Червоне
Червоне (до 1957 року — Есмань) — селище міського типу Глухівського району Сумської області, розташоване за 22 км від районного центру, за 5 км від залізничної станції Есмань і за 3 км від автошляху Москва—Київ.
Поблизу Червоного виявлено сіверянське городище (VIII—X ст.).
Вперше Есмань згадується в царській грамоті 1615 року, де зазначено, що вона належала путивльському Молчанському монастирю1. Село входило до складу Російської держави. За Деулінським перемир’ям 1618 року Есмань відійшла до Польщі і певний час була власністю польського шляхтича А. Огницького. За польсько-шляхетського панування значно погіршилося становище населення. Посилилося соціальне і національне гноблення.
Жителі Есмані брали участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр.. У 1648 році село було визволено з-під влади польської шляхти і увійшло до Глухівської сотні Ніжинського полку. У 1654 році Есмань у складі Лівобережної України возз’єдналася з Росією. Жителі займалися хліборобством. Вони сплачували різні податки на користь козацької старшини і Глухівської ратуші. Із зростанням старшинського землеволодіння посилився процес закріпачення селян і збільшилася їх експлуатація. Вони відбували панщину у розмірі 2—3 дні на тиждень. Жорстоке гноблення викликало неодноразові протести селян. Так, у 1749 році в Есмані відбулося селянське заворушення, яке було придушено військовою силою.
У 1781 році в Есмані налічувалось 196 дворів, з них 81 селянський двір належав генеральному писарю, 20 — сотнику і 19 — земському судді. По кілька кріпацьких родин мали й інші представники козацької старшини2. Значно зросла панщина, яка сягала 4 днів на тиждень. У другій половині XVIII ст. в селі з’явилися невеликі підприємства. Тут діяли 3 гуральні, де працювали кріпаки. Робітним людям жилося дуже важко. Робочий день тривав 14—16 годин. Про безпеку праці ніхто не дбав, і тому часто траплялися нещасні випадки. Селяни Есмані терпіли від безземелля. Напередодні реформи 1861 року поміщиці Г. Туманській належало в селі 2513 десятин землі. А тим часом 157 кріпаків користувалися 230 десятинами землі, були зовсім позбавлені лісу та сінокосу. Поміщиця жорстоко експлуатувала селян, примушуючи їх працювати по 4—6 днів на тиждень. На знак протесту селяни часто відмовлялися відробляти панщину. З 1782 року Есмань стала волосним центром Глухівського повіту Новгород-Сіверського намісництва, з 1796 року — Малоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губернії. Кількість жителів села поступово зростала. У 1859 році тут налічувалося 223 двори і 1805 жителів3.
В Есмані кілька разів побував Т. Г. Шевченко. Про село він згадує у повісті «Капитанша».
Реформа 1861 року не виправдала одвічних сподівань селян одержати землю. Поміщики пограбували їх, зменшивши і без того мізерні селянські наділи в середньому на 15 проц. Таке пограбування викликало невдоволення селян.У середині квітня 1861 року тут сталося селянське заворушення, яке придушили царські війська4.
У післяреформений період основна маса селян розорялася, а купка куркулів багатіла. Не маючи змоги прожити з свого господарства, значна частина селян Есмані змушена була йти у найми до поміщиків та куркулів або орендувати у них землю на умовах половинщини і відробітків. Їм доводилось орендувати у поміщиків також і сіножаті. Селяни сплачували великі податки. Урядники, стягуючи недоїмки, забирали останню худобу. Постійними супутниками переважної більшості селян були голод і злидні. Частина з них вирушала на заробітки на Кубань, Донбас і Херсонщину, але й там зазнавала жорстокої експлуатації.
Все це породжувало в селянства гостре невдоволення існуючим ладом, що особливо виявилося під час першої російської революції 1905—1907 рр. Селяни Есмані брали участь у розгромі цукрового заводу Терещенка в Хуторі-Михайлівському 23 лютого 1905 року. Щоб придушити виступ селян, царський уряд надіслав в Есманську волость каральний загін, який розправився з його учасниками. Проте селянський рух не вщухав. Починаючи з літа 1906 року, він охопив усю волость. Восени селянська біднота розгромила кілька садиб куркулів. Селяни самочинно возили хліб і сіно з поміщицьких і куркульських полів, рубали панський ліс, а також відмовлялися платити податки, бойкотували розпорядження місцевих властей. З допомогою карального загону поміщикам і куркулям вдалося придушити селянські виступи.
Після столипінської реформи посилився процес класової диференціації селянства. В Есмані утворилась велика група куркулів і значно збільшилась кількість селянської бідноти. Одному з куркулів належало 500 десятин, двом іншим — по 100 десятин. У той самий час чимало селян Есмані змушені були залишити рідні місця та переселитися до Сибіру, але через важкі умови життя більшість з них повернулася додому.
Трудящі Есмані не одержували потрібної медичної допомоги. В селі був лише фельдшерський пункт, який обслуговував населення всієї волості. Переважна більшість селян не знала грамоти. 1869 року тут було відкрито народне училище, проте спеціального приміщення воно не мало. В училищі навчалося 109 хлопчиків і 12 дівчаток, що становило 25—30 проц. дітей шкільного віку.
1 А. Лазаревский. Описание старой Малороссии, т. 2, стор. 491.
2 Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779—1781). К., 1931, стор. 441, 442.
3 Списки паселенных мест Российской империи, вып. 48. Черниговская губерния. СПб., 1866, стор. 38.
4 Н. Н. Лещенко. Крестьянское движение на Украине в связи с проведением реформи 1861 года, стор. 165, 166,
Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )