Юнаківка

Юнаківка (стара назва Юноківка) — село в Україні, в Сумському районі Сумської області, розташоване на річці Локні, за 35 км від м. Сум, на автошляху Суми—Суджа (Курської області). До найближчої залізничної станції Суджа — 25 км.
Заснована Юнаківка в період інтенсивного заселення Слобожанщини. В 1685 році на землях сумського сотника С. Юнока оселилися вихідці з Волині, які тікали від польсько-шляхетського гніту. Від прізвища власника земель і пішла назва слободи — Юноківка. Родючі грунти, багаті луки й пасовиська, ліси приваблювали переселенців. Під час шведської навали в 1708—1709 рр. сюди переселилася частина жителів Ромен¹. За короткий час невеличка слобода перетворилася на значний населений пункт. Якщо в 1730 році тут налічувалося 2490 жителів, то в 1790— 5907 чоловік.
Юнаківка спершу входила до складу Сумської сотні Сумського полку, з 1780 року — до Сумського повіту Харківського намісництва, з 1796 року вона — волосний центр того ж повіту Слобідсько-Української, а з 1835 року — Харківської губернії.
Переселенці відразу потрапляли в феодальну залежність. Сотник С. Юнок, який в 1684 році володів угіддями по річці Локні і в різних урочищах, швидко прибрав до своїх рук також довколишні незаймані землі. В 1727 році його син продав слободу разом з підданими князю М. Голіцину. Виснажлива підневільна праця викликала протест серед кріпаків, поширеною формою якого стали втечі. З утікачів у другій половині XVIII ст. утворився досить великий повстанський загін, керував ним селянин Кулик. Повстанці нападали на поміщицькі садиби. Царські війська розгромили загін, а самого Кулика четвертували в Суджі. Було наказано навіть вирубати ліс, в якому знаходились повстанці.
Становище кріпаків з кожним роком погіршувалось. Якщо на початку XIX ст. вони відробляли панщину 3 дні на тиждень, то напередодні реформи 1861 року селянинові надавалося лише 6 днів на місяць для роботи на своїй ділянці. Кріпак вважався річчю, яку можна було купити й продати. Так, 1843 року князь продав на цукроварні графу Бобринському тисячу чоловік. Стихійні лиха погіршували й без того тяжке становище селян. У 1834, 1839 і 1840 роках через неврожай у селі був голод. Часто спалахували епідемії. У 1831 році від холери померло 130 чоловік, а в 1848 —243 чоловіка².
Користуючись дешевою робочою силою, поміщик розгорнув прибуткове промислове виробництво. 1832 року в селі діяли суконна фабрика й селітряний завод. Невдовзі стали до ладу килимна фабрика й цукровий, пивоварний та цегельний заводи. Лише на суконній фабриці працювало 326 кріпаків. Продукція збувалася здебільшого в межах губернії³. Юнаківка була одним із головних торгових центрів повіту. Тут щонеділі відбувалися базари, 4 рази на рік — ярмарки. У селі була парафіяльна школа, в якій у 1841—1861 рр. налічувалось 50 учнів. Навчали дітей дяк і піп.
Для особистих розваг і для втіхи гостей Голіцини утримували театр, хор і оркестр, де акторами були кріпаки. 1810 року в цьому театрі М. С. Щепкін дивився спектакль за п’єсою Сумарокова «Придане обманом». Вистава справила на нього незабутнє враження.
На час скасування кріпацтва князю А. Голіцину належало 9,5 тис. десятин землі і 7312 кріпаків у Юнаківці, Могриці, Битиці та Костянтинівці. Реформа 1861 року не врятувала селян від злиднів. Середній наділ на ревізьку душу становив 2,3 десятини⁴. Частина селян була звільнена від кріпацтва без землі. Зросла кількість безземельних і за рахунок селян, колись проданих графу Бобринському. Тепер вони повернулися на рідні місця й заселили цілу вулицю Калинку. Щоб проіснувати, їм доводилось орендувати в поміщика землю на кабальних умовах або йти на відхожі промисли. У 80-х роках XIX ст. в Юнаківській волості в середньому з кожних 100 дворів паспорти брали жителі 64 дворів. У цей час стають поширеними кустарні промисли, особливо чинбарський, кушнірський, шевський, ковальський, кравецький.
Позбавлений після скасування кріпацтва дарової робочої сили, поміщик закрив підприємства. В 1891 році купець Хомовський відкрив у селі прядильно-ткацьку фабрику, яка виробляла парусину, мішковину, брезент, полотно тощо. На початку XX ст. діяли також водяний і 3 парові млини, 8 крупорушок, 5 олійниць і понад 70 вітряків. Всі вони належали місцевим куркулям.
У 1893 році власник маєтку Мюнстер продав юнаківські землі власникові цукрозаводу сусіднього села Кияниці Лещинському. Обурені селяни—близько 500 чоловік, які орендували ці землі,— напали на садибу Мюнстера, розламали кам’яну огорожу, побили вікна й погрожували вбити управителя. На умовляння попів, волосного старшини та урядника ніхто не зважав. Для придушення селянського виступу в Юнаківку прибув з поліцейським загоном повітовий справник. Арешт двох селян — активних учасників виступу — ще більше загострив обстановку. Становище ставало настільки загрозливим, що губернатор послав у село чотири ескадрони драгунів. Почалась жорстока розправа над населенням. За наказом справника було заарештовано й ув’язнено 19, а всього притягнуто до відповідальності 33 чоловіка⁵.
Злидні й безземелля примушували бідноту шукати кращої долі в далеких краях. Ширився переселенський рух. Лише протягом 1904—1908 рр. з Юнаківської волості до Сибіру переселилося 385 чоловік — 2,1 проц. всього населення⁶.
Хвиля революційних виступів селян, що прокотилася по країні в 1905—1907 рр., захопила і Юнаківку. Селяни-бідняки, зокрема Я. Г. Горох та І. Г. Горох, вели активну пропаганду, спрямовану проти існуючого ладу. Наймити почали вимагати повернення грошей, що стягували з них як штрафи протягом останніх 15 років. Коли в сусідніх панських маєтках (у Хотіні, Кровному, Миколаївці) на початку жовтня 1905 року застрайкували робітники, вимагаючи підвищення заробітної плати, юнаківці теж оголосили страйк⁷. Після опублікування маніфесту 17 жовтня в Юнаківці відбулися масові збори селян, на яких промовці доводили, що цар обманює народ, що селянам уряд не дав ні політичних свобод, ні рівності, ні землі. 26 жовтня 1905 року біля Юнаківського волосного правління знову відбулася сходка селян, у якій взяли участь близько трьох тисяч чоловік. У листопаді 1905 року, коли запалала панська садиба, селяни відмовились гасити пожежу. В наступні дні дійшло до кривавих сутичок з поліцією.
Щоб придушити революційний рух, власті протягом грудня 1905 року — січня 1906 року провели в селі масові арешти. Найенергійніші ватажки селянської бідноти були вислані до Сибіру. Але 22 січня 1906 року в Юнаківці знову відбувся багатолюдний мітинг. Улітку тривали випаси й потрави на панських землях, юнаківські селяни вимагали від поміщиці повернення грошей, що були взяті як викупні платежі за землі й штрафи за потрави⁸. На кінець року посилився наступ реакції, селянські виступи було придушено.
Тяжка, виснажлива праця, недоїдання призводили до масових захворювань і великої смертності, особливо дітей. Земська лікарня на 15 ліжок, відкрита 1888 року, до 1909 року не мала навіть лікаря. Вона не могла подати вчасно потрібну медичну допомогу. У 1888 році тифом у селі хворіло 107 чоловік, у 1909 — 183 чоловіка⁹.
Невдовзі після скасування кріпацтва в Юнаківці відкрито земську школу для хлопчиків, у 1871 році —земську жіночу школу, а в 1881 — двокласну міністерську школу. Будувалися школи переважно на кошти, зібрані серед населення. Спорудження будинку двокласної школи коштувало 15 тис. крб., з них 11 тис. крб. внесли юнаківські селяни. Оскільки земські чоловіча й жіноча школи розташовувались у непридатних для навчання приміщеннях, їх теж перевели в новий будинок. Невдовзі становище ще погіршилось — у новій школі став осідати фундамент, стіни розповзалися в різні боки. Вести тут далі заняття було небезпечно. В 1906 році для шкіл довелося наймати хати¹⁰. Більшість селянських дітей через бідність батьків була позбавлена можливості навчатися, багато дітей залишали школу. Так, у 1894 році земську чоловічу школу закінчила лише п’ята частина учнів. У 1897 році вміли читати й писати всього близько 20 проц. населення¹¹. В 1899 році в Юнаківці земство відкрило бібліотеку, в 1911 році — другу. Книжковий фонд їх становив лише 625 примірників, з яких значна частина були книжки релігійного змісту.

1 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. З, стор. 387.
2 Историко-статистическое описапие Харьковской епархип, отд. З, стор. 390.
3 О. О. Нестеренко. Розвиток промисловості на Україні, ч. 1, стор. 438.
4 Земельные наделы крестьян Харьковской губернии, стор. 110.
5 М. Н. Лещенко. Класова боротьба в українському селі в епоху домонополістичного капіталізму, стор. 261.
6 Переселение крестьян из Харьковской губернии, вып. 3. X., 1910, стор. 92.
7 Революция 1905—1907 гг. на Украине, т. 2, ч. 1, стор. 484.
8 М. Н. Лещенко. Селянський рух на Україні в роки першої російської революції, стор. 113.
9 Отчет о составе и деятельности земской медицини Сумского уезда за 1909 год. Сумы, 1910, стор. 50.
10 Отчет о состоянии начальных народних училищ в Сумском уезде Харьковской губернии за 1906 г. Сумы, 1907, стор. 4—6.
11 Первая всеобщая перепись населення Российской империи 1897 г., т. 46, Харьковская губерния, стор. 1.

Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )