Шалигине
Шалигине — селище міського типу в Глухівському районі Сумської області, розташоване на річці Лапузі (притока річки Обести, басейн Десни), за 20 км від районного центру і за 12 км від залізничної станції Крупець.
Шалигине засновано наприкінці XVI — на початку XVII ст. Його назва походить від імені одного з перших поселенців — Шалигина, який одержав тут земельний наділ за військову службу1. У першій половині XVII ст. село було одним з прикордончих пунктів Російської держави і входило до Колодязької волості Путивльського повіту.
Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. в Шалигиному заготовлялися хліб, одяг і фураж для селянсько-козацького війська. Село неодноразово зазнавало нападів польсько-литовської шляхти та кримських татар. На початку XVIII ст. у ньому налічувалося 68 дворів і 484 жителі2. Населення поповнювалося служилими людьми. Поступово з посиленням феодально-кріпосницького гніту частина з них потрапила в залежність від поміщика і перетворилася на кріпаків.
Наприкінці XVII ст. служилі люди в складі Севського полку брали участь в Азовських походах Петра I, а населення давало на їх утримання «походні» — гроші, хліб, сіно, прядиво тощо. Шалигинці активно боролися проти шведських загарбників.
У 1757 році Шалигине перейшло у власність князя Барятинського. Становище кріпаків значно погіршилося. Вони відбували панщину 3—5 днів на тиждень і сплачували подушне. Часті неврожаї призводили до голоду. Щоб якось проіснувати, селяни змушені були вдаватися до позичок, які надавав їм поміщик на кабальних умовах. Не витримавши жорстокого гноблення, селяни Шалигиного втікали в інші місця, але й там їх чекала панська неволя. Великим землевласником був монастир «Глинська пустинь», який мав 2314 десятин землі і 202 кріпаків. Кращі землі належали поміщику і монастирю, а мізерні наділи селян містилися на піщаних грунтах. Частина селян зовсім не мала землі. У 1819 році в селі налічувалося 115 дворів і 857 жителів3. З 1727 року Шалигине входило до Путивльського повіту Севської провінції Бєлгородської губернії, з 1779 року — Курського намісництва, а з 1797 року — Крупецької волості Путивльського повіту Курської губернії.
У першій половині XIX ст. панщина зросла і фактично становила 5—6 днів на тиждень. Під час сівби і в жнива поміщик зганяв кріпаків на роботи «миром», а взимку примушував їх возити панський хліб, сіно, будівельні матеріали, проводити ремонтні роботи. Жінки пряли, ткали полотно й прості сукна, а також здавали поміщикові гусей, курей тощо. Селяни зубожіли й голодували. Зростала їх заборгованість поміщику, яка у 1857 році становила понад 1 тис. крб. та більш як 3 тис. пудів хліба. А тим часом князі Барятинські багатіли. Одержуючи величезні прибутки від експлуатації кріпаків, вони будували заводи. У 1855 році в Шалигиному стали до ладу цегельний і цукровий заводи. Останній було віддано в оренду цукрозаводчику Терещенку. Сваволя управителів панського маєтку й заводу не мала меж. Восени 1860 року управитель маєтку закатував на смерть селянина К. Щербакова за несвоєчасний вихід на роботу.
Населення не одержувало необхідної медичної допомоги. У 1860 році в Шалигиному працював фельдшер, який обслуговував жителів багатьох сіл. Лише незначна частина дітей, переважно заможних батьків, навчалась у парафіяльній школі, яку відкрили в першій половині XIX ст. Діти бідноти лишалися поза нею.
Не стало кращим економічне становище селян і після скасування кріпосного права. За уставною грамотою 1862 року селяни Шалигиного одержали 1357 десятин землі, за яку повинні були сплачувати 4462 крб. 67 коп. викупних платежів на рік. За присадибну землю вони щорічно вносили 1280 крб.4. Отже, за мізерні наділи малопридатної землі селяни мали сплатити втричі більше ринкової ціни цієї землі. До того ж вони були позбавлені необхідних їм угідь — лісу, луків і пасовищ. У той же час князь Барятинський в 1864 році володів у селі 6342 десятинами кращої землі.
У післяреформений період посилився процес розорення селян. У 1884 році в Шалигиному 27 дворів (кожний десятий) були безземельними, 71 двір (майже одна третина) не мав ні корів, ні коней. В середньому на кожну душу чоловічої статі припадало 1,8 десятини землі. Малоземельні господарства, яких налічувалось 151, орендували на кабальних умовах панську землю. З селян щорічно стягували у вигляді податків та викупних платежів величезну суму — 6171 крб. Щоб сплатити її та проіснувати, вони змушені були працювати в поміщицьких економіях та куркульських господарствах. Частина селян йшла на заробітки в інші місця. Більшість жінок працювала на бурякових плантаціях в поміщицьких економіях навколо села5. В Шалигиному діяли цукровий і цегельний заводи та кілька дрібних підприємств. У 1899 році на місці старого побудували новий цукровий завод. Становище робітників було дуже важким. На підприємстві переважала ручна праця, робочий день тривав по 12—14 годин на добу. З 80-х років XIX ст. село стало волосним центром.
Революційні події 1905 року в країні сколихнули трудящих Шалигиного. Робітники цукрового заводу підтримували тісні зв’язки з робітниками залізничних майстерень Конотопа, представники яких влітку і восени 1905 року приїздили сюди, щоб виробити план спільних дій6. Починаючи з травня 1905 року, в селі відбувались мітинги й демонстрації, а в грудні застрайкували робітники цукрового заводу. Вони боролися за 8-годинний робочий день і підвищення заробітної плати, а також висунули політичні вимоги. Робітників підтримали селяни Шалигиного і навколишніх сіл, які відбирали у поміщиків хліб і вимагали розподілу землі. Налякані революційними подіями,управителі економіями князя Барятинського і путивльський повітовий справник просили губернатора прислати війська для захисту маєтків. До села прибув військовий загін, який придушив виступи робітників і селян. Але заворушення не припинялися. У травні 1907 року застрайкували робітники цукрового заводу. Передові робітники цукрового заводу проводили агітаційну роботу серед селян. У квітні і червні у Шалигиному відбулись багатолюдні збори селян, на яких було вирішено відібрати у поміщиків хліб. У відповідь на це власті кинули в село загін поліції, який розправився з непокірними. Під час реакції посилились репресії проти трудящих. Хазяї цукрового заводу звільняли робітників, штрафували їх, знижували заробітну плату. Робочий день досягав 12 годин. Економії обмежували оренду землі. Багато селян йшло на заробітки в промислові центри. У 1913 році в селі було 2340 жителів7.
Царський уряд не турбувався про здоров’я й освіту трудящих. Все населення Шалигинської волості обслуговував лише один фельдшерський пункт, який містився у селі. У 1884 році тут налічувалось тільки 9,6 проц. письменних чоловіків, не було жодної письменної жінки. Земська школа, відкрита в 1869 році, містилася у звичайній хаті під солом’яною стріхою. У 1902 році побудували друге шкільне приміщення. В школі працювали 2 вчителі. За відсутністю місць велика кількість дітей шкільного віку лишалась поза нею. У 1913/14 навчальному році в прийомі до школи було відмовлено 95 дітям. Та не всі й прийняті закінчували її.
1 Г. Н.Анпилогов. Новые документи о России конца XVI — начала XVII в. М., 1967, стор. 199.
2 Сборник Харьковского историко-фил.ологического общества, т. 4. X., 1892, стор. 41, 50—1.
3 Центральний державний воєнно-історичний архів СРСР (далі — ЦДВІА СРСР), ф. ВУА, спр. 18816, арк. 71.
4 Центральний державний історичний архів СРСР (далі — ЦДІА СРСР), ф. 577, оп. 17, спр. 1006, арк. 79—80, 100—103.
5 Сборник статистических сведений по Курской губернии, вып. 7. Курск, 1884, стор. 258-264.
6 «Известия Куреного общества краеведения», 1928, № 3, стор. 44.
7 Сумський облдержархів, ф. Р-3041, оп. 1, спр. 2, арк. 322.
Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )