Жовтневе
Жовтневе (до 1957 року — Миколаївка-Вирівська) — селище міського типу Білопільського району Сумської області України. Розташоване на річці Вирі (ліва притока Сейму), за 45 км від райцентру і за 10 км від залізничної станції Вири. Від станції Амбари до Жовтневого прокладено залізничну вітку. Через селище проходить автошлях Суми — Конотоп.
Заснована Миколаївка-Вирівська у другій половині XVII ст. селянами та козаками з Правобережної України, які переходили на територію Російської держави, щоб позбутися гніту польської шляхти і магнатів. У 50-х роках XVII ст. село ввійшло до Сумського слобідського полку. Великими земельними ділянками (до 40 десятин) володіла козацька старшина. Наділи рядових козаків не перевищували 12 десятин, а з роками вони ставали все меншими — земля переходила до рук заможної верхівки. Обезземелені козаки потрапляли у феодально-кріпосницьку залежність до сотників, полковників. Так, 1778 року в селі проживало 949 підданих селян. З них лише сумському полковнику Кондратьєву належало 242. Крім праці на ланах хазяїв, вони відбували ще й численні військові повинності.
Після ліквідації полків у Слобідській Україні рядових козаків перетворили на військових обивателів, які за своїм становищем були близькі до державних селян. 1844 року поміщиця збудувала в селі цукроварню, де працювали 183 чоловіки, 58 жінок і 12 підлітків. Через два роки в селі споруджено невеличкий цегельний завод, на якому було 8 робітників. Робочий день на цукроварні був необмежений, а плата за весь період роботи (7—8 місяців) ледь сягала 20 крб.1. Поширеними були в селі ремесла — шевське, ткацьке, кравецьке, гончарне та інші. Набували розвитку промисли —гуральний і броварний.
Убогою виглядала Миколаївка-Вирівська напередодні реформи 1861 року. Більшість жител були невеликими, під солом’яною стріхою. Лише багатії мали добротні цегляні будинки. Не мало село ні школи, ні лікарні.
На час скасування кріпосного права в Миколаївці-Вирівській налічувалося 342 ревізькі душі кріпаків і 256 державних селян. Середній наділ на ревізьку душу для колишнього кріпака становив 2,4 десятини, державного селянина — 2,5 десятини. Поміщики Миколаївки-Вирівської встановили за десятину землі викупну ціну в розмірі майже 100 крб. Вони залишили за собою право на вилов риби в річці, користування лісними угіддями. Деякі селяни, не маючи змоги сплачувати викуп, відмовлялися від наділів і поповнювали ряди сільськогосподарських робітників. Грабіжницький характер реформи викликав обурення серед селян. Мали місце підпали будівель поміщиків, випасання їх посівів.
Розвиток капіталістичних відносин на селі призвів до ще більшого зубожіння бідноти й збагачення невеликої купки багатіїв. На початку XX ст. у селі жило близько 2 тис. чоловік населення2. Частина з них працювала в поміщицькій економії, доглядаючи худобу, вирощуючи хліб, городину, цукрові буряки, решта — на цукровому заводі, збудованому 1880 року капіталістом Харитоненком. Виснажливою була праця на бурякових плантаціях. Сіяли тут ручними сівалками, збирали врожай також вручну. З ранку й до вечора гнули люди спини. А одержували за цю каторжну працю до 20 коп. на своїх харчах і по 10—15 коп. на економській їжі (у той час цукрозаводчик Харитоненко за кожну годину одержував 130 крб. чистого прибутку). Не кращим було становище робітників цукрозаводу. Працювало їх на цьому підприємстві понад 800 чоловік. У найбільш жахливих умовах працювали робітники, що транспортували жом. По 12—13 годинна добу стояли вони по коліна в гарячому жомі. Мало хто погоджувався виконувати цю роботу навіть при підвищеній оплаті (7—12 крб. на місяць).
У 1898—1899 рр.в умовах наростання революційних настроїв трудящих на Виринському цукрозаводі виник марксистський робітничий гурток, до якого ввійшли прогресивно настроєні робітники. Заняття проводилися регулярно в приміщенні заводу під час обідньої перерви3. Члени гуртка проводили агітаційну роботу серед заводських і сільськогосподарських робітників. У роки першої російської буржуазно-демократичної революції в економіях Харитоненка сталося кілька робітничо-селянських виступів. Сільськогосподарські робітники відмовлялися виконувати роботу за низьку плату. Вони вимагали демократичних свобод, поліпшення умов праці та житлових умов. Діями сільськогосподарських робітників Миколаївської економії керував страйковий комітет с. Вирів Сумського повіту. Видана цим комітетом листівка «Брати селяни!» була розповсюджена серед жителів Миколаївки-Вирівської. В листівці роз’яснювалася революційна ситуація в країні. «Там і тут,— сказано в ній,— спалахують вогники, і настане пора — вони зіллються в загальну пожежу, великий страйк селян і робітників при підтримці частини військ охопить всю Росію»4. На закінчення листівка закликала селян страйкувати і не виходити на роботу до того часу, поки хазяї не згодяться підвищити платню за копання буряків та їх перевезення. Сільська біднота гаряче відгукнулася на заклик. Влітку 1905 року було виведено з ладу кілька сільськогосподарських машин, спалено скирти соломи і ряд будинків в маєтку Харитоненка.
З проведенням 1911 року залізничної колії від станції Амбари до цукрозаводу миколаївські селяни, що підвозили до підприємства вапно, дрова, вугілля, буряки та вивозили звідти цукор, малясу, жом позбулися заробітку й стали безробітними. Багато з них у пошуках кращої долі переселилося до Сибіру.
Лише в 90-х роках XIX ст. у селі почала діяти лікарня на 15 ліжок. Тут працювали лікар і 2 фельдшери5.
1895 року в Миколаївці-Вирівській відкрито однокласну церковнопарафіяльну школу, розраховану на 100 учнів. Навчання було платним, тому школу відвідувало тільки 35 дітей переважно заможних селян. 1914 року збудовано трикласну земську школу. Але більшість населення залишалася неписьменною.
1 Обзор различных отраслей мануфактурной промышленности России, т. 1. СПб., 1862, стор. 314.
2 Россия. Полное географическое описание нашего отечсства, т. 7, Малороссия. СПб., 1903, стор. 331.
3 1905 рік на Сумщині, стор. 28, 29.
4 О. Г. Михайлюк. Більшовики України в боротьбі за селянство (1905—лютий 1917), стор. 82.
5 Обзор фабрично-заводской промышленности Харьковской губернии. X., 1899, стор. 156, 157.
Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )