Камінь
Камінь — село в Україні, у Кролевецькому районі Сумської області, розташоване на правому березі річки Сейму, за 25 км від районного центру і залізничної станції Кролевець.
Місцевість, де розташований Камінь, була заселена вже у VIII—Х ст., свідченням чого є виявлений поблизу села сіверянський могильник1.
Камінь засновано в першій половині XVII ст.2. До 1648 року селом володів польський магнат П. Пісочинський. В період визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. Камінь було визволено з-під польсько-шляхетського гніту. Частина жителів стала козаками. Село ввійшло до складу Глухівської сотні Ніжинського полку.
В 1664 році Камінь приписано до гетьманського двору. Внаслідок загарбання і «скуповування» земель козаків тут виникли володіння представників козацької старшини і Мутинського монастиря. Як видно з опису Новгород-Сіверського намісництва 1779—1781 рр., у селі налічувалося 93 двори й проживало 142 дорослі жителі чоловічої статі. Із загальної кількості дворів 39 були козаків і 53 кріпаків3. Козаки поділялись на виборних і підпомічників. Виборні відбували військову службу і користувалися певними пільгами: мали власну землю і були звільнені від податків. Підпомічники постачали їм все необхідне для походів — коней, зброю, провіант. Кріпаки відробляли панщину до 4 днів на тиждень і сплачували натуральний податок. Сума податку не регламентувалася і залежала від сваволі пана. Крім того, селяни мали давати йому певну кількість плодів, вироби домашнього ремесла та ін. 1788 року в селі налічувалося 665 жителів4. Наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. в умовах розкладу феодально-кріпосницької системи посилилися гніт і сваволя кріпосників. Поміщики дістали право без суду засилати непокірних селян до Сибіру. Погіршення становища викликало невдоволення селян, і вони піднялися на боротьбу проти гнобителів. У 70—80-х роках XVIII ст. у Кролевецькому повіті неодноразово перебував народний месник С. Гаркуша. В 1782 році після нападу на маєток воронізького поміщика Холодовича він побував поблизу Каменя5. У 20-х роках XIX ст. кріпаки Каменя і навколишніх сіл вчиняли напади на садиби місцевих поміщиків, за що кількох селян заслали до Сибіру. У 1782 році село увійшло до Мутинської волості Кролевецького повіту Новгород-Сіверського намісництва, з 1796 року — Малоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губернії.
Справжнім пограбуванням для селян Каменя була реформа 1861 року. За уставною грамотою селяни поміщиків Фененків одержали по 2 десятини 1800 сажнів землі, а тим часом до реформи на одну ревізьку душу припадало близько 4 десятини. За ці мізерні наділи вони повинні були сплатити велику суму викупних платежів. Подібні розміри земельних наділів одержали й селяни інших землевласників6.
У пореформений період посилився процес класового розшарування селян. За даними 1883 року, в Камені було 208 селянських господарств, з них 3 безземельні, 12 мали лише невеликі присадибні ділянки, 77 — від 1 до 5 десятин, 75 — від 5 до 10 десятин. Водночас зростало поміщицько-куркульське землеволодіння. У поміщиків Фененків налічувалося 1040 десятин землі. 40 господарств володіли від 10 до 100 десятин землі. Це були куркулі, які жорстоко пригноблювали бідноту. Переважна більшість селян не була забезпечена худобою7. Понад 100 селянських господарств орендували землю в поміщиків, куркулів на умовах половинщини і відробітків. Багато селян, не маючи землі і робочої худоби, наймитували в куркульських господарствах. Частина селян вирушала на заробітки за межі села.
Жорстока експлуатація викликала велике невдоволення бідноти. У 1902— 1905 рр. в Камені селяни неодноразово підпалювали урожай хліба і сіна в маєтку поміщиці Маркович. Під час революції 1905—1907 рр. у селі відбулися сходки селян, на яких вони вимагали розподілу поміщицької землі. Селяни чинили самовільні порубки панського лісу, зробили спробу напасти на поміщицьку економію. Боротьба проти поміщиків не припинялася і в роки реакції.
Населення Каменя не мало медичної допомоги. В 1864 році у селі відкрили парафіяльну школу, але заняття відбувалися на квартирі дяка. Згодом побудували шкільне приміщення. У 1883 році серед місцевих жителів ледве вміли читати й писати лише 28 чоловік. У школі навчалося 24 учні, з них одна дівчина. В 1884 році відкрили школу для дівчаток. Проте за браком місць і через злидні в 1913 році майже 300 дітей шкільного віку лишалося поза школою.
1 Д. Самоквасов. Северянская земля и северяне по городищам и могилам. М., 1908, стор. 40; Археологічні пам'ятки Української РСР, стор. 299.
2 Генеральное следствие о маетностях Нежинского полка 1729—1730 гг., Чернигов, 1901, стор. 63.
3 Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779—-1781), стор. 368, 369.
4 ЦДІА УРСР у Києві, ф. 206, оп. 1, спр. 1755, арк. 190.
5 І. О. Гуржій. Семен Гаркуша, стор. 23, 24.
6 Чернігівський облдержархів, ф. 143, оп. 1, спр. 260, арк. 19.
7 Материалы для оценки земельних угодий, т. 15. Кролевецкий уезд. Чернигов, 1887. стор. 148, 149, 183, 216, 217.
Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )