Недригайлів 

     Недригайлів —  селище міського типу, центр Недригайлівського району Сумської області України, розташоване на лівому березі річки Сули (притока Дніпра), за 70 км від обласного центру, за 40 км від залізничної станції Ромни, на автошляху Київ — Суми. 
     Поблизу Недригайлова на правому березі річки Сули виявлене городище часів Київської Русі¹. 
     Недригайлів засновано в 30—40-х роках XVII ст. вихідцями з Лівобережної і Правобережної України². Територія, де виник він, належала Російській державі. Згідно з розмежуванням російсько-польських кордонів, яке відбулося 1647 року, містечко лишилося у її складі. Із посиленням польсько-шляхетського гніту на Україні у середині XVII ст. збільшився приплив українського населення в межі Росії, у т. ч. і до Недригайлова. Серед перших жителів були й російські селяни-втікачі. 
     У середині XVII ст. в Недригайлові було збудовано фортецю з потужними укріпленнями, в якій розміщувався численний гарнізон. Містечко стало важливим оборонним пунктом і відігравало значну роль у захисті Слобідської України від польсько-шляхетських загарбників та нападів кримських татар. З кінця 50-х років XVII ст. Недригайлів — сотенне містечко Сумського полку. Приплив поселенців до нього дедалі зростав. Певний час царський уряд визнавав за ними право на самоврядування, дозволяв безоброчно користуватися відведеними землями, надавав право безмитно торгувати вином, пивом і медом. 1660 року в Недригайлові і присілку Ольшанці проживало 489 козаків, 992 міщан і «пашенних» людей³. Козаки відбували військову службу та підлягали козацькій сотенній і полковій владі. Міщанами і селянами управляла ратуша. Поступово козацька старшина стала примушувати козаків і «пашенних» людей виконувати повинності: заготовляти сіно для війська, лагодити мости, надавати підводи для перевезення урядовців. Населення займалося землеробством, скотарством, а також бортництвом. Значну роль відігравали млинарство і гуральництво. Ремісники виробляли вози, гончарний посуд; поширеним було кравецьке ремесло. Продукти сільського  господарства і вироби ремісників продавали на місцевому та навколишніх торгах, які відбувалися щотижня. 
     Земля у Недригайлові розподілялась за принципом вільної займанщини, що підтверджувалося царськими грамотами. Проте, починаючи з останньої третини XVII століття, тут виникло поміщицьке землеволодіння. Чималим землевласником стала церква, якій було надано царським урядом 302 десятини землі. В руках окремих старшин зосередилися володіння до 100 десятин. Зростання землеволодіння козацької старшини та церкви посилило залежність від них рядових козаків і селян. Козаки не становили однорідної маси: вони поділялися на виборних і підпомічників. Виборні козаки відбували військову службу, а підпомічники забезпечували їх провіантом і грошима. Більшість підпомічників не мала свого господарства і жила при заможних козацьких сім’ях, тобто перебувала на становищі підсусідків. 
     Під час Північної війни населення Недригайлова виявило виняткову мужність і стійкість у боротьбі проти шведських загарбників і зрадника Мазепи. У грудні 1708 — січні 1709 рр. гарнізон фортеці, що складався з російських солдатів і українських козаків, вчинив героїчний опір шведським військам і прибічникам Мазепи. Жителі містечка заявили, що швидше смерть приймуть, ніж ворога пустять. Всі атаки загарбників було відбито. 
     Протягом XVIII ст. у Недригайлові зросла кількість населення. У 80-х роках в містечку налічувалося 503 двори, 7 казенних будівель і проживало 2970 чоловік⁴. За соціальним складом це були козаки, міщани і селяни. Вони займалися переважно землеробством. Тут діяли 2 винокурні й кілька млинів. Значного розвитку набули ремесла: чинбарство, виробництво сукна, полотна і взуття. Частина жителів займалась чумацьким промислом. Розширилася торгівля. Наприкінці XVIII ст. тут відбувалися 3 ярмарки на рік, де продавали різні товари: хліб, м’ясо, худобу, шкіру, а також сукно, плис, полуплис, ситець та ін. На середину XIX ст. у Недригайлові налічувалося 65 млинів, працювали миловарний завод і 2 медоварні. Зросла кількість чумаків. Основну масу населення становили державні селяни, Вони зазнавали жорстокого гноблення. Селяни сплачували в казну подушне і постачали царській армії худобу, провіант та фураж. У 1837 році замість подушного було запроваджено оброк із земельної площі та прибутків від промислів. Селяни брали участь в антифеодальних виступах. У 1767 році вони разом з гайдамаками розгромили маєток поміщика М. Головкіна, що містився у сусідньому селі Костянтинові. Після ліквідації слобідських полків Недригайлів з 1765 року — містечко Сумської провінції Слобідсько-Української губернії, з 1780 року — центр Недригайлівського повіту Харківського намісництва, з 1796 року—центр Недригайлівської волості Лебединського повіту Слобідсько-Української, а з 1835 року — Харківської губернії. У 1850 році в ньому проживало 5249 чоловік⁵. 
     На початку XIX ст. у Недригайлові почало діяти парафіяльне училище, в якому налічувалося тільки 22 учні. 
     Під час скасування кріпосного права основні принципи реформи 1861 року були поширені на державних селян. За указом 1866 року за державними селянами Недригайлова закріпили земельні наділи в розмірі 2,6 десятини на ревізьку душу в безстрокове користування⁶. За ці мізерні наділи вони мали сплатити великий оброк. 1885 року державних селян перевели на обов’язковий викуп, який вони мали сплачувати протягом 44 років, і зрівняли з рештою селян. 
     У післяреформений період відбувався дальший процес розшарування селян. Переважна більшість їх розорялася, а купка куркулів багатіла. Селяни-бідняки продавали землю купцям і куркулям, перетворюючись на сільськогосподарських робітників. У той же час землевласник Русаков мав поблизу містечка на хуторі Овечому 500 десятин землі і винний завод, купець Калугін на хуторі Перетічках — економію і винний завод. Чимало збіднілих селян залишало свої домівки і вирушало на заробітки до промислових центрів Донбасу та в інші місця. 
     Безземелля й політичне безправ’я породжували гостре незадоволення селян. Під час революції 1905—1907 рр. Лебединський повіт, до якого входив Недригайлів, був охоплений селянським рухом⁷. Жителі містечка відмовлялися сплачувати податки, знищували майно куркулів, вчиняли потрави їх посівів. За підпал садиби міського пристава кількох селян було засуджено до тюремного ув’язнення, а потім відправлено на заслання. В роки реакції загострилися класові суперечності. Переважна більшість селянських господарств мала по 1,5—2,5 десятини землі⁸. Такі селяни змушені були орендувати церковну землю на умовах відробітку і високої натуральної оплати (до половини врожаю). Частина селян Недригайлова у 1908 році продала землю і переселилась на Урал. Але, не знайшовши кращої долі, через кілька років багато з них повернулося додому. 
     Жителі Недригайлова не одержували необхідної медичної допомоги. У містечку працювали лише 2 фельдшери. В 1913 році відкрили лікарську дільницю з одним лікарем. На початку XX ст. тут діяли 2 церковнопарафіяльні школи (для хлопчиків і дівчаток), а також міське початкове народне училище, в яких навчалося 275 учнів. Переважна більшість населення була неписьменною. У 1912 році письменних серед чоловіків налічувалося 25 проц., а серед жінок — 7 проц. З 1897 року працювала бібліотека.  

1 Труды одиннадцатого археологического сьезда в Києве, 1899, т. 1. М., 1901, стор. 432—433. 
2 А. Г. Слюсарский. Социально-экономическое развитие Слобожанщини XVII—XVIII вв., стор. 42. 
3 К.І.Стецюк. Вплив повстання Степана Разіна на Україну. К., 1947, стор. 49. 
4 Словарь географический Российского государства, ч. 4, отд. 1. М., 1807, стор. 512; Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. З, стор. 547. 
5 Военно-статистическое обозрение Российской империи, т. 12, ч. 1, стор. 245—246. 
6 Земельные наделы крестьян Харьковской губернии, стор. 76. 
7 Ф. Є. Лось. Революція 1905—1907 років на Україні, стор. 190, 193. 
8 Сумський облдержархів, ф. Р-182, оп. 1, спр. 218, арк. 5, 6. 

Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )