Шостка

     Шостка — місто обласного підпорядкування (з 1939 р.), районний центр Сумської області, розташоване на річці Шостці, притоці Десни, за 209 км від Сум. Залізнична станція на лінії Терещенська — Пирогівка, що зв’язана з магістраллю Москва — Київ. 
     Поблизу Шостки виявлено крем’яні знаряддя праці доби пізнього палеоліту (15 тис. років тому). 
     У другій половині XVI ст. в малопрохідних лісних місцях на півночі Чернігівщини почали селитися втікачі від панської сваволі. Так виникло селище Локотки, що є частиною сучасної Шостки. Після возз’єднання України з Росією село Локотки ввійшло до складу Воронізької сотні Ніжинського полку. Населення займалося переважно хліборобством. На річці Шостці козацька старшина побудувала млини, на яких мололи зерно, а також селітру й вугілля для виробництва пороху, валяли сукно й повсть. Кустарним способом виробляли селітру і в сусідніх селах. Проте транспортування її до порохових заводів коштувало дорого, тому на початку XVII ст. були відкриті на місцях приймальні пункти селітри. В 1737 році за розпорядженням сенату на річці Шостці почалося спорудження порохового заводу. Через 2 роки він став до ладу. Поряд з ним виник посад Шостка, де селилися «робітні люди», козаки й міщани. Спочатку завод мав місцеве значення. В 1771 році його передано відомству головної канцелярії артилерії та фортифікації¹. 
     Працювали на заводі здебільшого солдати та рекрути, майстри з багатьох російських, білоруських та прибалтійських губерній. Багато хто з солдат після закінчення строку служби залишався тут на все життя. 1784 року в посаді жило 360 чоловік. Після ліквідації полкового устрою Шостка з 1782 року ввійшла до Новгород-Сіверського намісництва, з 1796 року — в складі Глухівського повіту до Малоросійської, з 1802 року — Чернігівської губернії. 
     Важливу роль Шосткинський пороховий завод відіграв під час Вітчизняної війни 1812 року — тут було виготовлено 25 тис. пудів чорного пороху², в зв’язку з чим зросла кількість працюючих на підприємстві. Поруч нього відведено «квадратну версту» з чотирма заставами, які утворювали міську смугу, де селилися робітники. 1830 року почалося спорудження в посаді кам’яних будинків. У 1837 році збудовано кам’яне приміщення госпіталю з аптекою. Поступово Шостка зростала як промисловий центр. Особливо зросла її роль в період Кримської війни — за три роки обсяг продукції порохового заводу збільшився в 6 разів. У 1855 році було вироблено 134 тис. пудів пороху, що становило 43 проц. продукції всіх порохових заводів Росії³. 1848 року почав діяти капсульний завод. Наприкінці 60-х років на ньому було зайнято понад 300 робітників. 
     Умови праці на заводах були надзвичайно тяжкими. Робота тривала вдень і вночі. З робітниками поводилися жорстоко. Вони скаржились у військове відомство, що їх змушують починати працю дуже рано, не дозволяють брати з собою хліба й не випускають обідати, по закінченні робочого дня посилають на інші роботи, жорстоко б’ють і не сплачують зароблених грошей⁴. Та адміністрація була глуха до нужд робітників. Чиновники обкрадали їх. Ні про яку охорону праці чи техніку безпеки не могло бути й мови. На заводі часто траплялися вибухи, внаслідок чого багато робітників гинуло або зазнавало тяжких травм. У 1830 році, наприклад, під час вибуху загинуло 13 чоловік, а в 1855—1879 рр. на заводі сталося сім великих аварій, під час яких загинули десятки робітників. Найпоширенішою формою протесту проти нестерпних умов праці й безправ’я були втечі. Але втікачів часто ловили, били різками, шпіцрутенами й знову відправляли на завод. Так, погонич коней П. Ширяєв за втечу був проведений крізь стрій шість разів і покараний 1000 ударів шпіцрутенів⁵. Покарання шпіцрутенами солдатів чи робітників вважалося звичайним явищем на заводі, рідко хто уникав цієї екзекуції. 
     Жорстока експлуатація, недоїдання, злидні підривали здоров’я робітників. Вони часто хворіли, а єдиний у посаді лазарет, де налічувалося всього п’ять медичних працівників, не міг забезпечити навіть вчасної невідкладної допомоги. Переважна більшість населення була неписьменною. Загальноосвітніх шкіл не існувало. 1820 року при заводі відкрили школу, яка готувала робітників різних спеціальностей. 
     У другій половині XIX ст., у зв’язку з потребою зміцнювати армію, Шосткинський завод був реконструйований. Завдяки удосконаленню технологічних процесів уже в 1887 році вироблено 80 тис. пудів пороху, переважно нових сортів. Тоді ж створено хімічну лабораторію і технічну бібліотеку. Дальшому збільшенню виробництва й зростанню селища сприяло відкриття в 1893 році залізниці, яка з’єднала Шостку з промисловими центрами Росії. У селищі швидко збільшувалася кількість населення. За даними перепису 1897 року в ньому проживало 4382 чоловіка. 
     Тяжка виснажлива праця, система штрафів, які поглинали значну частину заробітків, політичне безправ’я пробуджували класову свідомість трудящих селища. Перший стихійний виступ робітників Шосткинського заводу відбувся 4 жовтня 1900 року. Адміністрація відмовилась укласти орендні договори на експлуатацію ділянок землі, де стояли будинки робітників. Обурені робітники побили представників адміністрації. Загін поліції, що прибув на завод, придушив цей виступ. Багато його учасників заарештували й засудили до тривалого тюремного ув’язнення⁶. 
     Напередодні першої світової імперіалістичної війни при пороховому заводі діяв лазарет, у селищі — амбулаторія. Тут працювали 2 лікарі й 8 фельдшерів, які обслуговували й навколишні села. Звичайно, вони не могли забезпечити необхідну медичну допомогу населенню. Переважна більшість жителів була неписьменною. В 1864 році школу при заводі закрили. Того ж року почала діяти приватна школа, але плата за навчання була високою, тому для дітей робітників ця школа була недоступна. Лише 1904 року в селищі відкрито трикласне народне училище, 1899 — невелику бібліотеку. 

1 Материалы для географии и статистики России. Черниговская губерния, стор. 362. 
2 Столетие Шостенского порохового завода (1771—1871). СПб., 1871, стор. 47, 48, 81. 
3 П. М. Лукьянов. История химических промыслов и химической промышленности России до конца XIX века, т. 5. М., 1961, стор. 301. 
4 Історія робітничого класу Української РСР, т. 1, стор. 30. 
5 П. М. Лукьянов. История химических промыслов и химической промышленности России до конца XIX века, т. 5, стор. 119, 259, 260, 563. 
6 ЦДІА СРСР, ф. 1405, оп. 102, спр. 9180, арк. 1—15. 

Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )