Краснопілля
Краснопілля — селище міського типу, районний центр Сумської області, залізнична станція. Розташоване в долинах річок Сироватки, Закобиллі й Тонкої, за 40 км від обласного центру.
Виникнення Краснопілля пов’язане з будівництвом Бєлгородської оборонної лінії, призначеної для захисту південних кордонів Російської держави від грабіжницьких наскоків кримських і ногайських татар. Близько 1640 року спорудили невеличкий острог — укріплення Краснопілля1. Будували його й несли сторожову службу російські служилі люди.
Починаючи з 1651 року, поселення швидко зростало. Сюди рушила сила українських селян і козаків — утікачів від польсько-шляхетського гніту. Російський уряд, зацікавлений у залюдненні прикордонних земель, заохочував утікачів селитися в цьому краї.
Наприкінці 50-х років XVII ст. Краснопілля стало сотенним містечком Сумського слобідського полку. З часом дедалі зростало його значення як оборонного пункту, а вже у 1673 році тут виникла чимала фортеця, де мешкало 1136 чоловік2.
Неодноразово в ті часи Краснопілля зазнавало ворожих нападів. Так, 1659 року татари пограбували й забрали в полон багато населення Краснопільської сотні. Вони нападали на містечко 1663 й 1668 років. Місцеві козаки в складі Сумського полку брали участь у багатьох військових походах проти спільних ворогів українського й російського народів.
В зв’язку з перенесенням кордону Російської держави далеко на південь Краснопілля втрачає значення оборонного пункту.
Після реорганізації 1765 року слобідських полків Краснопілля стало військовою слободою Сумської провінції. За адміністративною реформою 1782 року цю слободу включено до складу Охтирського повіту Харківського намісництва. Після перетворення Харківського намісництва 1796 року в Слобідсько-Українську губернію з наступним перейменуванням її 1835 року в Харківську Краснопілля лишилося волосним центром і на по чатку XX століття.
Від самого початку заселення Краснопілля урядова політика ставила козацьку старшину і духовенство у привілейоване становище, завдяки чому вони прибрали до своїх рук багато земель навколо містечка. Значною мірою до цього спричинилося і скуповування земель розбагатілою полковою та сотенною верхівкою. Розорення внаслідок військових походів та часті неврожаї змушували бідноту позбуватись земельних ділянок. Цим користались сумські полковники Кондратьєви. Так, після голодного 1699 року група краснопільців поступилася за гроші своїми землями Г. Кондратьєву. До 1706 року козацька старшина заволоділа землями російських служилих людей, які на цей час розпродали власні грунти і виїхали звідси.
Із зростанням землеволодінь поглиблюється соціальне розшарування, збільшуються групи населення, феодально залежного від козацької старшини і духовенства. В 1732 році 59 проц. населення становили підпомічники, закріплені за старшиною, 4 проц.— підсусідки й наймані робітники, які не мали своєї власності. Їх експлуатували на різних роботах хазяї —власники дворів. До 18 проц. зросло число селян, які працювали тоді на поміщика по 2 дні щотижня3.
Позиції панівних класів посилилися в процесі ліквідації полкового устрою. Козацька старшина здобула права дворянства і поряд з духовенством стала найбільшим феодалом. Поручик Янпольський став власником кількохсот десятин землі і 255 кріпаків, протоієрей Успенського собору прибрав до своїх рук хутори Гребельки, Ступівку, Петровський, Ярківський і 114 кріпаків.
В кінці XVIII ст. в Краснопіллі з прилеглими населеними пунктами жило понад 2400 державних селян і близько 800 кріпаків. Через 60 років кількість державних селян збільшилась до 3560 душ, а кріпаків — до 8364.
Життя селян дедалі гіршало. Все обтяжливішими ставали податки, якими обкладалися державні селяни. З 1776 року по 1824 рік подушна подать зросла майже у 10 разів. Крім того, їх зобов’язували давати рекрутів у війська, відбувати різні повинності: шляхову, підводну тощо.
Вже в першій чверті XIX ст. вони терпіли через малоземелля. Становище не поліпшилось і після запровадження з 1837 року замість подушної податі оброку із земельної площі і з доходів від промислів. Ще гірше жилося кріпакам. Панщина на початку XIX ст. зросла до 3—4 днів на тиждень.
Напередодні реформи підкраснопільські помістя скупив генерал-майор Е. К. Петерс. У селі Успенці, на хуторі Ступівці та в інших місцях до нього переходить 1282 дес. землі і 284 кріпаки. Його дружина одержала в спадщину хутір Гребельки з 185 дес. землі і 85 кріпаками5.
Серед навколишніх сіл Краснопілля славилося своїми ярмарками, де продавали сільськогосподарські продукти, коней, велику рогату худобу, вівці, птицю, рибу, сіль, кустарні вироби, тканини, посуд. Товари привозили з Сум, Курська, Рильська, Обояні та інших міст.
Кріпосництво згубно позначилося на культурному розвитку села. 1732 року в слободі, існувало три школи, засновані козацькою й сільською громадами. Працювало тут 5 учителів. Кожна з шкіл, як правило, мала по 30—40 учнів. У 1857 році на все село лишилося дві парафіяльні школи6.
У процесі здійснення реформи 1861 року колишні кріпаки фактично обезземелилися. Після реформи у поміщиків Петерсів було 1358 дес. землі, а у 369 селян — тільки 109 десятин7.
Краснопільські поміщики, неспроможні господарювати на капіталістичних засадах, незабаром після реформи продали свої помістя в селі Успенці, на хуторах Гребельках, Ступівці ревельському купцеві Карлу Вейссе, який разом з братом у 90-х роках володів 2901 десятиною землі і 1574 дес. лісу8.
В другій половині XIX — на початку XX ст. Краснопілля поступово зростало. В 1886 році в ньому мешкало 5656 чоловік9, а в 1913 — 7468.
Брати Вейссе на куплених землях заснували великі економії, де висівали цукрові буряки, вирощування яких потребувало значних трудових затрат. Сотні селян змушені були працювати, одержуючи за робочий день, що тривав улітку до 14 годин, мізерну платню: чоловіки — 60 коп., а жінки — 35 коп. На початку XX ст. оплата знизилась відповідно до 40 і 30 копійок.
Економічному розвитку Краснопілля сприяло прокладення через слободу Бєлгород-Сумської залізниці, будівництво якої почалося 1898 року. Перший поїзд пройшов тут 2 серпня 1901 року. Краснопілля стало станцією цієї залізниці.
Після спорудження залізничної станції багато краснопільців стали перевозити вантажі від станції до цукрових заводів, збудованих в Славгороді, Мезенівці, Угроїдах. Заробітки візників були мізерними.
Прогресуюче зменшення селянських наділів, низькі заробітки призводили до гострої класової боротьби. Після реформи ні на рік не припинялися самовільні порубки лісів.
У серпні 1900 року стався виступ краснопільських селян, коли повірений нащадків Вейссе зробив спробу заорати 16 десятин Ромашевого лугу, де селяни общини віддавна випасали худобу й домашню птицю. 17 серпня, тільки-но з’явилися вейссівські орачі, натовп жінок, озброївшись палицями, не дав їм працювати. Був викликаний поліцейський урядник. Очолені X. Бесараб, жінки рушили назустріч йому з вигуками: «Луг наш, на луг нікого не пустимо!». 22 серпня сталася сутичка між селянами та десяцькими і соцькими, присланими для придушення виступу. Місцева влада жорстоко придушила заворушення. 37 його учасників, притягнутих у цій справі, засуджено до тримісячного арешту, а 3-х — до чотиримісячного тюремного ув’язнення10.
Після запровадження столипінської реформи прискорилося класове розшарування села. Збільшилася кількість куркульських господарств. 1913 року їм, поміщикам, церквам і Ряснянському монастирю належало 5023 дес. орної землі, а 79,6 проц. бідняцьких господарств — лише 1752 десятини.
Розвиток охорони здоров’я в пореформений період майже не відбувався. Невдовзі після утворення земств відкрилася невеличка дільнична лікарня, в якій працювали 1 лікар, 2 фельдшери, 1 акушерка.
Не здобула після реформи розвитку й народна освіта. 1866 року в слободі лишилась одна парафіяльна школа, яку відвідувало 50 хлопчиків і 12 дівчаток. Єдиним учителем був піп. Коли Охтирське земство поцікавилося, чому так мало дітей вчиться, з села надійшла відповідь: «Через нестатки батьків...»11. В 1886 році відкрилася земська початкова школа, яку відвідувало 115 хлопчиків і 13 дівчаток, навчали їх З вчителі12. Проте й вона мало вплинула на підвищення рівня освіти серед населення. Не маючи змоги регулярно відвідувати заняття, в 1887 році із 131 учня лише 29 складали екзамени, а витримало їх всього 6. У 1905 році відкрилася друга земська чаткова школа (жіноча), в 1907 році — двокласна земська школа, пізніше — 3 початкові школи. Поява нових шкіл суттєво не поліпшила освітню справу. Майже половина дітей шкільного віку лишалася поза школою. Напередодні першої світової війни тільки 16,4 проц. краснопільців знали грамоту.
1 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. З, стор. 153, 189.
2 Дополнения к актам историческим, собранные и изданные Археографическою комиссиею, т. 9, стор. 297.
3 Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.) в XVI—XVIII столетии, стор. 268.
4 Сумський облдержархів, ф. 730, оп. 1, спр. 15, арк. 25, 27—29.
5 Сумський облдержархів, ф. 399, оп. 1, спр. 2, арк. 10, 16; ф. 737, оп. 2, спр. 5, арк. 53, 54.
6 С. И. Кованько. Описание Харьковской губернии. X., 1857, стор. 35.
7 Сумський облдержархів, ф. 737, оп. 2, спр. 5, арк. 53, 54.
8 Там же, ф. 759, оп. З, спр. 22, арк. 170, 171.
9 Там же, ф. 757, оп. 1, спр. 20, арк. 126, 137.
10 Крестьянское движение в России в 1890—1900 годы. Сборник документов. М., 1959, стор. 545, 546, 587.
11 Сумський облдержархів, ф. 759, оп. 1, спр. 20, арк. 25, 74, 91.
12 Там же, ф. 757, оп. 1, спр. 20, арк. 146.
Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )