Боромля
Боромля — село в Україні, у Тростянецькому районі Сумської області, розташоване на автошляху Харків — Суми, за 18 км від районного центру, за 8 км від однойменної залізничної станції.
Боромля заснована в 1659 році вихідцями з Правобережної України, що втекли від утисків польської шляхти і оселилися на землях Російської держави на Бєлгородській оборонній лінії1. Територія, де розташувалося містечко, знаходилась у прикордонній смузі і зазнавала нападів кримських татар. Тому населення подбало про оборону. Як свідчить опис 1665 року, в Боромлі проживало 870 чоловік, а саме містечко являло собою фортецю. Воно було укріплене дубовими стінами з 5 баштами і обкопане ровом завширшки 3 сажні і завглибшки 2 сажні. Багато людей жило за його межами в посаді, який також було укріплено. Тут налічувалося 5 гармат і 408 ядер до них. Місцевий гарнізон складався з 200 чоловік. В Боромлі розвивались землеробство й скотарство. Частина жителів займалася ремеслом. Містечко було центром двох сотень Охтирського полку.
Населення не було соціально однорідним. Разом з рядовими козаками сюди переселилися представники козацької старшини і українських феодалів. Жалувана грамота царського уряду від 19 грудня 1659 року не всіх переселенців наділила в однаковій мірі орною землею, лісами і сінокосами2. Поступово, спираючись на військову та адміністративну владу, козацька старшина прибирала до своїх рук общинні землі і закріпачувала козаків. На початку XVIII ст. частину землі і угідь у козаків Боромлі загарбав охтирський полковник Перехрестов. Не відставав від нього боромлянський сотник К. Ємельянов, який відібрав у одного з козаків землю, млин і худобу. На кожну ревізьку душу на той час у містечку припадало в середньому по 4,6 десятини землі.
З 1734 року Боромля стала військовою слободою, де знаходилось комісарське управління. Посилився процес закріпачення. У 1767 році тут налічувалось 469 кріпаків. Панщина зросла до 3—4, а іноді й 6 днів на тиждень. Поряд із землеробством розвивалися ремесла і промисли. Жителі займалися гончарством, чоботарством, кравецтвом, ткацтвом, теслярством, ковальством, а також млинарством. Особливого розвитку набуло гончарство, що зумовлювалося наявністю покладів високоякісної глини. Керамічний посуд продавали не лише на місцевих ярмарку і базарах, а й у Тростянці та Сумах. Широкого розмаху набув чумацький промисел. Боромлянські чумаки ходили до Москви, Нижнього Новгорода, Маріуполя та в інші міста. Населення слободи наприкінці XVIII — на початку XIX ст. досить швидко зростало і на 1801 рік становило 7 тис. чоловік. Після ліквідації полкового устрою Боромля з 1765 року входила до Охтирського повіту Слобідсько-Української губернії, з 1780 року — Харківського намісництва, з 1797 року — Слобідсько-Української губернії, а з 1835 року стала волосним центром Харківської губернії.
Жителі Боромлі не одержували медичної допомоги. Повільно розвивалася освіта. На початку XVIII ст. тут діяла школа, яка не мала навіть спеціального приміщення. Дітей навчав дяк. Лише в 1812 році у слободі відкрили парафіяльне училище, де налічувалося 28 хлопчиків.
Внаслідок реформи 1861 року селяни Боромлі були пограбовані. Вони одержали мізерні наділи землі, за які мали сплатити великий викуп. Так, поміщик Влизьков виділив своїм селянам 44 десятини малородючої землі. 19 селян поміщика Лукашова одержали 26,5 десятини землі3.
У післяреформений період в Боромлі з’явилися невеликі підприємства. У 1864 — 1865 рр. тут діяли цегельний і селітровий заводи, 3 винокурні, вальцьовий паровий млин, 120 вітряків. Чотири рази на рік відбувалися ярмарки і 2 рази на тиждень — базари. Чимало жителів займалося гончарним промислом. Поглибилося класове розшарування. Переважна більшість селян, не маючи достатньої кількості землі, потрапляла в залежність від поміщиків і куркулів, поповнювала лави наймитів. Куркулі скуповували землю селян-бідняків. Деякі куркульські господарства зосередили від 100 до 300 десятин землі. Значною кількістю землі володіли 4 церкви, яким належали 215,5 десятини найкращої орної землі, великі ділянки лісу й сінокосу. Одночасно земельні наділи основної маси селян не перевищували 2—3 десятин. Частина селян зовсім не мала землі4. Безземельна і малоземельна селянська біднота від сходу до заходу сонця гнула спину в поміщицьких і куркульських господарствах та на церковних землях. За день важкої праці наймити одержували по 20—30 копійок. Багато збіднілих селян йшли на заробітки за межі містечка. У 1904 році населення його становило 11,9 тис. чоловік5.
Трудящі Боромлі не мали необхідної медичної допомоги. У 1904 році всю волость обслуговувала одна лікарня на 10 ліжок, де працювали лікар, 2 фельдшери та акушерка. За таких умов з 100 новонароджених 60—70 вмирало, не доживши й до року. На 1904 рік у містечку діяли 2 земські школи — для хлопчиків і дівчаток, в яких налічувалося 5 учителів. Переважна більшість селян через злидні не могла навчати своїх дітей. У 1913 році неписьменні становили 78 проц. населення. У 80-х роках XIX ст. тут кілька разів побував революціонер-демократ П. А. Грабовський.
1 А. Г. Слюсарский. Социально-экономическое развитие Слобожанщини XVII—XVIII вв., стор. 121.
2 А. Г. Слюсарский. Социально-экономическое развитие Слобожанщини XVII—XVIII вв., стор. 23, 24, 130.
3 Харківський облдержархів, ф. 16, оп. 2, спр. 65, арк. 1, 4.
4 Земельные наделы крестьян Харьковской губернии, стор. 1, 5, табл. 1.
5 Города России в 1904 году, стор. 228, 229.
Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )