Чупахівка
Чупахівка — селище міського типу (з 1956 року), Охтирського району Сумської області України. Лежить по обидва береги річки Ташані, за 29 км від районного центру і залізничної станції Охтирка. Через селище проходить автошлях Охтирка—Лебедин.
Чупахівка заснована наприкінці 30-х років XVII ст. переселенцями з Правобережної України та російськими служилими людьми. За користування землею переселенці відбували сторожову службу. В перші роки заселення краю землеробством займалися мало (через часті набіги татар). Слобожани пасли худобу, полювали, займалися рибальством та бортництвом. У другій половині XVII ст. почало складатися землеробське господарство, яке спочатку велося за перелоговою системою, потім — за трипільною. Вирощували зернові культури. Розводили також сади, вирощували городину та баштанні культури. Одночасно розвивалися різні промисли — млинарство, гуральництво, ткацтво, чинбарство тощо.
З 50-х років XVII ст., коли було сформовано козацькі слобідські полки, Чупахівка входила до Охтирського полку як село.
Життя козаків було нелегким. Тягар військово-сторожової служби, утиски з боку старшини та її намагання загарбати їхні землі й покріпачити вільних слобожан, а також сваволя царських воєвод породжували невдоволення, призводили до класових сутичок. Багато хто з поселенців йшов на Дон1. Особливо масовими стали втечі мешканців Чупахівки наприкінці 30-х років XVIII ст., внаслідок чого село майже зовсім обезлюдніло — в ньому залишилось тільки 18 дворів. Після ліквідації полкового устрою Слобожанщини майже всі мешканці села потрапили в кріпосну залежність від поміщиків.
З 1780 року Чупахівка входила до Лебединського повіту, який до 1796 року був у складі Харківського намісництва, з 1797 Слобідсько-Української, з 1835 року — Харківської губернії.
В надрах феодального ладу поступово розвивався капіталізм. У першій половині XIX ст. поміщики почали будувати підприємства, на яких використовували працю своїх кріпаків. За даними 1846 року, в Чупахівці діяли винокурний і селітряний заводи, які давали власникам досить великі прибутки2. 1851 року поміщик збудував у селі цукровий завод3. Це було примітивне підприємство, де застосовувалася ручна праця кріпосних селян. За рік вироблялося на ньому всього 120—150 пудів цукру, що забезпечувало тільки потреби поміщицького маєтку.
Життя селян було злиденним. Виснажлива праця, нестатки і відсутність медичної допомоги призводили до різних захворювань — у Чупахівці не раз спалахували епідемії. 1831 року в селі від холери померло 76, а 1848 — 53 чоловіка.
Внаслідок грабіжницьких умов реформи 1861 року економічне становище колишніх кріпаків залишалося й далі тяжким. За 1012 дес. землі вони мали виплатити поміщику 63 123 крб.4. У 1864 році поміщик відрізав від селянських наділів 371 дес. уже засіяної землі, заборонив селянам користуватися водопоєм, а в 1867 році під виглядом стягнення недоїмки домігся вилучення в них 49 коней і 3 корів. Селяни скаржилися губернаторові, а коли він покарав тих, хто подавав скаргу, від імені громади написали цареві. В скарзі вони писали, що всі кращі землі в селі залишилися за поміщиком, навіть навколо їхніх садиб все зорано, їм нікуди випустити курку, не кажучи вже про худобу й коней, а селянські наділи за 8 верст від села. Лебединський повітовий справник побив уповноважених, які добивалися справедливого вирішення справи5. Ніякої допомоги не одержали селяни і з Петербурга. За капіталізму процес обезземелення поглибився — у 80-х роках на кожний двір припадало пересічно 3 десятини землі6. Через малоземелля й безземелля селяни терпіли злидні аж до Жовтневої революції.
В пореформений період в Чупахівці виникали нові підприємства. 1863 року споруджено пивоварний завод, але він існував недовго. В 70—80-х роках цукровий завод, що перейшов до акціонерного товариства, після реконструкції став потужним підприємством, з досконалим, як на той час, технічним обладнанням. На ньому працювало понад 400 робітників. Наприкінці 80-х років Чупахівський завод виробляв понад 200 тис. пудів цукру за сезон. Акціонерному товариству належало 3700 десятин землі. Щоб розширити свої володіння, воно намагалося прибрати селянські землі, що призводило до гострих конфліктів7. На початку XX ст. прибутки акціонерів становили близько 1 млн. крб. У селі були також дві цегельні й три парові млини8. Розвивалася й торгівля — щорічно відбувалися три ярмарки.
Становище робітників, що працювали на підприємствах та на бурякових плантаціях, було надзвичайно тяжким. Вони одержували мізерну зарплату. Власники зовсім не турбувалися про охорону праці робітників. За свідченням фабричного інспектора Харківського округу, 1885 року на Чупахівському цукровому заводі сталося 27 нещасних випадків. Сезонні сільськогосподарські робітники жили в жахливих антисанітарних умовах. Вони мешкали в бараках з довгими рядами дерев’яних нар, застелених соломою, яка кишіла паразитами. Харчування було непоживним — пісний борщ, пшоняна каша9. Виснажені робітники часто хворіли. «Однією з причин захворювань гострим туберкульозом в даній місцевості є праця на бурякових плантаціях. Вересень і жовтень — місяці найбільш інтенсивної роботи за несприятливих умов праці і ночівлі дають значну кількість захворювань легень»,10 — констатував фабричний інспектор.
Під час першої російської революції мешканці Чупахівки піднялися на боротьбу з визискувачами. На знак протесту проти розстрілу царськими військами мирної демонстрації в Петербурзі 9 січня 1905 року застрайкували робітники Чупахівського цукрового заводу. Вони також вимагали підвищення заробітної плати. Налякана адміністрація заводу скоротила робочий день з 13 до 10 годин і трохи підвищила зарплату.
За робітниками піднялися й селяни. 13 червня 1905 року вони висунули перед Чупахівською економією вимогу платити в косовицю не з четвертої, а з третьої копиці, погрожуючи в разі відмови забрати все сіно. Водночас селяни почали пасти свою худобу на сінокосах економії та сусідніх поміщиків. У зв’язку з заворушенням наприкінці червня 1905 року до Чупахівки були введені два взводи драгунів11.
Медичне обслуговування коштувало дорого й було доступним в основному заможному населенню. Чупахівська лікарська дільниця охоплювала три волості (19 населених пунктів). На 15 тис. мешканців у 1910 році налічувалося лише чотири медпрацівники12.
У 70-х роках XIX ст. повітове земство відкрило в Чупахівці початкове училище. 1891 року в училищі було 97 учнів і 4 вчителі. Однак переважна більшість дітей не могла здобути навіть початкової освіти. Та й ті, що навчалися, не всі закінчували школу, щороку з училища вибувало 20—30 учнів. 1911 року в училищі було 140 учнів, з них закінчили повний курс навчання лише 24. 1899 року в Чупахівці відкрита публічна бібліотека. На той час її книжковий фонд становив 626 томів.
1 А. Г. Слюсарский. Социально-экономическое развитие Слобожанщини XVII—XVIII вв., стор. 42—43, 55, 61, 74, 77—78.
2 О. О. Нестеренко. Розвиток промисловості на Україні, ч. 1, стор. 436.
3 Памятная книжка Харьковской губернии. X., 1862, стор. 68.
4 ЦДІА СРСР, ф. 577, оп. 45, спр. 963, арк. 8.
5 Крестьянское движение в России в 1861—1869 гг. Сборник документов. М., 1964, стор. 491—492.
6 Памятная книжка Харьковской губернии на 1865 год. X., 1865, стор. 174.
7 Крестьянское движение в России в 1890—1900 годы, стор. 378.
8 Харьковский календарь на 1914 год. X., 1913, стор. 48—50.
9 Охтирський краєзнавчий музей, спр. 12, арк. 1.
10 Журнал Ахтырского уездного земского собрания за 1907 г. Ахтырка, 1908, стор. 6.
11 Революция 1905—1907 гг. на Украине, т. 2, ч. 1, стор. 334.
12 Отчет о составе и деятельности земской медицини в Лебединском уезде за 1910 год. Лебедин, 1911, стор. 13.
Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )