Кролевець
Кролевець — місто районного підпорядкування в Сумській області, центр району, розташоване на берегах річки Свидні та її приток Доброї Води і Калища (басейн Десни), за 152 км від обласного центру, на автошляху Москва—Київ. Станція Південно-Західної залізниці.
Кролевець засновано в 1601 році вихідцями з Правобережжя та інших районів України, які шукали порятунку від польсько-шляхетського гніту та татарських нападів1. Швидкому зростанню міста сприяло його розташування на перетині двох великих торговельних шляхів, які йшли з Москви на Київ: один через Калугу, Стародуб, Новгород-Сіверський, Ромни, а другий — через Тулу, Орел, Севськ, Глухів і Ніжин.
Після Деулінського перемир’я 1618 року Чернігово-Сіверщину загарбала шляхетська Польща. Кролевець з навколишніми селами було надано у володіння польському магнату Вишлю. Щоб закріпитися на цій території, польський уряд звів укріплення і розмістив військовий гарнізон. Населення зазнавало тяжкого соціального і національного гноблення. Воно мало сплачувати подимне і поволовщину, а також виконувати роботи на будівництві укріплень і утримувати польський гарнізон. Жителі міста, крім сільського господарства, займалися ремеслом і дрібною торгівлею. У 1644 році Кролевець дістав магдебурзьке право1. Але від королівського привілею виграла лише польська шляхта. Трудове населення повинно було сплачувати на користь короля нові податки та виконувати повинності.
З початком визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. польського магната і шляхту було вигнано з Кролевця. У 1648 році він став сотенним містом, а наступного року увійшов до складу Ніжинського полку. Жителі брали активну участь у визвольній війні. У травні 1649 року севські воєводи повідомляли російський уряд, що з Кролевця та інших міст «козаки и всякне деревенские пашенные люди конные и пешие все пошли к запорожскому казачью гетману к Богдану Хмельницькому в сход»2. З величезним задоволенням зустріло населення ухвалу Переяславської ради про возз’єднання України з Росією. 14 лютого 1654 року тут склав присягу на вірність Росії 681 чоловік.
Після визвольної війни козаками управляла козацька старшина, міщанами й селянами —магістрат в особі війта, бурмистрів і райців. Козаки були звільнені від податків і відбували військову службу. Міщани й селяни сплачували податки й виконували різні повинності. Поступово козацька старшина прибрала до своїх рук величезні багатства. Вона загарбувала й скуповувала грунти й угіддя у козаків, перетворюючи їх на своїх підданих. Це «скуповування» супроводжувалося насильством, грабежем, а іноді й убивствами. Частина козаків, неспроможна нести військову службу, поповнювала лави селян. Міщани відбували підводну і постоєву повинності, ремонтували шляхи, гатили греблі, утримували військо, а також сплачували різні податки. Селяни Кролевця, переважна більшість яких належала до рангових, поступово закріпачувалися. Щоб уникнути цього, частина з них намагалася переписатися до козацького стану, але гетьманський уряд відмовив їм. У 1783 році селяни були остаточно закріпачені. Рангових селян перетворили на державних. Козацьку старшину прирівняли у правах до російського дворянства. Експлуатація селян стала ще жорстокішою. Вони відбували три дні панщини на тиждень3. Трудове населення вело постійну боротьбу з козацькою старшиною та міською верхівкою.
У 1657 році проти гетьмана І. Виговського і групи козацької старшини, які намагалися відірвати Україну від Росії і повернути під владу шляхетської Польщі, вибухнуло повстання, очолюване полтавським полковником М. Пушкарем та кошовим Запорізької Січі Я. Барабашем. Повстання підтримали широкі народні маси, у т. ч. і жителі Кролевця4. У вересні 1663 року об’єднані сили польських військ, правобережного гетьмана П. Тетері та кримських татар під командуванням польського короля Яна Казимира вдерлися на Лівобережну Україну. Наприкінці року ворогові вдалося загарбати Кролевець. Але на початку лютого 1664 року в місті вибухнуло повстання. Російські війська під командуванням Ромодановського за допомогою населення вщент розгромили королівську гвардію.
Кролевець було визволено від ворога. 1668 року в місті сталося повстання проти посилення феодально-кріпосницького гніту. Козаки й посполиті відмовилися сплачувати податки та виконувати повинності. Незабаром повстання було придушено. Коли у 1670 році спалахнула селянська війна під проводом С. Т. Разіна, його «прелесні» листи із закликом піднятися на боротьбу проти гнобителів дійшли до Кролевця. Частина жителів міста на чолі з К. Даниловим приєдналася до повстанців і брала участь у здобутті Саратова, Самари, а після поразки під Симбірськом відступила до Царицина. У грудні 1670 року К. Данилова схопили і відправили до Москви. Після лютих катувань йому за особистим розпорядженням царя відрубали руки й ноги, а потім повісили5. Населення міста активно виступило проти шведських загарбників в 1708—1709 роках.
Після возз’єднання України з Росією в Кролевці інтенсивно розвивалися сільське господарство, ремесло і торгівля. Шевці, кравці, кушніри, слюсарі, ковалі, котляри, гончарі, ткачі виготовляли різноманітні вироби. Кролевець став одним з найбільших осередків українського народного художнього ткацтва. Ткацький промисел тут був розвинутий ще з часів заснування міста. Ткачі виробляли побутові речі: перебірні рушники, скатерті, хустки, жіночі запаски, а також набивні тканини і килими. Кролевецькі тканини оздоблювалися характерним орнаментом і малюнками, зробленими властивою лише кролевецьким майстрам технікою складного перебору. Кролевецькі вироби широко увійшли в побут українського населення. Видатними майстрами кролевецьких тканин були родина міщан Оболонських, кріпаки К. Бичко, Г. і П. Лисенки, С. Сердеченко6. Славилася й продукція гончарів. В місті виготовляли також жовті й зелені кахлі, які мали широкий попит.
У XVIII ст. з посиленням економічних зв’язків найзначнішим на Лівобережній Україні став Кролевецький ярмарок, куди привозили різні товари з Москви, Суздалі, Стародуба, Ніжина, Києва, Гданська і Лейпціга. Продавали тут хліб, худобу, шкіри, тканини, продукцію українських рудень, промислові й ремісничі вироби та ін. В останній чверті XVIII ст. після побудови південних портів цей ярмарок став поступово втрачати своє значення. Але і в першій половині XIX ст. він посідав четверте місце на Україні і мав мільйонні обороти. В 1860 році у місті проживало 7209 чоловік, з них 4040 міщан, 2038 державних і 78 приватновласницьких селян, 110 дворових, 382 дворян і представників духовенства, 189 купців7.
Дуже повільно розвивалися охорона здоров’я й освіта. У 1655 році в Кролевці відкрили шпиталь, а в 1839 році — лікарню на 25 ліжок, де працювали лише лікар і фельдшер. Була також аптека. З навчальних закладів у XVIII ст. в Кролевці існувала братська школа. У 1811 році почало діяти повітове, а у 1839 році — парафіяльне училище. В них навчалося 99 хлопчиків і викладав один учитель. Діти бідноти не мали можливості здобути освіту. З 46 учнів повітового училища 36 були діти дворян і духовенства, 3 — купців і 7 — заможних міщан та козаків. При повітовому училищі відкрили жіночу школу.
Кролевець — батьківщина одного з перших українських етнографів Г. Калиновського. В XIX ст. місто відвідували і описали у своїх творах російські письменники І. С. Аксаков, М. С. Лєсков та ін. Т. Г. Шевченко кілька разів приїздив до Кролевця. У 1845 році він написав тут портрет Й. Ф. Рудзинського. 25 серпня 1859 року Т. Г. Шевченко приїхав до Кролевця і побував у домі Г. М. Огієвської, сестри своїх друзів Лазаревських8.
Неодноразово бувала у місті в 1857—1858 рр. Марко Вовчок, де записала кілька народних пісень та приказок.
В результаті реформи 1861 року економічне становище селян Кролевця не поліпшилося. 105 колишніх дворових позбавили будь-яких засобів до існування, і вони поповнили лави міської голоти. 76 селян, що були ремісниками, перетворили на тимчасовозобов’язаних і примусили виплачувати викупні платежі9. У 1866 році було проведено реформу поземельного устрою державних селян, яких у місті налічувалося 2144. Вони одержали земельні наділи, якими користувалися до реформи, але мали сплатити величезні викупні платежі.
У післяреформений період в Кролевці розвивалося промислове виробництво. У місті виникли в основному підприємства для переробки продукції сільського господарства. В 1870 році став до ладу горілчаний завод, на якому працювало 10 робітників. Наприкінці XIX ст. тут діяли також паровий млин, крупорушка, шкіряний завод, друкарня. На кожному з цих підприємств працювало по 4—6 робітників. Становище їх було дуже тяжким. Основним джерелом існування для більшості населення були кустарні промисли. Кількість кустарів-ремісників тут постійно зростала. 1863 року в місті налічувалося 604 ремісники, у т. ч. 208 ткачів. Провідне місце продовжував займати ткацький промисел. Наприкінці XIX ст. тільки на скупника Риндіна працювало 1800 ткачів. Їх заробітки були мізерними. За 14—16-годинний робочий день вони одержували по 30—40 копійок, а місячний заробіток не перевищував 10 крб. Скупники, виплачуючи ткачеві 25—40 коп. за пару рушників, продавали їх за 1,5—5 крб., наживаючи величезні капітали. Вироби кролевецьких ткачів експонувалися на міжнародних ярмарках та виставках і одержували медалі. Після прокладення залізниці Курськ—Київ Кролевецький ярмарок остаточно втратив своє значення і перетворився на місцевий.
Посилилося класове розшарування селян. З них виділилася купка куркулів, які зосередили в своїх руках значні земельні масиви і застосовували найману працю. Більшість селян не могла прогодуватися з свого господарства. Частина їх орендувала землю в багатіїв на кабальних умовах, віддаючи половину врожаю. Значна кількість селян шукала заробітку і ставала найхмитами. В останній чверті XIX ст. на бурякових плантаціях цукрозаводчиків Терещенків і Долгоруких, розташованих поблизу Кролевця, широко застосовувалася жіноча праця. Про надзвичайно тяжке становище робітників на цих плантаціях писав В. І. Ленін у праці «Розвиток капіталізму в Росії»10. Чоловіче населення виїжджало на заробітки на фабрики й заводи Петербурга, Москви, Києва, Конотопа, Шостки.
Незадовільною була охорона здоров’я. Населення Кролевця й повіту обслуговувала земська лікарня на 25 ліжок, в якій працювали 2 лікарі, 2 фельдшери і акушерка. Більшість жителів не знала грамоти. 1875 року тут відкрили жіночу прогімназію, яку перетворили в 1905 році на жіночу гімназію. У 1913 році відкрили чоловічу гімназію. В них навчалося 410 учнів. Двері цих закладів були зачинені для дітей трудящих. Вони здобували освіту в міському (колишнє повітове), земському початковому, відкритому в 1897 році, та церковнопарафіяльному училищах. В них налічувалося 320 учнів. У навчальних закладах працювало 36 учителів: У 1893 році відкрили земську бібліотеку.
У місті народилися вчений-лісівник, один з основоположників лісової дослідної справи в Росії В. Д. Огієвський (1861—1921); український дермато-венеролог, один з організаторів медичного відділення при Вищих жіночих курсах у Києві С. П. Томашевський (1854—1919); український педагог і діяч народної школи, послідовник К. Д. Ушинського, автор наукових праць і посібників з питань виховання Т. Г. Лубенець (1855—1936).
1 Географическо-статистический словарь Российской империи, т. 2, стор. 794.
2 Воссоединение Украины с Россией, т. 2, стор. 201.
3 Материалы для географии и статистики России. Черниговская губерния, приложение до стор. 149—154.
4 К. І. Стецюк. Народні рухи на Лівобережній і Слобідській Україні в 50—70-х роках XVII ст., стор. 172.
5 Крестьянская война под предводительством Степана Разина. Сборник документов, т. 2, ч. 1. М., 1957, стор. 392—395.
6 Історія українського мистецтва, т. 4, кн. 1. К., 1969, стор. 267—270.
7 Материалы для географии и статистики России. Черниговская губерния, стор. 388, 405—408, табл. З до стор. 116—118.
8 Д. Косарик. Життя і діяльність Т. Шевченка. К., 1955, стор. 215.
9 Экономическое состояние городских поселений Европейской России в 1861—1862 гг. ч. 2, разд. 44. СПб., 1863, стор. 17.
10 В. І. Ленін. Повне зібрання творів, т. З, стор. 276.
Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )