Нова Слобода
Нова Слобода — село в Україні, в Путивльському районі Сумської області, розташоване за 22 км від районного центру і за 11 км від роз'їзду Шечкове.
Територія сучасного села і його околиць була заселена ще з IV тис. до н. е. Тут виявлені поселення доби неоліту та бронзи, городище скіфських часів, 4 ранньослов’янські поселення перших ст. н. е., а також городище й курганний могильник часів Київської Русі1.
Уперше село Слобода згадується в царській грамоті 1593 року, за якою його приписано до Молчанського монастиря міста Путивля. На той час у селі, яке 1592 року зазнало нападу кримських татар, налічувалося всього 8 дворів. Селяни на користь монастиря відбували тяжкі феодальні повинності. 1606 року знедолене населення Слободи взяло участь в антифеодальному повстанні під керівництвом Болотникова2. Після поразки повстанців у 1607 році, царський уряд вчинив над ними жорстоку розправу. Багато з них було страчено, кинуто до в’язниці, а частину «неблагонадійних» передано Молчанському монастирю для «нагляду» і «виправлення». Монастирські власті оселили їх у Слободі й сусідніх селах Линовому та Калищах.
В роки польської інтервенції проти Росії на початку XVII ст. село не раз грабували й спустошували шляхетські війська. У 1653 році Слободу приписали до Софроніївської пустині, яку незабаром перетворили на однойменний монастир. Щоб мати досить робочої сили, монастир скуповував кріпаків у різних районах Росії та Білорусії і оселяв їх у селі, що в середині XVIII ст. називалося вже Новою Слободою. Жили тут українці, росіяни, білоруси. Переважна більшість населення працювала в господарстві Софроніївського монастиря: обробляла поля, доглядала худобу, заготовляла сіно, трудилася на лісорозробках, виготовляла цеглу, будувала монастирські споруди. Довгі осінні й зимові вечори жінки пряли, навесні ткали та білили полотно, частину якого мусили віддавати ченцям. Крім того, жителі села, які користувалися землею, платили монастирю т. зв. десятину (від збіжжя, вилову риби, збору меду і воску тощо). Убогими були господарства селян-кріпаків. Далеко не кожне мало коня або корову. В третини селян, крім хатини та невеличкої садиби, нічого не було. Ченці знущалися з кріпаків, за найменшу провину чи непокору їх запрягали в сохи і примушували орати землю, висилали до Сибіру, віддавали в рекрути. За тяжку долю новослобідців земляки звали «горюнами»3.
Внаслідок проведення в 1764 році секуляризації (конфіскації) значної частини церковних і монастирських земель кріпаків Нової Слободи було переведено до розряду економічних селян, а в першій половині XIX ст.— державних селян. Після реформи 1861 року новослобідці юридично вийшли з підлеглості монастиря. Але вони за одержані наділи (по 3 десятини на ревізьку душу) щороку мали вносити в казну викупні платежі. У 60-х роках 250 сімей (майже третина населення) не мали коней, а з часом вони поступово втратили і землю, яка опинилася в руках куркулів. Розорені селяни йшли до них у найми. На початку 90-х років у куркульських господарствах, яких в селі налічувалося близько ста, було від 15 до 30 десятин землі, працювало по 2—3 наймити. Багато новослобідців пішло у «відхід» — сезонними робітниками на плантації й цукрові заводи Терещенка, а також в промислові центри — Київ, Юзівку, Тулу, Москву. У 1903 та 1908 роках близько 50 сімей переселилися до Томської губернії.
Сільська біднота жила в злиднях і темряві, масово вмирала від пошестей, бо позбавлена була медичної допомоги. З кінця XIX ст. у Софроніївському монастирі працювала лікарня, але вона обслуговувала лише ченців. 1883 року в Новій Слободі відкрито однокласну парафіяльну школу, де навчалось 30 дітей, а наприкінці XIX ст.—земську трикласну школу, яку відвідувало близько 50 хлопчиків і дівчаток. Більшість дітей шкільного віку не могла здобути навіть початкову освіту. Царські урядовці й монастир турбувалися більше про спорудження нової церкви, ніж про школу. Під час будівництва храму з новослобідців без кінця брали гроші, примушували підвозити матеріали.
1 Материалы и исследования по археологии СССР, вьш. 70. М.,1959, стор. 19; Археологічні пам'ятки Української РСР (Короткий список), стор. 293, 294, 300, 304; Археологічні пам'ятки УРСР, т. З, стор. 297.
2 И. И. Смирнов. Восстание Болотникова (1606—1607 гг.), стор. 169. 171.
3 М. М. Рябинин. История о Путивле, уездном городе Курской губернии. Путивль, 1911, стор. 135.
Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )