Путивль 

     Путивль — місто районного підпорядкування, центр однойменного району Сумської області. Розташований на правому березі річки Сейму, притоки Десни, за 100 км на північний захід від Сум та за 22 км від залізничної станції Путивль.  
     Місцевість навколо Путивля була заселена ще в IV тисячолітті до н. е. Неподалік нього виявлено поселення доби неоліту та бронзи, городище скіфського часу та ранньослов’янське поселення перших століть н. е., а на території міста — сіверянське (VIII—X ст.) та два давньоруські (XI—XIII ст.) поселення, які й поклали початок Путивлю. В XII ст. він був феодальною вотчиною новгород-сіверських князів Ольговичів і найбільшим містом у Посейм’ї. Вперше Путивль згадується під 1146 роком у зв’язку з усобицями між князями Святославом Ольговичем та Ізяславом Мстиславичем. Князь Ізяслав після тривалої облоги захопив Путивль, який належав Святославу, і пограбував його. Княжий двір Святослава на той час обслуговували 700 кабальних челядників. Лише в льохах тут зберігалося 5 тис. пудів меду, 80 корчаг вина тощо. Є згадки про шитий золотом одяг, книги та багато іншого добра1. Місто було добре укріплене ровами і валами та кам’яними стінами, залишки яких подекуди збереглися в північній частині міста. Під час археологічних розкопок тут виявлено місце княжого двору з залишками жител і дев’ятьма погребами XII ст., а також фундамент кам’яного храму того ж часу. Жорстокі князівські усобиці продовжувались і після того, як Путивль був знову повернутий Святославу. 
     У квітні 1185 року новгород-сіверський князь Ігор Святославич, син Святослава Ольговича, домовившись зі своїми союзниками, виступив з Новгорода-Сіверського через Путивль на половців, залишивши за надійними стінами путивльської фортеці свою дружину Єфросинію Ярославну. Вісімнадцятирічний син Ігоря — Володимир очолив передовий загін руського війська. Після того, коли князь Ігор потрапив у полон, половці на чолі з ханом Гзою спалили села навколо Путивля і обложили його, зруйнувавши острог біля самого міста. Але Путивль вистояв. Половці змушені були відступити. Однак всі тяготи війни лягли на плечі смердів і горожан. Сіверська земля була спустошена, обезлюднена, села й міста випалені. Ігорів похід став історичною основою геніальної пам’ятки давньоруської літератури «Слова о полку Ігоревім». З Путивлем пов’язана й одна з найпоетичніших сторінок цієї поеми — славнозвісний плач Ярославни. 
     В умовах дальшого розвитку феодальних відносин на Русі в другій половині XII ст. тривало дальше роздроблення Сіверської землі. Путивль став стольним містом удільного князівства. Ослаблені феодальними міжусобицями, роздрібнені давньоруські князівства не могли стримати навали монголо-татар, які 1239 року спустошили уділи Сіверської землі. Монголо-татарське нашестя ослабило руські землі, призвело до занепаду господарство. Скориставшись цим, литовські феодали близько 1356 року захопили Чернігово-Сіверщину разом з містами Черніговом, Путивлем та іншими. 
     Наприкінці XIV ст. було проведено поділ українських земель на повіти й волості. З того часу Путивль став повітовим центром Литовської держави2. 1500 року місто, визволене російськими військами, ввійшло до складу Російської держави. На той час це було значне торгове місто, з яким вели жваву торгівлю коломенські й можайські купці3. Московський князь Василій III Іванович віддав Путивль в уділ князю Василеві Шем’яці, але 1523 року відібрав, ліквідувавши таким чином останнє удільне князівство, а в місто призначив воєводу. В другій половині XVI ст. на Путивльщині поширюється помісне землеволодіння. Землі, якими раніше користувалося посадське  населення, роздавалися служилим людям у тимчасове користування. 1594 року лише боярські діти (розряд дрібних феодалів) одержали 2049 десятин нив і перелогів4. Виділення земель у маєтне володіння сприяло класовому розшаруванню населення міста, покріпаченню селян. 
     З першої чверті XVI ст. Путивль став однією з головних фортець, яка захищала південні кордони російської  держави від нападів литовських феодалів, польської шляхти і кримських татар. Побудований з каменю путивльський кремль мав на озброєнні гармати. Чисельність путивльського гарнізону становила 1500 і більше чоловік. Перші відомості про спільну боротьбу українського й російського народів проти турецьких і татарських набігів згадуються в історичних джерелах середини XVI ст. У 1556 році два загони російських ратників і путивльських козаків вирушили в розвідку по Дону й Дніпру, щоб «добывать языков и проведывать про крымского хана». До дніпровського загону приєдналися 300 черкасько-канівських козаків. Об’єднаними силами вони завдали поразок туркам і татарам під Іслам-Керменем і Очаковом5
     Місто дуже потерпіло під час Лівонської війни. Литовські феодали й польська шляхта нещадно спустошували все на своєму шляху. Тільки М. Вишневецький спалив понад десяток міст, і серед них Чернігів та Путивль6
     Тяжкий феодально-кріпосницький гніт, що особливо посилився наприкінці XVI — на початку XVII ст., викликав масові повстання селян і вилився у селянську війну під проводом І. Болотникова. Почалася вона влітку 1606 року повстанням низів Путивля. Найближчим соратником Болотникова був путивлянин Ю. Беззубцев. З міста розсилалися у всі кінці Росії «листи» до боярських холопів із закликами приєднатися до повсталих7. Під час походу на Москву І. Болотников тримав постійний зв’язок з Путивлем. Навіть з Поволжя сюди доставляли полонених бояр і воєвод, над якими чинили суд8. Навесні 1607 року на допомогу обложеному в Калузі Болотникову з Путивля виступили загони Лжепетра — донського козака Ілейки, що назвався сином царя Федора Івановича9
     В роки польської інтервенції на початку XVII ст. місто було захоплене шляхтою, але за умовами Деулінського перемир’я 1618 року знову відійшло до Росії. В той час тут налічувалося 700 пустих дворів, покинутих жителями ще за часів польської інтервенції. Після перемир’я посадські люди почали повертатися до своїх домівок. Становище посадських було дуже тяжким — крім того, що землю у них відбирали для маєтностей, Молчанський монастир також захопив частину земель і заснував на них дві слободи. За посадськими людьми залишилися тільки двори і городи. Щоб прохарчуватися, вони змушені були вдаватися до допоміжних засобів існування — ремесел, промислів. Деякі займалися дрібного торгівлею10. В 20-х роках XVII століття у Путивлі з 237 існуючих у той час лавок і крамниць посадським належало лише 27. Місто поступово відбудовувалося, укріплювалося й перетворювалося в значний торговельний центр — 77 крамниць, 200 торгових лавок і трактирів налічувалося в Путивлі в першій половині XVII ст. Розвивалися найрізноманітніші ремесла — ковальське, теслярське, бондарське, шевське та інші. Багато лиха населенню Путивльщини завдавали татарські набіги. В листопаді—грудні 1645 року татари підійшли до самого міста, його не захопили, але спустошили багато сіл навколо нього11
     Під час російсько-польської війни 1632—1634 рр. польська шляхта розпочала воєнні дії в напрямку Путивля і 14 травня 1633 року обложила місто. Путивльські воєводи писали, що поляки «шанцы и туры под город и под острог подкопали... и с тех шанцев по городу беспрестанно стреляли зажигательными ядрами и нарядивши стрелами... и воду у путивльских людей отняли и приступали жестокими приступы с приметы многажды»12. Гарнізон і населення мужньо захищали місто. Польські війська так і не змогли захопити Путивль. 
     Посилення польсько-шляхетського гніту на українських землях було причиною переселення козаків і селянства на територію Слобідської України. Путивльський воєвода Плещеєв в червні 1638 року писав царю, що кілька тисяч кріпаків князя Вишневецького прибули з Гадяча до Путивля13. Особливо посилився процес переселення українців та частково білорусів на присеймські землі у 1648—1654 рр. У березні 1649 року до Путивля приїхав українець Ф. Середенко з листом від 500 чоловік, в якому вони просили російського царя «на вечное житье и землями устроить...». Менше, ніж через 2 тижні до міста прибули український полковник І. Дзиковський, його сотники та 2 тис. козаків Чернігівського полку14. Царський уряд був зацікавлений зміцнити за рахунок переселенців південні кордони держави. 
     Через Путивль здавна проходив торговельний шлях з України до Москви. Завдяки цьому він перетворився на значний економічний, торговий, адміністративний і військовий центр півдня Росії. Путивльські купці вели жваву торгівлю з містами Лівобережжя — Переяславом, Ніжином, Миргородом, Ромнами та багатьма іншими. 21 березня 1649 року Посольський приказ зобов’язав путивльського воєводу Плещеєва не брати мита з українських торгових людей. 
     У Путивльському повіті та інших окраїнних повітах українські купці закуповували для селянсько-козацького війська хліб, сіль, військове спорядження. Наскільки значними були закупки хліба для України у Путивльському повіті свідчить лист путивльського воєводи Прозоровського, який у грудні 1649 року писав у Москву, що в Путивлі не можна купити хліба для казни, бо він «пошол в литовскую сторону»15, тобто на Україну. За посередництвом путивльських воєвод Б. Хмельницький здійснював свої зносини з Москвою. 1 листопада 1653 року до Путивля прибуло велике посольство на чолі з боярином В. В. Бутурліним, яке направлялося до Переяслава на Раду, що мала вирішити питання про возз’єднання України з Росією. Майже 2 місяці воно перебувало в Путивлі. 20 грудня посольство вирушило з міста до Переяслава. 
     Після укладення мирних договорів у 1681 році з Туреччиною та в 1686 році з Польщею місто втратило значення фортеці. У 80-х роках XVII ст. у Путивлі налічувалося близько 4 тис. жителів. 1779 року місто відійшло від Бєлгородської губернії і ввійшло як повітове місто до Курського намісництва (з 1797 року — Курської губернії). 
     Все більше посилювався феодально-кріпосницький гніт. У 50-х роках XIX ст. понад 36 тис. десятин землі і 5422 кріпаків мав у Путивльському повіті та за його межами князь Барятинський, поміщику Черепову належало 18 тис. десятин землі й 3630 кріпаків; до 7 тис. десятин землі і 1800 кріпаків належало Головіну16. Посилення поміщицької експлуатації, дальше загострення класових суперечностей призводило до антифеодальних виступів. Найбільш значний з них відбувся в жовтні 1849 року. Повстання, в якому взяло участь 10 тис. селян, охопило весь Путивльський повіт. Для його придушення на територію повіту було введено чотири кавалерійські ескадрони і запроваджено воєнний стан. Найбільш активних учасників повстання заарештували17
     Напередодні реформи 1861 року в Путивлі налічувалося 6169 чоловік, з яких 1762 були державними селянами18. Після реформи указом 1866 року за ними закріпили за сплату оброку в безстрокове користування земельні наділи, які були у них ще до реформи. Становище селян значно погіршилося після 1885 року, коли їх в обов’язковому порядку перевели на викуп. У пореформений період економіка Путивля розвивалася досить повільно, бо місто було осторонь залізниць і не мало будь-якої сировинної бази. Наприкінці XIX ст. тут діяли 13 дрібних підприємств — салотопні, по переробці шкір і тютюру. Зайнято на них було 40 робітників. Крім того, в Путивлі діяли крупорушки й маслобойні. У місті переважали ремісничі майстерні, в яких працювали 1885 майстрів, 580 робітників і 460 учнів. Як і раніше, помітне місце в економіці Путивля посідала торгівля. Торгували хлібом, прядивом, конопляним сім’ям, худобою та полотном місцевого виробництва. В місті відбувалися 4 річні ярмарки та 2 щотижневі базари. 
     З розвитком капіталізму дрібні ремісничі майстерні занепадали. На ринках все частіше з’являлися більш дешеві фабричні вироби, з якими ремісничі не могли конкурувати. Заробіток чорнороба, а також робітника, що не мав кваліфікації, дорівнював 50—80 коп. на день. 
     1897 року в місті проживало 12,8 тис. чоловік, з яких (за даними 1893 року) 45 проц. становили міщани, 42 проц.— селяни. Путивль на той час мав непривабливий вигляд — з 3472 житлових будинків тільки 177 були кам’яними, лише 26 проц. міських вулиць забруковано. Місто не мало каналізації, водопроводу. Понад 40 вулиць освітлювали тільки 100 гасових ліхтарів. На початку XX ст. тут працювали лікарня й аптека. Низький рівень охорони здоров’я призводив до високої смертності, особливо серед дітей. Лише 1861 року з 888 новонароджених померло 123. Крім того, у тому ж році померло 168 дітей віком від 1 до 5 років і 50 дітей — віком від 6 до 10 років. З навчальних закладів у місті були жіноча прогімназія, 3 початкові школи. Переважна більшість бідняцьких дітей залишалася поза школою. Діяла бібліотека-читальня. 


1   Полное собрание русских летописей, т. 2, стор. 333, 334; Археологія, т. 15. К., 1963, стор. 166—174. 
2   Д. І. Мишко. Соціально-економічні умови формування української народності. К., 1963, стор. 31. 
3   Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. 2, стор. 612. 
4   Г. Н.Анпилогов. Новые документи о России конца XVI — начала XVII вв., стор. 122. 
5   Д. И. Эварницкий. История запорожских казаков, т. 2. СПб., 1895, стор. 22. 
6   В. А. Голобуцкий. Запорожское казачество, стор. 93, 94. 
7   И. И. Смирнов. Восстание Болотникова (1606—1607 гг.). М., 1951, стор. 137, 495. 
8   Городские поселення в Российской империи, т. 3. СПб., 1863, стор. 40. 
9   Д. И. Эварницкий. История запорожских казаков, стор. 181, 182. 
10 П. Смирнов. Посадские люди и их классовая борьба до середини XVII в., т. 1. M.-Л., 1947, стор. 207, 208.
11 А. Г. Слюсарський. Слобідська Україна, стор. 92. 
12 Акты Московского государства, т. 1. СПб., 1890, стор. 503; В. А. Голобуцкий. Запорожское казачество, стор 213. 
13 Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 8. СПб., 1861, стор. 16; Воссоединение Украины с Россией, т. 1, стор. 246, 247. 
14 Воссоединение Украины с Россией, т. З, стор. 203. 
15 Воссоединение Украины с Россией, т. 2, стор. 297. 
16 Россия. Полное географическое описание нашего отечества, т. 2, стор. 617. 
17 Крестьянское движение в России в 1826—1849 гг. Сборник документов. М., 1961, стор. 637, 815. 
18 Курский край. Сборник по природе, истории, кулътуре и экономике Курской губернии. Курск, Г925, стор. 78. 


Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • БуриньВелика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова ДолинаНедригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )