Липова Долина
Липова Долина — селище міського типу, центр Липоводолинського району Сумської області України, розташоване при злитті річок Хоролу та Липівки (басейн річки Псла), за 91 км від обласного центру і за 32 км від залізничної станції Ромни, на автошляху Ромни — Гадяч.
Липова Долина виникла у першій половині XVII ст. Назва її походить від річки Липівки. У цей час село належало одному з найбільших магнатів Я. Вишневецькому. У 1647 році тут налічувалося 150 дворів1. Жителі зазнавали тяжкого соціального й національного гноблення.
Населення Липової Долини брало активну участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. Село було визволено від польсько-шляхетського панування і увійшло до Миргородського полку. В січні 1654 року 171 чоловік присягли на вірність Росії2.
Коли 1658 року біля Липової Долини з’явилися татари — спільники зрадника гетьмана І. Виговського, жителі вчинили їм упертий опір. Але сили були нерівні. Татарським загонам вдалося захопити і пограбувати село. Влітку 1677 року в Липовій Долині об’єдналися війська російського воєводи Г. Ромодановського та гетьмана І. Самойловича і звідси вирушили під Чигирин проти турецько-татарських орд3. Під час Північної війни жителі села допомагали російським військам, боролися проти шведських загарбників і прибічників ворога українського народу Мазепи.
З другої половини XVII ст. Липовою Долиною володіли представники козацької старшини. Вони силою відбирали у козаків землю і переводили їх на становище залежних селян.
У 1764 році Катерина II подарувала Липову Долину К. Розумовському. Селяни відбували до 4 днів панщини на тиждень. З 1802 року село стало волосним центром Глинського, а наступного року — Гадяцького повіту Полтавської губернії. В середині століття тут налічувалося 520 дворів і 4236 жителів4. Переважна більшість землі (5,5 тис. десятин) належала поміщикам Туманським. Селяни користувалися невеликими наділами, з яких ледве могли прогодуватися.
У 1840 році в Липовій Долині відкрили парафіяльну школу, але багато дітей бідноти через нестатки не відвідувало її. У селі в 1838 році під час подорожі по Україні зупинявся великий російський композитор М. І. Глінка.
Селянська реформа не поліпшила економічного становища селян. За мізерні наділи малопридатної землі вони мали сплатити великі викупні платежі. Липоводолинці економічно були пограбовані.
Розвиток капіталістичних відносин супроводжувався класовим розшаруванням селянства. Основна маса селян розорялася, а купка куркулів скуповувала їх землю і зосередила у своїх руках по кілька десятків десятин. У 1910 році 119 заможних господарств володіли 2367 десятинами землі. Водночас 295 господарств мали від 1 до 5 десятин, 139 господарств — від 5 до 9. У частини селянських родин не було своїх хат. У 1884 році таких налічувалось 23, в 1910 — їх кількість зросла до 506. Селяни-бідняки змушені були йти у найми до багатіїв. За важку працю з ранку й до ночі вони одержували мізерну плату. 1910 року з Липової Долини на поденних роботах працювало 110 чоловіків і 26 жінок. Деякі з них йшли на заробітки у міста, інші шукали порятунку в переселенні. Частина селян займалася ремеслом. У 1884 році в селі налічувалося 187 ткачів, 36 шевців, 65 теслярів, 25 чинбарів, 25 кравців, 5 бондарів. Після столипінської реформи посилився процес розшарування селян. Бідняки, не маючи робочої худоби і грошей для сплати податків, змушені були за безцінь продавати свої наділи та йти на заробітки.
Трудящі не мирилися з своїм становищем. Під час першої російської революції 1905—1907 рр. у Липовій Долині відбулося заворушення селян. Весною 1905 року безземельні й малоземельні селяни зібралися на подвір’ї волосного правління і стали вимагати розподілу поміщицьких та куркульських земель.
Царизм не дбав про охорону здоров’я й освіту трудящих. Лише наприкінці XIX ст. у Липовій Долині відкрили фельдшерський пункт, який обслуговував населення всієї волості. У селі діяла церковнопарафіяльна школа. В 1904 році стала працювати двокласна школа, де навчалися переважно діти заможних селян. Основна маса жителів не знала грамоти. У 1910 році письменні, включаючи й тих, хто вмів лише писати своє прізвище, становили 20,5 процента населення.
1 Л.В.Падалка. Прошлое Полтавской территории и ее заселение. Полтава, 1914, стор. 189; Памятная книжка Полтавской губернии на 1865 год, стор. 13.
2 Воссоединение Украины с Россией, т. З, стор. 541.
3 Літопис Самовидця. К., 1971, стор. 124, 126.
4 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. 7, стор. 429; Памятная книжка Полтавской губернии на 1865 год, стор. 55
5 ЦДІА СРСР, ф. 577, оп. 30, спр. 14, арк. 2, 8.
6 Третья подворно-хозяйственная переписъ в Полтавской губернпи 1910 г. Роменский уезд. Полтава, 1913, стор. 62—98; Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. 4. Полтава, 1885, стор. 137; Алфавитпый указатель населенных мест Полтавской губернии. Полтава, 1910, стор. 11.
Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )