Глухів
Глухів — місто, центр Глухівського району Сумської області, розташоване на на річці Есмані (притока річки Клевені), за 146 км від обласного центру, на перетині автошляхів Москва—Київ та Суми—Шостка. Залізнична станція Південно-Західної залізниці.
Територія сучасного Глухова була заселена здавна. Поблизу міста, в урочищі Борку, виявлено поселення доби бронзи. Про Глухів як одне з давньоруських міст збереглося кілька згадок у літописах1. Вперше він згадується під 1152 роком. У XIII—XIV ст. місто було центром Глухівського удільного князівства, що входило до складу Чернігівського князівства.
У 50-х роках XIV ст. литовські феодали, скориставшись ослабленням Русі внаслідок монголо-татарської навали, захопили Чернігово-Сіверську землю, в т. ч. й Глухів. Після переходу чернігово-сіверських князів на бік Москви й перемоги російських військ у війні з Литвою місто 1503 року увійшло до Російської держави. Жителі Глухова брали участь у селянській війні під керівництвом Івана Болотникова 1606—1607 рр. За Деулінським перемир’ям 1618 року місто знову потрапило під владу шляхетської Польщі.
Активну участь населення Глухова брало у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. З початком війни воно повстало проти польсько-шляхетських гнобителів і визволилось з-під їх влади. В липні 1648 року було створено Глухівську козацьку сотню2. Коли 1652 року польські загарбники зробили спробу знову повернутися сюди, глухівські козаки на чолі з Сахном і Чорнимлихом розгромили польський загін, спустошивши маєтки шляхти. В лютому 1654 року жителі Глухова — 588 козаків і 241 міщанин — присягнули на вірність Російській державі3. Місто стало центром однойменної сотні Ніжинського полку.
Після возз’єднання України з Росією в Глухові посилився розвиток ремесла й торгівлі. Місто користувалося магдебурзьким правом. Переважна більшість міщан займалася ремеслом. Вони об’єднувалися в цехи: кравецький, різницький, шевський і калачницький4. У другій половині XVII ст. Глухів став одним з найбільших на Україні центрів виготовлення виробів з міді. Розширилися його торговельні зв’язки з російськими містами. В митній книзі 1663—1694 рр. є прізвища глухівських міщан і козаків, які приїздили до Москви. Важливим предметом торгівлі була селітра.
1663 року на Лівобережну Україну вдерлися польсько-шляхетські війська на чолі з королем Яном Казимиром III. Вони намагалися захопити Глухів, але змушені були відступити. У січні наступного року польські війська знову наблизилися до міста. Польське командування прагнуло за всяку ціну здобути його. Та місто стійко захищали Чернігівський, Стародубський і Ніжинський полки на чолі з генеральним суддею П. Животовським. Вони відбили всі атаки ворога і завдали йому великих втрат. Після цього російська армія на чолі з воєводою Г. Ромодановським при підтримці козаків перейшла в наступ і в лютому розгромила польські війська.
Посилення феодально-кріпосницького гноблення викликало невдоволення народних мас. В результаті загострення класових суперечностей на Україні у 1666 році вибухнули народні повстання. Жителі Глухова виступили проти утисків козацької старшини і царського воєводи, який цього року прибув сюди, а в 1667 році відмовилися сплачувати податки. Цей виступ було придушено. В березні 1669 року - Глухів став місцем обрання гетьмана Лівобережної України Дем’яна Многогрішного. Тоді ж було підписано між російським урядом і козацькою старшиною «Глухівські статті», що визначали політичне й правове становище України в складі Росії. Вони також забезпечували класові інтереси української старшини, її права й привілеї.
На початку XVIII ст. Глухів опинився в центрі важливих подій, пов’язаних з героїчною боротьбою російського й українського народів проти шведських загарбників. Козаки й міщани одностайно виступили проти Карла XII і зрадника українського народу Мазепи. Вони радо зустріли російські війська і сформували загони, які допомагали боротися проти шведських загарбників і прибічників Мазепи. 4—16 листопада 1708 року в місті перебував Петро І, звідки керував бойовими операціями. В одному з своїх наказів він назвав Глухів знатним і великим містом. Ним захоплювався також російський мандрівник І. Лук’янов, який побував тут 1702 року5. З 1708 року Глухів був резиденцією гетьманів Лівобережної України, а у 1722—1727, 1764—1786 рр.— місцеперебуванням Малоросійської колегії. У першій половині XVIII ст. місто мало досить потужні укріплення — земляний вал з частоколом й чотири брами. Після пожежі 1748 року, яка знищила майже всі будівлі Глухова, його було заново відбудовано за проектом російських архітекторів А. В. Квасова і І. Мергасова. Одними з кращих архітектурних споруд А. В. Квасова були палацо-парковий ансамбль — резиденція гетьмана К. Г. Розумовського (1751 — 1757), палацо-парковий ансамбль — резиденція президента Малоросійської колегії П. О. Рум’янцева (1767— 1768) і будинок Малоросійської колегії (1768—1782). Місцеві майстри збудували унікальні споруди — Миколаївську Церкву (кінець XVII ст.) і Тріумфальну арку (1744), які збереглися до нашого часу й охороняються державою.
У XVIII ст. в Глухові продовжували розвиватися ремесло й торгівля. Частина населення займалася землеробством. Значного розмаху набуло виробництво гармат, церковних дзвонів, казанів та різного посуду з міді. Були поширені й інші ремесла — шевське, кравецьке, гончарне, столярне, а також гуральництво. 1782 року тут налічувалося 6 тис. жителів6. У другій половині XVIII ст. спорудили значну цегельню, на якій працювало близько 70 робітників. Місто перетворилося на один з найбільших центрів торгівлі Лівобережної України. В ньому зосереджувалося багато приїжджих і місцевих торговців. Вони продавали шовкові і суконні тканини, різні залізні вироби, скляний посуд, а також хліб, сіль, рибу, сало, конопляну олію та інші продукти харчування. Привозили сюди хутро, фарфоровий посуд, вина. Тричі на рік відбувалися ярмарки і двічі на тиждень — базари. З 1782 року Глухів став повітовим містом Новгород-Сіверського намісництва, з 1796 року — Малоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губернії.
У першій половині XIX ст. Глухів продовжував зростати як торгово-ремісничий центр. У середині століття із загальної кількості його населення (9213 чоловік) 76 проц. було міщан і торговців, 15 проц.— козаків, решта — представники інших соціальних груп7. Тут налічувалося 1177 ремісників: шевців, кравців, столярів, ковалів та ін. Козаки займалися хліборобством, городництвом і бджільництвом. Місто стало центром хлібної торгівлі Лівобережної України. Промисловість була розвинута слабо. 1860 року працювали лише дрібні підприємства: 2 свічкові, 2 миловарні і шкіряний заводи8. Міська біднота зазнавала жорстокої експлуатації з боку заможних верств. Вона неодноразово відмовлялася сплачувати податки й брала участь у селянських виступах, які відбувалися в повіті. Частина бідноти, яка не могла знайти роботи в місті, йшла на заробітки в інші райони. Тільки в 1861 році з цією метою було видано 246 паспортів. Напередодні реформи 1861 року тут налічувалося 10 тис. жителів9.
Трудове населення Глухова не мало медичної допомоги. У XVIII ст. почали діяти невеличка лікарня і аптека. Повільно також розвивалася освіта. У XVIII ст. в місті працювало кілька платних шкіл, де навчалися переважно діти козацької старшини. Відкрита в 1790 році початкова школа довгий час лишалася єдиним навчальним закладом. У 1807 році вона була реорганізована в народне училище. В 1839 році почала діяти міська парафіяльна школа. В них у 1861 році налічувалося відповідно 64 і 54 учні, головним чином діти дворян, духовенства й заможних міщан. Глухів був одним із значних культурних центрів. У місті існувала (протягом майже 30 років) перша на Україні і в Росії школа підготовки співаків та музик для придворного хору й оркестру. Перші згадки про неї належать до 1736 року. В 50-х роках XVIII ст. у Глухові був кріпацький театр гетьмана К. Г. Розумовського, який містився в його палаці. Вистави оформляв український художник Г. А. Стеценко.
Уродженцями міста є український композитор М. С. Березовський (1745—1777); український і російський композитор Д. С. Бортнянський (1751 —1825); російський живописець і педагог, представник російського класицизму, академік і директор петербурзької Академії мистецтв А. П. Лосенко (1737—1773); російський письменник та етнограф 1. Г. Кулжинський (1803—1884), який був учителем М. В. Гоголя і Є. П. Гребінки в Ніжинській гімназії вищих наук; російський дипломат А. К. Розумовський (1752—1836). У 1770—1778 рр. тут жив і був членом Малоросійської колегії український і російський просвітитель-демократ, філософ-матеріаліст Я. П. Козельський. У Глухові проїздом побували М. В. Ломоносов, Д. І. Фонвізін і М. В. Гоголь. Під час своїх подорожей по Україні кілька разів відвідав його Т. Г. Шевченко. Свої враження про перебування тут на початку квітня 1845 року він описав у повісті «Капитанша». Повертаючись до Петербурга після останньої подорожі на Україну, поет зупинився у місті 26 серпня 1859 року. У різні часи приїздили сюди також Марко Вовчок, російський художник В. А. Тропінін і М. І. Глинка.
Скасування кріпосного права сприяло розвитку капіталістичних відносин. У 70-х роках XIX ст. в Глухові виникло кілька підприємств для переробки сільськогосподарської сировини. У 80-х роках діяло вже 16 дрібних підприємств, де працювало 128 робітників. Найбільшими з них були чавуноливарний і шкіряний заводи. У кустарно-ремісничому виробництві було зайнято понад 2 тис. чоловік. Найбільш розвинутими галузями були пошиття одягу, взуття, теслярство. 1895 року до Глухова прокладено залізницю. За капіталізму трудящі зазнавали жорстокої експлуатації. Заробітна плата робітників була низькою. Наприкінці XIX ст. вони одержували від 3 до 7 крб. на місяць. Робочий день на більшості підприємств тривав 12—16 годин. Житлові умови були надзвичайно тяжкі. Так, робітники цегельного заводу і круподерні не мали житла і мешкали там, де працювали. Розорялося населення, що займалося сільським господарством. Після реформи 1861 року глухівські землі почав скуповувати місцевий торговець Терещенко. На початку XX ст. його спадкоємцям належало понад 150 тис. десятин землі, кілька цукрових і лісопильних заводів та гуралень. Обезземелені селяни працювали в їх економіях і на підприємствах, одержуючи мізерну плату. У 1897 році в місті налічувалося 1886 дворів і 15 тис. жителів10.
1879 року в Глухові відкрили лікарню на 25 ліжок. Все населення міста у 1904 році обслуговували 4 лікарі і 5 фельдшерів. Освіта розвивалася в інтересах привілейованих верств населення. В місті працювали чоловіча (з 1889) і жіноча (з 1894 року) гімназії. В них у 1904 році навчалося 679 учнів. Крім того, тут діяли 8 початкових шкіл з 689 учнями і три міські училища. В гімназіях здобували освіту лише діти заможних батьків, бо за навчання стягувалася висока плата. Майже половина дітей лишалася поза школою. Серед населення Глухова наприкінці XIX ст. письменні становили 43 проц., а серед робітників і селян їх було лише 29,3 проц. У 1874 році в Глухові відкрили учительський інститут з трирічним строком навчання. В дореволюційний час тут вчилися видатний російський радянський письменник, академік АН СPСP С. М. Сергєєв-Ценський, український радянський письменник С. В. Васильченко (Панасенко), білоруський радянський поет Янка Журба (І. Я. Івашин), український радянський кінорежисер і письменник О. П. Довженко. У місті народився й провів дитячі та юнацькі роки український живописець і педагог М. І. Мурашко (1844—1909).
1 Полное собрание русских летописей, т. 2. М., 1962, стор. 455, 537, 782.
2 І. П. Крип’якевич. Богдан Хмельницький. К., 1054, стор. 135.
3 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 10. СПб., 1878, стор. 828.
4 А. Лазаревский. Описание старой Малороссии, т. 2, стор. 420.
5 Источники малороссийской истории, ч. 2. М., 1859, стор. 289; журн. «Русский архив», 1863, № 1, стор. 33.
6 А. А. Русов. Описание Черниговской губернии, т. 1, стор. 33.
7 Военно-статистическое обозрение Российской империи, т. 12, ч. 2. Черниговская губерния. СПб., 1851, стор. 143.
8 О. О. Нестеренко. Розвиток промисловості на Україні, ч. 1, стор. 469.
9 Географическо-статистический словарь Российской империи, т. 1. СПб., 1863, стор. 642.
10 А. А. Русов. Описание Черииговской губернии, т. 2. Чернигов, 1899, стор. 157.
Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )