Велика Писарівка 

     Велика Писарівка — селище міського типу (з 1959 року), центр Великописарівського району Сумської області України. Розташована в південно-східній частині області, в заплаві лівого берега річки Ворскли, за 33 км від залізничної станції Кириківка. 
     Територія сучасної Великої Писарівки була заселена вже в II—VI ст. Про це свідчить виявлений на околиці селища ранньослов’янський могильник черняхівської культури¹.
     Наприкінці XVII ст. на території сучасного селища містилися хутори, що підпорядковувалися одному з укріплень Бєлгородської оборонної лінії — місту Вольному² (нині с. Вільне Великописарівського району). 1709 року на цих землях, якими володів фельдмаршал М. М. Голіцин, оселилися вихідці з Наддніпрянської України, які й заснували слободу Писарівку³. 
     Назва Велика Писарівка вперше зустрічається 1732 року в документах перепису Богодухівської сотні Харківського полку. З’явилася вона, мабуть, у зв’язку з існуванням другої, менш населеної Писарівки, яка входила до тієї ж сотні. Спочатку переселенці користувалися певними привілеями, але згодом утратили їх. Переважна більшість населення слободи стала підданими, пізніше — кріпаками князя Голіцина. Вони обробляли панські лани, працювали на токах. Крім того, відбували гужову повинність: транспортували збіжжя, лісоматеріали, сільськогосподарську сировину; ремонтували дороги, греблі та панські водяні млини. 108 чоловік працювало на суконній мануфактурі⁴, заснованій у другій половині XVIII ст. Селяни також обкладалися оброком, сума якого кожного року зростала. Якщо в 1831 році поміщик, маючи 8898 десятин оброчної землі, одержав від селян 35,5 тис. крб., то вже наступного року — 45,2 тис. крб.⁵. Часу працювати на своїх наділах майже не лишалося. На невеликих клаптиках землі селяни збирали низькі врожаї. Тому більшість господарств не могла сплатити всі грошові повинності. Шукаючи виходу з такого становища, селяни вдавалися до допоміжних заробітків — чумакували, займалися промислами, ремеслами. Найбільш поширеними з ремесел були вовночесання, бондарство, ковальство, кравецтво, чинбарство. Серед промислів переважало виготовлення полотна й сукна. Вироблена продукція обмінювалася на зерно і реалізовувалася на ринку. Поступово збут продукції місцевих майстрів прибрала до рук заможна верхівка, яка відкривала власні крамниці. Велика Писарівка стала значним центром ярмаркової торгівлі на території Харківського полку, а згодом і губернії. Щорічно тут відбувалося 6 ярмарків. 
     Зручне розташування села сприяло значному збільшенню кількості його населення. Так, у 1830 році тут мешкало понад 7 тис. чоловік. На початку XIX ст. на кошти сільської громади було відкрито початкову народну школу⁶. Але проіснувала вона недовго — за наказом поміщика Юсупова її закрили. Здавна Велика Писарівка являла собою значний осередок народного кобзарського мистецтва на Слобожанщині. Ще в другій половині XVIII ст. тут заснували притулок для сліпих бандуристів [звідси згодом вийшли українські радянські кобзарі Є. X. Мовчан (1898 — 1968 р.) С. А. Пасюга (1862-1933 р.), Г. С. Кожушко (1879 — 1924 р.) ]. 
     З другої половини XIX століття Велика Писарівка стала центром волості. 1857 року в селі мешкало 6567 чоловік. За уставною грамотою, складеною 17 листопада 1862 року, земельні наділи 3133 колишніх кріпаків не перевищували 2 десятини (згідно з «Положенням» найменша норма наділу на душу по Харківській губернії становила 3 десятини) на ревізьку душу⁷. У наділ входили, крім орної, садибна земля, вигін і сінокіс. З 8857 десятин землі поміщик Юсупов відрізав громаді 6269 десятин (у т. ч. 664 десятини садибної землі), решту залишив собі. Викупні платежі становили 46 крб. за десятину, а тим часом вартість однієї десятини в Харківській губернії в 1854—1859 рр. пересічно дорівнювала 14 крб. 80 коп. Грабіжницькі умови уставної грамоти викликали обурення й протест Великописарівської громади. Коли на сході 27 листопада 1862 року зачитали уставну грамоту, уповноважені громади М. Єщенко, С. Кривонос, І. Колодько та С. Бондар, виконуючи волю громади, відмовилися підписувати акт та грамоту і разом з селянами залишили сходку. Згодом я 1042 господарів лише 181 погодився визнати уставну грамоту. 
     Гостре малоземелля змушувало селян орендувати землю в економії по 12,1 крб. за десятину, в той час як по Богодухівському повіту орендна плата у 80-х роках дорівнювала 6,5 крб. Сума податків на селянський двір становила в середньому 16 крб. 16 коп.— третину валового прибутку селянського двору⁸. Селянин мусив частіше, ніж раніше, шукати заробітку на стороні. По всій Харківській губернії Велика Писарівка давала найвищий процент відхідництва — у 80-х роках XIX ст. на кожні 100 дворів припадало 132 заробітчанина. 
     Розвиток капіталістичних відносин після реформи 1861 року прискорив процес розшарування села. Широко застосовуючи в своїх господарствах найману працю, все більше багатіли заможні хазяї, кількість яких значно зросла. Цьому сприяла й оренда ними земель у поміщицькій економії та в безтяглових середняцьких і бідняцьких господарствах. Чимало наживалися куркулі й на збуті сільськогосподарської сировини та виробів місцевих ремісників, скуповуючи їх за безцінь. У 70-х роках XIX ст. в селі було 8 крамниць, 7 комор для закупівлі зерна, воскобійний завод, 14 олійниць. Працювали 19 кузень, крохмальний завод. 
     Під час першої російської революції в листопаді 1905 року у Великій Писарівці стався селянський виступ. Ще в 1902 році поміщиця приєднала до своїх володінь частину громадських земель. Суд, який досить довго розглядав скаргу селян з цього приводу, визнав дії поміщиці правильними. Обурені селяни знову подали справу до суду. Богодухівський повітовий земський начальник 15 листопада 1905 року приїхав для допиту свідків. 17 листопада 1905 року на загальній сільській сходці волосний старшина і сільський староста свідчили на користь поміщиці. Селяни зажадали усунення старшини і старости й ухвалили відібрати в економії загарбане поміщицею урочище Довге Болото. К. Дикий і М. Дикий закликали односельців до розподілу панської землі⁹. Земський начальник і становий пристав втекли. Вночі запалали клуні куркулів. 18 листопада селяни рушили до будинку станової управи. У відповідь на вогонь, відкритий стражниками, селяни підпалили приміщення. Наступного дня куркулі вчинили жорстоку розправу над активними учасниками виступу — трьох убили, багатьох після знущань заарештували ще до прибуття карального загону. Згодом 37 селян було засуджено до різних строків ув'язнення та каторжних робіт¹⁰. Перший виступ великописарівської бідноти через стихійність і неорганізованість зазнав поразки. Але він став школою дальшої боротьби сільської бідноти проти гнобителів. В ухвалі сільської сходки, що відбулася через місяць після придушення заворушення, селяни відверто записали: «Громада більше не довіряє владі і не задоволена тим ладом, який існує»¹¹. 
     Столипінська аграрна реформа загострила класові протиріччя на селі. Бідняки спродували свої невеличкі клаптики землі куркулям і в пошуках кращої долі переселилися до Казахстану й Сибіру. Восени 1908 року виїхали перші 500 чоловік. Процес обезземелення великописарівських селян тривав і далі. Напередодні першої світової війни 92 господарства були безземельні, 444 — мали лише до двох, а 766 — до 6 десятин землі. 
     Понад 1200 дворів і майже 9 тис. жителів налічувалось у Великій Писарівці на початку XX ст. Невеличка лікарня була відкрита лише в 60-х роках XIX ст. У пореформений період в земській початковій школі один учитель навчав 111 учнів¹². Богодухівське повітове земство відкрило в селі дві початкові школи з роздільним навчанням. Крім того, працювали ще 3 церковнопарафіяльні школи. Але далеко не всі селянські діти мали змогу ходити до школи. Частина тих, яким пощастило бути зарахованими до школи, через нестатки й необхідність допомагати батькам у господарстві не закінчувала курсу навчання. Так, у 1889/1890 навчальному році з 253 учнів школу залишило 148 дітей. Наприкінці ХІХст. було відкрито училище, що готувало вчителів для початкових шкіл. 1913 року засновано ремісниче училище. Перед війною у Великій Писарівці працював зведений на кошти кредитного товариства народний будинок з бібліотекою. Але користуватися послугами бібліотеки дозволялося лише вчителям та службовцям.  

1   Археологія, т. 2. К., 1948, стор. 165. 
2   Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. З, стор. 177, 178. 
3   К. П. Щелков. Историческая хронология Харьковской губернии. X., 1882, стор. 76. 
4   А. Г. Слюсарский. Социально-экономическое развитие Слобожанщини XVII—XVIII вв., стор. 249. 
5   Журн. «Известия AH СССР», 1928, № 3—7, стор. 363. 
6   Журн. «Известия АН СССР», 1926, № 7—8, стор. 503.  
7   Харківський облдержархів, ф. 16, оп. 2, спр. 326, арк. 6; П. А. Зайончковский. Проведение в жизнь крестьянской реформи 1861 г. М., 1958, стор. 307. 
8   Сборник статистическо-экономических и оценочных сведений по Богодуховскому уезду Харьковской губернии, стор. 115. 
9   В. Астахов, Ю. Кондуфор. Революционные события 1905—і907 гг. в Харькове и губернии. X., 1955, стор. 74. 
10 Е. К. Живолуп. Крестьянское движение в Харьковской губернии в 1905—1907 годах, стор. 108. 
11 Газ. «Більшовицька зброя», 17 листопада 1940 р. 
12 Харківський облдержархів, ф. 304, оп. 1, спр. 110, арк. 62. 

Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )