Тростянець
Тростянець — місто в Україні, районний центр Сумської області (з 1940 року). Лежить на річці Боромлі, за 59 км від обласного центру (по автостраді Харків—Суми — 60 км). Залізнична станція — Смородине.
Територія міста була заселена ще у VIII—X ст., про що свідчать виявлені в його околицях городище й курганний могильник сіверян1. Поселення Тростянець виникло в 50-х роках XVII ст. під час нової хвилі переселення селян та козаків з Правобережної України на Слобожанщину, зумовленої відновленням панування польської шляхти на Україні після битви під Берестечком. Назва поселення походить від однойменної річки Тростянки.
Землями навколо Тростянця спочатку на рівних підставах володіли обидві частини його жителів - козаки й посполиті. Однак козацька старшина прагнула захопити кращі володіння. Охтирський полковник І. І. Перехрестов у 1672 і 1682 рр. добився від царського уряду дозволу на володіння великими землями по річці Тростянці2. Підтриманий царськими властями І. І. Перехрестов наприкінці XVII ст. привласнив землі в Тростянці та навколишніх селах і закріпачив значну кількість не тільки селян, а й козаків свого полку. 1704 року Тростянець разом з іншими селами відійшов до державних маєтностей. У листопаді 1720 року цар передав Тростянець своєму духівникові Т. Надаржинському3. Його спадкоємці повністю закріпачили жителів села. Цьому сприяла реформа слобідських полків (1732—1737 рр.), за якою мешканці Слобожанщини, крім духовенства та невеликої кількості козаків, були записані кріпаками поміщиків. У 1732 році в Тростянці, крім козаків, налічувався 941 підданий. Всього було 369 хат, осібно виділялися панський будинок та дерев’яна церква. В 1744 році розпочалося будівництво кам’яної церкви, яка збереглася й досі4. Великий інтерес являє побудований у 1749 році «Круглий двір». Він використовувався для господарських потреб поміщика. В баштах «Круглого двору» жили кріпосні артисти балету і цирку. Посеред двору була обладнана циркова арена. З 1700 року в Тростянці діяла церковна школа, яку щороку закінчувало 2—3 учні (діти багатіїв)5. Головним заняттям жителів у той час залишалося землеробство. Селяни відбували дво- або триденну панщину, виконували інші повинності, зокрема підводну. Жорстока експлуатація, утиски викликали з їх боку стихійний протест, його поширеною формою були втечі до інших місць. 1732 року 24 жителі села відмовилися працювати на спорудженні нової лінії укріплень і залишили Тростянець. Погоні вдалося повернути лише одного з них.
До 1765 року Тростянець належав до Охтирського полку, 1765—1780 рр. — Октирської провінції Слобідсько-Української губернії, 1780—1796 рр. — Охтирського повіту Харківського намісництва, з 1797 року — село Слобідсько-Української (з 1835 року Харківської) губернії.
Через втечі селян, тяжке матеріальне становище населення Тростянця у XVIII ст. зростало повільно. 1783 року в селі проживало 1217 кріпаків, кілька десятків сімей козаків, духовенства і торговців. Поміщик збудував цегельний завод, олійницю, магазин. На цей час селяни Тростянця були остаточно закріпачені.
Наприкінці XVIII — в першій половині XIX ст. прискорився розвиток промисловості в селі, пожвавилася торгівля. 1832 року в Тростянці працював поміщицький мідний завод, що виробляв куби й труби. 1846 року тут діяли винокурний, пивоварний, селітряний заводи та полотняна фабрика6. Наступного року власник села побудував ще цукровий і рафінадний заводи, на яких застосовувалася праця 200 кріпаків. Понад тисячу місцевих селян по 4—5 днів на тиждень працювали в панській економії7.
За реформою 1861 року в Тростянці було звільнено 982 кріпаків і 48 дворових. Вони мусили викупити 2519 десятин малопридатної землі, за яку протягом 49 років сплатити (разом з процентами) 130 513 крб.8. Право рибної ловлі, користування пасовиськами лишалося за поміщиком. Позбавлені угідь, обтяжені викупними платежами, селяни швидко убожіли. Бідняки за безцінь продавали наділи, а самі наймалися на підприємства або до багатіїв. Ті селяни, які вели своє господарство, також не могли з нього прожити й мусили ходити на заробітки.
Прискорений розвиток капіталізму після реформи помічався й у Тростянці. Па початку 60-х років тут налічувалося шість заводів: два цукрові (пісковий та рафінадний), два спиртові, селітряний та цегельний. В Тростянці було 392 двори, в яких мешкало 2150 чоловік9. Дальшому розвитку промисловості Тростянця сприяло завершення в 1877 році будівництва залізниці, яка зв’язала його з Харковом і Сумами. Тут збудували станцію Смородине. В 1889 році став до ладу винокурний завод, у 1896 — вальцьовий млин. Крім цих підприємств, ще були майстерні при цукрових заводах, екіпажна фабрика (з 1892 року), лісопильний і паркетний заводи.
Власник цукрових заводів та його спадкоємці були також великими землевласниками, вони скупили понад 40 тис. десятин землі. Лише в Тростянці їм належало понад 24 тис. десятин. В економії був кінний завод, де вирощували бельгійських ваговозів і метисів клейдесдальських10.
Підприємці жорстоко експлуатували малоземельних і безземельних селян, які наймитували в них, або брали землю в оренду (здавали 400—500 десятин щороку). На заводах і в економії налічувалося 2500 робітників. Управителями були переважно іноземці. На цукрових заводах, у вальцьовому млині робочий день тривав 12 годин. Працювали у дві зміни з перервою на 1 годину. На інших підприємствах робочий день продовжувався з 6 години ранку до 6 години вечора. Заробітна плата становила пересічно 12—18 крб. на місяць. У гонитві за великими прибутками адміністрація мало звертала уваги на техніку безпеки, що призводило до нещасних випадків. У 1892 році на Тростянецькому цукровому заводі 38,5 проц. робітників дістали виробничі травми11. Покалічених, як правило, звільняли з роботи без будьякої допомоги.
Експлуатація, жахливі умови життя викликали обурення робітників, і вони ставали на шлях економічної, а згодом і політичної боротьби. Під впливом революційних подій в центрі Росії у вересні 1905 року відбувся шестиденний страйк робітників цукрового заводу, до яких приєдналися також наймити економії й мешканці навколишніх сіл. Вони вимагали запровадження 8-годинного робочого дня, підвищення заробітної плати, поліпшення умов праці. Страйк придушив Охтирський кавалерійський полк. Найактивніші учасники страйку М. Залавський, І. Зайденшнер, В. Зубченко були заслані до Сибіру. В листопаді припинили роботу залізничники станції Смородине. На мітингах вони виголошували промови, в яких закликали змінити існуючий лад. Страйкуючі залізничники 7 січня 1907 року прогнали жандармів і адміністрацію. Царські власті жорстоко розправилися з страйкуючими. Організатори виступу були віддані до суду12.
У роки столипінської реакції та першої світової війни Тростянець лишався убогим селом з населенням 8 тис. чоловік. Управителі маєтку мало дбали про здоров’я населення. Крім невеликої лікарні, в Тростянці були ще приватна лікарня на двоє ліжок та медичний пункт на станції Смородине.
На низькому рівні була й народна освіта. Земське двокласне училище, церковнопарафіяльна школа, однокласне училище та приватна школа для підготовки до вступу у вищі навчальні заклади не могли охопити навчанням усіх дітей шкільного віку.
Мальовнича природа Тростянця і його околиць приваблювала митців. У 1864 році тут побував студент Петербурзької консерваторії, згодом великий російський композитор П. І. Чайковський. У Тростянці він написав свій перший симфонічний твір — увертюру до драми О. М. Островського «Гроза»13. 1889 року в Тростянці побував великий російський письменник А. П. Чехов, У 1883—1885 рр. відвідував село український поет, революціонер-демократ П. А. Грабовський.
1 Археологічні пам'ятки Української РСР (Короткий список), стор. 301.
2 А. Г. Слюсарский. Социально-экономическое развитие Слобожанщини XVII—XVIII вв., стор. 94, 152.
3 ЦДІА УРСР у Києві, ф. 27, оп. 1, спр. 19, арк. 1—3.
4 К. П. Щелков. Историческая хронология Харьковской губернии, стор. 105.
5 Материалы для истории колонизации и быта степной окраины Московского государства (Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губ.) в XVI—XVIII столетии, стор. 226.
6 О. О. Нестеренко. Розвиток промисловості на Україні, ч. 1, стор. 423, 436.
7 Харківський облдержархів, ф. 16, оп. 7, спр. 12, арк. 45, 46.
8 ЦДІА СРСР, ф. 577, оп. 45, спр. 16, арк. 8.
9 Списки населенных мест Российской империи, вып. 46. Харьковская губерния. СПб., 1869, стор. 23.
10 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. 7, стор. 321, 322.
11 Свеклосахарное производство в санитарном отношении. СПб., 1892, стор. 119.
12 ЦДІА СРСР, ф. 336, оп. 1, спр. 1676, арк. 2.
13 Г. Тюменєва. Чайковський і Україна. К., 1955, стор. 9.
Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )