Терни
Терни — селище міського типу Недригайлівського району Сумської області. Лежать на річці Терні (притока Сули), за 20 км від районного центру, за 29 км від залізничної станції Білопілля. Через селище проходить автошлях Суми — Конотоп.
Територія селища заселена в глибоку давнину. На південь від Тернів (за 6 км) виявлено залишки давньоруського міста В’єханя1, а біля с. Холодного — поселення та склад посуду черняхівської культури.
Слобода Терни заснована в 1652 році в основному вихідцями з різних кінців України. В 1657 році тернівці скаржилися царю на утиски одного з путивльських поміщиків, який намагався відібрати у них землю, а самих записати своїми підданими, та просили прийняти їх на козацьку полкову службу. Після повторної скарги царський уряд, зацікавлений в заселенні краю козаками, задовольнив їх прохання. Жителі слободи дістали козацькі привілеї і разом з путивльськими служилими людьми несли городову службу. На деякий час тернівці ще уникли закріпачення. В «Опису Тернівської волості» за 1678 рік зазначалось, що у Тернах налічувалось понад 700 дворів.
Під час війни з шведськими загарбниками тернівці у 1708—1709 рр. активно допомагали російським військам. 19 листопада 1708 року в селі побував Петро І, який вибирав місце для дислокації військ. Повертаючись з-під Полтави, цар знову зупинився у селі, де на честь перемоги в Полтавській битві заклав дерев’яну церкву.
В 1727 році Катерина І подарувала Терни в приватне володіння, і їх мешканців перетворили на кріпаків. Після ліквідації полкового устрою (1765 р.) Терни віднесено до Сумської провінції Харківського намісництва. 1778 року в Тернах налічувалось понад 3930 кріпаків, що належали двом поміщикам, і 55 вільних селян2.
Закріпачення селян викликало загострення класової боротьби. Одним з її виявів на Лівобережжі й Слобідській Україні в 70—80-х роках XVIII ст. були виступи селян, які очолював народний месник Семен Гаркуша. В повстанських загонах С. Гаркуші активну участь брали жителі Тернів, серед них Яків Косий, Оникій Недонищенко і найближчий соратник Гаркуші Роман Босенко. Повстанці створили у селі один з своїх опорних пунктів3.
Протягом 20—30-х років XIX ст. обидва тернівські поміщики, пристосовуючись до умов економічного розвитку, заснували винокурний, два селітряні та цукровий заводи4. В 1854—1856 рр. останній було реконструйовано, і виробництво цукру-піску зросло до 10 тис. пудів за сезон.
Реформа 1861 року не поліпшила економічного становища селян. Згідно з уставною грамотою 1182 колишні кріпаки одного з поміщиків одержали 2758 десятин землі — по 2 десятини 800 кв. сажнів на ревізьку душу. За цю землю вони мали сплачувати щороку по 7880 крб. викупних платежів — утричі дорожче ринкової ціни. Селян позбавили конче необхідних їм луків і лісів, які лишалися власністю поміщика. До того ж, останньому відійшли кращі землі, а селянська земля була гіршою і розкиданою клинами. 52 дворових зовсім не одержали земельних наділів, а на 15 селян так оформили документи, що вони нібито добровільно відмовилися від земельних наділів5. У другому маєтку такі ж жебрацькі наділи одержав 1261 селянин6 . Грабіжницькі умови реформи викликали велике невдоволення селян. У травні 1861 року в обох маєтках почалися заворушення. Відставний унтер-офіцер П. Приходько читав селянам невідомо ким складений «маніфест». У ньому зазначалося, що «земля поміщицька надається селянам, а поміщикам залишаються очерети, болота, щоб було де гніздиться, як нечистим», що поміщик повинен сам обробляти поле, а землі повинен мати стільки ж, скільки й селянин. Селян закликали не відбувати панщини. Читання «маніфесту» супроводжувалось загальним схваленням, сміхом і відмовою селян працювати на пана. П. Приходька заарештували й віддали до суду. Незважаючи на репресії, застосовані проти учасників заворушення, близько 5 тис. тернівських селян понад два тижні не виходили на роботу7.
Розвиток капіталізму прусським шляхом прирікав селян на злиденне існування. Одержавши мізерні земельні наділи, за які потрібно було протягом 49 років сплачувати викупні платежі, більшість тернівських селян не могла існувати з свого господарства і мусила йти на заробітки. Працювали в основному в економіях поміщика Щербатова, який прибрав до своїх рук не тільки другий тернівський маєток, а й маєтки в сусідніх селах. У 1881 році він володів 9 економіями загальною площею землі 9386 десятин і 1687 десятинами лісових угідь. На нього працювали не тільки тернівці, а й селяни навколишніх сіл: Ганнівки, Хоружівки, Товстої. В економіях нещадно експлуатували робітників і селян, обраховували їх, урізували кількість платних робочих днів, у непогожі дні платили неповністю. Пристосоване до умов капіталістичного розвитку, багатогалузеве (рільництво, тваринництво, виробництво цукру і спирту), господарство було одним з двох найбільших господарств у Харківській губернії. Воно забезпечувало власникові великі прибутки. Із середовища селян виділились сільські глитаї, частина їх поєднувала заняття сільським господарством з торгівлею.
Скасування кріпосного права було поштовхом до розвитку промисловості. Розширилися підприємства для виробництва селітри, цегли і спирту. Пожвавилася торгівля. В 1864 році в Тернах відбувалося 4 ярмарки, у 80-х роках — вже 5 ярмарків і 2 базари, де торгували тютюном, сіллю, рибою, м’ясом і хлібом. Хліб скуповували білопільські купці, а потім вивозили його за кордон.
У червні 1905 року в містечку відбулися виступи робітників і селян. Робітники вимагали підвищення заробітної плати й запровадження 8-годинного робочого дня, селяни — розподілу поміщицької землі. Рух селян за землю широко розгорнувся в селах Тернівської волості. Селянські виступи власті жорстоко придушили, а в Тернах розмістили військовий загін.
Внаслідок столипінської аграрної реформи зміцнювалися господарства місцевих куркулів. Вони скуповували землі зубожілих селян, завдяки чому в їх руках зосередилося до 3 тис. десятин. Намагаючись зробити господарства більш прибутковими, куркулі застосовували сільськогосподарські машини, кращі сорти насіння, закладали дослідні ділянки. Кредитне товариство, створене у 1909 році, надавало багатіям кредити і через свій прокатний пункт допомагало машинами. Багатів і поміщик, що перетворився на капіталіста. Одночасно основна маса селян була на межі жебрацтва, бо лишалася без землі, решта ледве зводила кінці з кінцями. Частина тернівців, шукаючи кращої долі, переселилася в Томську губернію8. Але чимало з них повернулося назад і перетворилося на жебраків.
На початку XX ст. у Тернах діяли два парові млини і п’ять цегелень, які належали місцевим багатіям та поміщикові. Після реконструкції в 1913 році зросла потужність цукрового заводу. На підприємстві було зайнято 435 робітників. Вони працювали по 12 годин, без вихідних, одержуючи за цю виснажливу працю 5,5 крб. на місяць.
Мешканці Тернів не мали потрібної медичної допомоги. Лише в 1871 році до містечка приїхав перший лікар. У 1876 році відкрили амбулаторію з приймальною палатою на 3 ліжка. У 1913 році побудували приміщення лікарні на 20 ліжок та інфекційне відділення. В них працювали лікар, фельдшер і акушерка.
Сталися деякі зміни в культурному житті. У 1864 році було відкрито початкове народне училище, в якому у 1903 році навчалось 166 дітей, серед них 28 дівчаток. У 1904 році завершили будівництво приміщення училища на 300 місць. Ще одне початкове народне училище почало працювати в 1913 році. В обох училищах тоді навчалося 355 дітей. Цього було недостатньо, адже в Тернах, за даними перепису 1897 року, мешкало 7313 чоловік9. Біднота лишалася неписьменною й дітей своїх учити не мала змоги. У 1897 році засновано бібліотеку, в якій налічувалось 594 примірники книг.
1 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. 7, стор. 71; Археологічні пам'ятки Української РСР (Короткий список), стор. 305.
2 ЦДІА УРСР у Києві, ф. 339, оп. 1, спр. 1814, арк. 89.
3 І. О. Гуржій. Семен Гаркуша, стор. 19—30.
4 О. О. Нестеренко. Розвиток промисловості на Україні, ч. 1, стор. 437.
5 ЦДІА СРСР, ф. 577, оп. 45, спр. 1016, арк. З, 5, 7, 29, 50, 51.
6 Харківський облдержархів, ф. 16, оп. 6, спр. 42, арк. 1—19.
7 Н. Н. Лещенко. Крестьянское движение на Украине в связи с проведением реформы 1861 года, стор. 190, 191, 360.
8 Переселенческое движение из Харьковской губернии в 1909 году. X., 1910, стор. 61.
9 Первая всеобщая перепись населення Российской империи, стор. 253.
Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )