На одного лікаря припадало 16 770 чоловік. У 1907 році побудовано земську повітову лікарню на 70 ліжок, відкрито амбулаторію і дві приймальні палати для залізничників, де медичну допомогу подавав лише один лікар. 
     У місті працювали реальне училище (відкрите 1887 року), жіноча гімназія (відкрита в 1867 році), міське трикласне училище та 5 церковнопарафіяльних шкіл18. Однак діти трудящих могли вчитися тільки в початкових школах, бо плата за навчання в реальному училищі та жіночій гімназії була високою. У 1910 році кількість письменних серед чоловіків становила 32 проц., серед жінок — 24 проценти19
     З 1882 року в Ромнах існував аматорський театр. Того ж року в ньому дебютувала в ролі Одарки в п’єсі Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці» корифей української сцени Г. П. Затиркевич-Карпинська (1855—1921 рр.). 1907 року роменські любителі створили в місті «Російсько-українське вокально-музично-драматичне товариство», яке в 1912 році налічувало 66 чоловік. Тільки за один рік драматична трупа поставила 15 вистав, переважно українські класичні п’єси. 


1   Известия археологической комиссии, вып. 65. Птг., 1918, стор. 128; Коротке звідомлення Всеукраїнського археологічного комітету за археологічні досліди року 1926. К., 1927, стор. 14; Полное собрание русских летописей, т. 1. Лаврентиевская летопись. Л., 1928, стор. 250. 
2   ЦДАДА, Белгородский стол, № 2, арк. 125—131. 
3   П. В. Михайлина. Міста України в період феодалізму. Чернівці, 1971, стор. 12. 
4   Історія Української РСР. т. 1. К., 1967, стор. 225. 
5   Воссоединение Украины с Россией, т. 2, стор. 263—265, 410, 411; т. З, стор. 287, 381. 
6   Акты, относящиеся к истории Южной и Западпой России, т. 7. СПб., 1872, стор. 299. 
7   Е. В. Тарле. Северная война и шведское нашествие на Россию. М., 1958, стор. 296. 
8   Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. 12. Полтава, 1893, стор. 15. 
9   ЦДІА УРСР у Києві, ф. 51, оп. 1, спр. 581, арк. 1, 2. 
10 Полтавщина. Збірник статей, т. 2. Полтава, 1927, стор. 189. 
11 О.О. Нестеренко. Розвиток промисловості на Україні, ч. 1, стор. 286—287. 
12 Ф. Д. Николайчик. Ильинская ярмарка в Ромнах. Полтава, 1907, стор. 20—23, 51 —59. 
13 Є. П. Кирилюк, Є. С. Шабліовський, В. Є. Шубравський. Т. Г. Шевченко. Біографія. К., 1964, стор. 143, 147. 
14 Экономическое состояние городских поселений Европейской России в 1861—1862 гг., ч. 2. СПб., 1863, стор. 44. 
15 Фабрично-заводская промышленность России. Перечень фабрик и заводов. Справочник, т. 1. СПб., 1897, стор. 850. 
16 Історія робітничого класу Української РСР, т. 1, стор. 82. 
17 Третья подворно-хозяйственная земская перепись в Полтавской губернии 1910 г., Роменский уезд, стор. 16—17, 254—268, 297. 
18 Списки учебных заведений ведомства министерства народного просвещения к 1 января 1912 г. СПб., 1912, стор. 81. 
19 Третья подворно-хозяйственная земская перепись в Полтавской губернии 1910 г. Роменский уезд, стор. 2, 


Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • БуриньВелика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова ДолинаНедригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )