Свеса 

     Свеса —  селище міського типу, Ямпільського району Сумської області України, розташоване на правому березі річки Свіси, за 13 км від районного центру. Залізнична станція на лінії Орша — Харків. 
     Уперше Свеса, назву якій дала річка Свіса, згадується в документах 70-х років XVII ст. як невеликий козацький хутір Ямпільської сотні Ніжинського полку. 
     Після ліквідації полкового устрою на Лівобережній Україні в 1782 році хутір Свеса в складі Глухівського повіту ввійшов до Новгород-Сіверського намісництва, в 1796 році — до Малоросійської, а в 1802 — Чернігівської губернії. 
     Наприкінці XVIII ст. Скоропадський, а потім Неплюєв, до якого перейшов хутір, остаточно закріпачили селян. Крім гуральні, поміщикові Н. Неплюєву у Свесі належали цукроварня, збудована в 1853 році, й завод випалювання вапна (з 1853 року). В 1858 році він збудував ливарно-механічний завод, де вироблялось устаткування для цукроварень, гуралень, олійниць, а також сільськогосподарські машини¹. Становище кріпаків було надзвичайно тяжким. Вони три дні на тиждень працювали на заводах і 3 дні — на поміщицькій землі. Для роботи на своїх ділянках у них лишався один день. Селяни були позбавлені будь-яких прав. Поміщик міг їх продавати, міняти, віддавати в солдати. 
     Після проведення реформи селяни, хоч і стали особисто вільними, економічне становище їх не поліпшилося. Поміщик відрізав більш як п’яту частину землі, якою вони користувалися до 1861 року. До того ж, їм виділили найгірші землі, розкидані окремими клаптиками й віддалені від хутора на 6 і більше верст, часто серед боліт, куди важко було під’їхати. Навіть у врожайні роки на них збирали 18—20 пудів жита з десятини². Щоб якось прогодувати сім’ю, заплатити податки й викупні платежі, селяни змушені були орендувати землю в поміщика на кабальних умовах, здебільшого з половини. Після розрахунку з поміщиком селянину-половинщику залишалося 8—9 пудів зерна з десятини. Частина безземельних і малоземельних селян шукала заробітків на заводах або йшла на відхожі промисли. 
     Наявність вільних робочих рук після скасування кріпацтва і введення в дію залізниці Конотоп — Брянськ сприяли розширенню діючих підприємств і перетворенню Свеси на досить велике робітниче селище. Наприкінці XIX ст. колишній хутір уже називали слободою. В 1897 році тут проживало 865 чоловік. Крім того, сюди на заробітки прибували селяни з навколишніх сіл і навіть із сусідніх губерній. Становище цих робітників було нестерпним. Жили вони в темних і вологих бараках, їх жорстоко карали за найменші т. зв. порушення дисципліни, допікали штрафами. Робочий день тривав 12 годин, а одержували робітники 5—7 крб. на місяць³. 
     Тяжке й безпросвітне життя робітників і селян штовхало їх на боротьбу за свої права. Гарячий відгук серед трудівників селища знайшли революційні події 1905 — 1907 рр. В ніч на 23 лютого 1905 року населення Свеси брало участь в розгромі Хутір-Михайлівського цукрового заводу й економії Терещенка. Для «заспокоєння» робітників до Свеси прибули чернігівський губернатор з ескадроном кавалерії та прокурор Ніжинського окружного суду⁴. 1 Травня 1905 року в селищі відбулася демонстрація. Завершилася вона багатолюдним мітингом, який жандарми розігнали, а багатьох його учасників заарештували. Щоб попередити нові виступи, у Свесі розквартирували півроти піхоти⁵. Однак 17 червня 1906 року в Свесу прийшли 300 робітників Хутір-Михайлівського цукрового заводу й разом з робітниками ливарно-механічного заводу й місцевими селянами провели мітинг, на якому промовці закликали об’єднатись і разом іти проти своїх гнобителів. 
     Постійними супутниками трудящих Свеси були злидні, недоїдання, що зумовлювало поширення професійних і пошесних захворювань. До того ж, підприємці ігнорували правила техніки безпеки, що призводило до нещасних випадків, а в селищі працював лише один фельдшер, який не міг подати вчасно необхідну медичну допомогу. Не існувало ніяких навчальних і культосвітніх закладів. Тільки в 1893 році у Свесі відкрили церковнопарафіяльну школу, в якій навчалося 30 — 40 учнів. Більшість дітей через нестатки батьків не мала можливості відвідувати школу. З 10 — 12 років вони йшли працювати на місцеві заводи, де широко використовувалася дешева дитяча праця. Напередодні першої світової війни 75 проц. чоловіків і 90 проц. жінок у Свесі були неписьменними. 

1 П. А. Орлов, С. Г. Будагов. Указатель фабрик и заводов Европейской России, стор. 301, 390, 637, 696. 
2 Материалы для оценки земельных угодий, т. 11. Глуховский уезд, стор. 45, 46. 
3 Список фабрик и заводов Европейской России, стор. 335, 707. 
4 Революция 1905—1907 гг. на Украине, т. 2, ч. 1, стор.126. 
5 И. Г. Дроздов. Аграрные волнения и карательные экспедиции в Черниговской губернии в годы первой революции 1905—1906 гг., стор. 174, 175. 

Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )