Кириківка
Кириківка — селище міського типу (з 1956 року) Великописарівського району Сумської області України, розташоване на лівому березі річки Ворскли, притоки Дніпра, за 33 км на південний захід від районного центру. Вузлова залізнична станція на лінії Харків—Суми.
Поблизу Кириківки знайдено рештки поселення і курганного могильника доби бронзи (II тис. до н. е.). В урочищі Рядові Могили по річці Ворсклі виявлено курганний могильник скіфських часів (VI—IV ст. до н. е.), а в самому селі — сарматське поховання (II ст. до н. е.). Неподалік Петрівського збереглися давньоруські 2 городища, поселення та могильник1.
Кириківку заснували в останній чверті XVII ст. українські переселенці з Наддніпрянщини, які, тікаючи від іга польських феодалів, прийшли сюди на чолі з осавулом Кириком. За переказами, від імені останнього поселення й дістало свою назву. Спочатку тут було лише 10 дворів. Зручне розташування, родючі землі приваблювали сюди переселенців. Наприкінці XVII ст. Кириківка стала вже сотенним містечком Охтирського полку, а в середині XVIII ст.— військовою слободою того ж полку. 1732 року в Кириківці мешкало 1062 жителі й налічувалося 267 дворів. Більшість земельних угідь зосереджувалася в руках кириківського сотника М. Линицького та козацької старшини.
1765 року з ліквідацією Охтирського полку колишніх рядових козаків перевели на становище військових обивателів (з 2507 чоловік, що жили там у 1773 році, їх налічувалося 2380). Вони були позбавлені козацьких привілеїв і за суспільним становищем наближені до державних селян. Наприкінці XVIII ст. військові обивателі мали земельні наділи розміром 3,5 десятини на ревізьку душу. Малоземелля примушувало їх шукати додаткових засобів для існування. Деякі з них йшли на заробітки до цукроварні в село Янків Ріг, що знаходилося неподалік Кириківки.
У 1780 році слобода увійшла як центр волості до Охтирського повіту. Переважна більшість населення не мала змоги одержати кваліфіковану медичну допомогу через відсутність будь-якого медичного закладу. Не було в слободі й школи.
Після реформи 1861 року кращі землі залишилися у володінні поміщиків та казни. 4600 десятин землі та 33 десятини лісу (41 проц. усієї надільної землі)2 загарбали вони до своїх рук. Колишніх військових обивателів зрівняли в правах з державними селянами. Розмір земельного наділу залишився таким же, як і до реформи. З роками, внаслідок збільшення кількості членів сімей, селянські наділи дробились. Щоб якось вийти з тяжкого становища, селяни або вдавалися до оренди землі, або через відсутність реманенту й тягла здавали за безцінь куркулям в оренду свої наділи і йшли на заробітки в інші місця. Поміщики та казна поступово прибирали до своїх рук громадські угіддя, а селяни продовжували сплачувати за цю землю високі платежі. 1870 року сільська громада почала судову справу за повернення угідь. Понад 30 років тривала тяганина, яка так і не дала селянам жаданих наслідків. 1900 року охтирський повітовий справник доповідав харківському губернатору про припинення справи щодо позову селян Кириківки про повернення їм угідь та викупних платежів, взятих державою за ці землі3.
Наприкінці XIX ст. сталися помітні зрушення в економічному житті слободи. Важливу роль у цьому відіграло будівництво залізниці Суми—Харків та вузькоколійки Кириківка—Охтирка4. Перші поїзди через станцію Кириківка пройшли 1895 року. Прокладення залізниці сприяло інтенсивному розвиткові цукрової промисловості. Зі станції щороку відправлялося понад 2 млн.пудів вантажу, переважно зерна і продукції Янківської цукроварні, що містилася у Кириківці. На цукроварні працювало 300 робітників.
Нелегким було становище робітників на Янківському цукровому заводі. За виснажливу працю чоловіки одержували по 14—15 крб. на місяць, а жінки — по 6—8 крб.5. Революційні виступи пролетаріату промислових центрів та селянства багатьох губерній Росії у 1905—1907 рр. знайшли відгук і серед робітників та селян слободи. Залізничники станції Кириківка брали участь у Жовтневому всеросійському політичному страйку 1905 року. Місцеві селяни та робітники цукрового заводу підтримали аграрні виступи, що відбувалися протягом 1905—1906 рр. на Охтирщині. В політичному огляді Харківського губернського жандармського управління за 1905—1906 рр. зазначалося, що в 1905 році на Янківському цукровому заводі були політичні заворушення, а також відчувався революційний вплив робітників на місцевих селян.
1913 року на базі Янківського заводу капіталіст Харитоненко збудував новий цукровий завод, зберігши за ним стару назву. На підприємстві працювало 520 робітників.
Після реформи 1861 року у Кириківці було відкрито фельдшерську дільницю. З 40-х років XIX століття в слободі працювала парафіяльна школа, але охопити навчанням вона могла лише кілька десятків дітей6. Тому більшість населення залишалася неписьменною.
1 Археологічні пам'ятки Української РСР. (Короткий список), стор. 294, 296; Археологія, т. 1 К., 1947, стор. 124—139; т. 11. К., 1957, стор. 95; т. 13 К., 1961, стор. 70—79.
2 Земельные наделы крестьян Харьковской губернии, стор. 2, 6; Е. К. Живолуп. Крестьянское движение в Харьковской губернии в 1905—1907 годах, стор. 49.
3 Е. К. Живолуп. Крестьянское движение в Харьковской губернии в 1905—1907 годах, стор. 49.
4 В. М. Верховский. Кратний исторический очерк начала и распространения железных дорог в России по 1897 год включительно, додаток, стор. 34.
5 А. Н. Опацкий. Фабрично-заводская промышленность Харьковской губернии и положение рабочих. X., 1912, стор. 47, 52, 59, 120.
6 Д. І. Багалій. Історія Слобідської України, стор. 251.
Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )