Конотоп

     Конотоп — місто обласного підпорядкування в Сумській області, центр району, розташоване над річкою Єзучем (басейн Дніпра), за 129 км від обласного центру. Залізнична станція на лінії Київ—Москва. 
     Час заснування Конотопа невідомий. Перша письмова згадка про нього належить до 13 березня 1638 року1. Територія, на якій розташовувалось містечко, після Деулінського перемир'я 1618 року була під владою Польщі. Наприкінці 30-х років XVII ст. польсько-шляхетський уряд спорудив тут фортецю, яка мала стати опорним пунктом в його агресивних діях проти Російської держави. Польська шляхта жорстоко гнобила конотопських жителів — селян, козаків, міщан.
     Під час визвольної війни українського народу (1648—1654) під проводом Богдана Хмельницького, в другій половині 1648 року, польські пани були вигнані з Конотопа, й він став сотенним містечком Ніжинського полку.  
     2 квітня 1649 року на Україну для переговорів з Богданом Хмельницьким прибуло російське посольство на чолі з Г. Унковським. За 5 верст від міста посланців зустріли представники населення, сотник і понад 100 козаків з прапорами, «а у города стояли пешие люди по обе сторони с ружьем, а как вошли в город, и в городе стреляли ис пушек»2— салютували.
     Повернення польської шляхти після Білоцерківського договору 1651 року викликало нову хвилю народних повстань та переселення значної частини українців на територію Російської держави. Серед 2000 козаків, яких полковник І. Дзиковський у березні 1652 року привів до Путивля, було чимало людей з Конотопа. Як повідомляли путивльські воєводи, під час наближення шляхетського війська до міста «конотопці де черкасы и мещане все ис Конотопу и уезду вышли»3
     3 радістю сприйняли конотопці рішення Переяславської Ради про возз’єднання України з Росією. В січні 1654 року 1151 житель міста (в т. ч. 615 козаків і 513 міщан) присягнув на вірність Російській державі. 3-го лютого того ж року, коли з Переяслава в Москву поверталося російське посольство, очолене В. В. Бутурліним,— йому назустріч виїхали конотопський і підлипнівський сотники з козаками і прапорами, а міщани біля в’їзних воріт піднесли хліб-сіль посланцям Росії4
     Конотопці рішуче виступили у 1659 році проти зрадника І. Виговського. В1677— 1678 рр. конотопські козаки спільно з російськими військами воювали під Чигирином проти турецько-татарських орд. 
     Після возз’єднання України з Росією створилися сприятливі умови для зростання Конотопа. Розташований на важливому торговому шляху, він відігравав велику роль в економічних і культурних зв’язках українського і російського народів. Через Конотоп ішла жвава торгівля худобою, зерном і борошном, продуктами гуральництва, конопляною сировиною тощо. На ярмарки в Конотоп приїздили купці з мануфактурою, металовиробами та іншими товарами з Курська, Орла, Гомеля, Кром, Рильська та інших російських і білоруських міст. 
     Як видно з переписних документів за 1666 рік, у Конотопі налічувалось 474 двори, з них 210 господарств займалися хліборобством і скотарством, 40 — промислами й торгівлею, 47 — різними ремеслами — кравецьким, шевським, ковальським, гончарним, бондарським5. На річці Єзучі було 6 водяних млинів, що належали сотенній старшині, яка одержувала від них значні прибутки. На цих млинах не лише мололи зерно і шеретували просо, а й валяли сукно. 
     В 50—60 роках XVII ст. Конотоп складався з трьох частин. У «великому місті» проживало бідне населення. В середині цього «міста» було «мале місто», де мешкали заможні козаки. В центрі «малого міста» знаходилися двори сотенної старшини6
     Козацька старшина за рахунок населення швидко збагачувалась. Уже в кінці XVII ст. конотопський сотник Федір Кандиба мав 1730 селян-кріпаків і тисячі десятин найкращих земель, які він силою захопив у селян Курилівки, Стари, Загребелля, Совинки та інших навколишніх сіл. Сотник Кандиба чинив населенню різні кривди, забивав непіддатливих йому на кілька діб у колодки й немилосердно знущався, зганяючи їх таким чином з грунтів7. Десятки тисяч десятин землі захопили Гамалій, Лизогуб, Парпура та інші представники старшини. Із зростанням феодального землеволодіння дедалі більше поглиблювався процес зубожіння селян, а також козаків, які ставали безкінними, розорювались і потрапляли в кабалу до сотенної козацької старшини, самодурство й неуцтво якої висміяв Г. Квітка-Основ’яненко в повісті «Конотопська відьма». 
     В 1708 році підчас Північної війни територія Конотопського повіту стала одним з театрів воєнних дій. Щоб не дати можливості гетьману-зраднику Мазепі перетворити Батурин в опорний пункт шведських інтервентів, російські війська на чолі з О. Д. Меншиковим оточили фортецю і 2 листопада 1708 року штурмом взяли її. В ході боїв з шведськими інтервентами російським солдатам активно допомагали козаки Конотопської сотні. Обурені зрадою Мазепи, козаки і селяни повставали проти його прибічників, зокрема ними був схоплений колишній начальник Батуринської фортеці. В листопаді 1708 року козаки Конотопської сотні за допомогою селян знищили шведський загін, яким командував генерал Лінрот8
     На початку XVIII ст. населення, як і раніше, займалося землеробством і скотарством, а також торгівлею. Багато жителів міста вирощували ячмінь, жито, овес та інші культури, розводили овець, велику рогату худобу, зокрема волів, ремісникували. Окремі конотопські купці торгували худобою і зерном у містах Росії та Польщі. 
     З 1751 року за гетьманським універсалом Конотоп став на 30 років особистою власністю генерального обозного Кочубея. Становище основної маси населення ще погіршало. Селяни фактично були закріпаченими й, крім сільськогосподарських робіт, виконували різні повинності на користь старшини. Кріпаків позбавили найелементарніших людських прав. Козацька старшина, кріпосники чинили над селянами свавільний суд, що викликало численні протести. Наприкінці XVIII ст. в повіті прокотилася хвиля селянських повстань проти феодально-поміщицького гніту. Один із повстанських загонів на чолі з відомим ватажком, колишнім учасником Коліївщини, С. І. Гаркушею діяв і на Конотопщині. 15 червня 1782 року цей загін напав на маєток місцевої поміщиці Парпурихи. Забравши у неї 40 тис. крб. та різні коштовності, повстанці роздали їх бідним жителям, прислузі, чумакам, а жорстоку поміщицю добре провчили нагаями9
     У зв’язку з новим адміністративним поділом Лівобережної України, в 1782 році Конотоп став повітовим містом Новгород-Сіверського намісництва. Створено було міське управління — магістрат. Хоча його посади юридично були виборними, але фактично їх захоплювали представники багатої верхівки. З 1796 року Конотоп — повітове місто Малоросійської, а з 1802 року — Чернігівської губернії. 
     Конотопці 1812 року брали активну участь у боротьбі проти наполеонівської навали. Понад дві тисячі козаків і селян повіту воювали проти французьких інтервентів. 38 611 крб. добровільних внесків, багато різного одягу, худоби, продуктів, фуражу зібрало населення Конотопа для російських військ10, які боролися проти іноземних загарбників. На полі бою під Бородіном козаки й ополченці Конотопщини проявили мужність, відвагу, геройство. Конотопці солдати Тарас Харченко, Сидір Шило, Микита Власенко, Петро Милешко разом з унтер-офіцерами Приваловим і Дригою увірвались в розташування батареї ворога, знищили канонірів і повернули гармати проти французів11. У місті й досі зберігається бойовий прапор ополчення 1812 року — свідчення патріотичного подвигу конотопців. 
     В першій половині XIX ст. в Конотопі збільшується кількість ремісничих майстерень, з’являються примітивні заводи — два воскобійні, медоварний. В місті налічувалося 198 майстрів, 183 робітники і 103 учні, а також 283 кустарі, що переважно займалися кравецько-шевським ремеслом та виготовленням хлібопекарських виробів. 
     У зв’язку зі збільшенням експорту хліба з України, торгівля ним посідала особливо важливе місце на конотопських ярмарках. Тільки в 1850 році, за неповними даними, в Конотопі було продано близько мільйона пудів хліба. 
     Хоча Конотоп став досить людним містом на Чернігівщині, медичне обслуговування в ньому перебувало в занедбаному стані. Лише в 1896 році там ввели посаду лікаря. Мало уваги приділялось освіті. Перший навчальний заклад — повітове училище для дворянських дітей —відкрито 1812 року. Тут навчалось у старших класах 14, а всього — 66 учнів. У 1839 році відкрили міське парафіяльне училище, а в 1842 році — дві приватні однокласні школи12. Однак, більшість дітей залишалася неграмотною, 
     Уродженець Конотопа М. Й. Парпура (1763—1828), після навчання у Петербурзі, в кінці 80-х років розпочав літературно-перекладацьку, а згодом і видавничу діяльність. В 1798 році він підготував і своїм коштом видав у Петербурзі «Енеїду» І. П. Котляревського. Пізніше М. Й. Парпура працював професором Харківського університету. 
     Його молодий сучасник Я. І. Костенецький (1811—1884) в студентські роки за участь в таємному гуртку Сунгурова13 1831 року був арештований і зісланий на Кавказ рядовим у діючий полк14. В 1842 році він вийшов у відставку і жив у Конотопі. Тут Я. І. Костенецький займався земською діяльністю, співробітничав у журналах «Современник», «Русский архив», «Основа» та інших, опублікував «Спогади про М. Ю. Лєрмонтова», «Записки про Аваринську експедицію на Кавказ». 
     Не раз бував у Конотопі великий російський письменник М. В. Гоголь. У повісті «Втрачена грамота» (1831) він описав один із своїх приїздів до міста15. В 1859 році село Гирівку та Конотоп відвідав революціонер-демократ Т. Г. Шевченко, який багато років дружив з уродженцями Гирівки братами Михайлом, Федором та Олександром Лазаревськими. Крім них, поет особисто знав декількох конотопців, вів бесіди з місцевими кріпаками. 
     У 1861 році в Росії було скасовано кріпацтво. Переважній більшості жителів міста — селянам — реформа принесла особисту свободу, але матеріальне становище їх не поліпшилося. Кращі землі, ліси та інші угіддя залишилися у поміщиків. 11 684 ревізькі душі Конотопського повіту мали викупити 23 336 десятин землі й сплатити за неї 872 432 карбованці16
     Після реформи значно швидше почала розвиватися промисловість. Одночасно з виникненням нових фабрик, заводів розгорнулось залізничне будівництво. Важливе значення для дальшого розвитку міста мало прокладення в 1867—1869 рр. Курсько-Київської залізниці, яка пролягала через Конотоп. Пізніше, після 1895 року, вона в поєднанні з лінією Конотоп—Москва утворила залізничний вузол і ще більше зв’язала місто з промисловими центрами країни17. В 1868 році у Конотопі споруджено вокзал і паровозне депо, почали будувати Головні залізничні майстерні, що відкрилися 1869 року18. В 1882 році став до ладу пивоварний, а 1898 року — чавуноливарний заводи. В кінці XIX ст. почали працювати ресорний і три цегельні заводи, майстерня ремонту сільськогосподарських машин, паровий млин тощо. 
     Вже на початку XX ст. в Конотопі налічувалось 35 промислових підприємств, де працювало близько 7 тис. робітників. Переважна більшість з них була зайнята в Головних залізничних майстернях, паровозному депо та інших службах вузла. Водночас з розвитком промисловості зростало населення міста. Якщо в 1859 році в Конотопі проживало 8977 чол., то в 1897 році тут було 18 441 чол.19. Робочий день на підприємствах Конотопа тривав 10—11 годин, а заробітну плату давали мізерну. Так, кваліфіковані робітники залізничних майстерень одержували в середньому 18—20 крб., стрілочники — 12—12,5 крб., сторожі — 3—3,25 крб. на місяць20. Капіталісти на них систематично накладали штрафи. Надзвичайно погані були житлові умови. Робітники проживали в тісних і брудних казармах, або в навколишніх селах, де значно нижчою була плата за житло. 
     Хоч Конотоп був повітовим містом, однак вигляд мав непривабливий. Власті міста майже не дбали про його благоустрій. Так, у 1895 році на утримання поліції і тюрми вони витратили 6898 крб., міської думи — 4507 крб., а на благоустрій — лише 1021 карбованець. Охорона здоров’я в місті перебувала у зовсім незадовільному стані. Першу амбулаторію відкрито на початку другої половини XIX ст., а земську лікарню — 1870 року. Лікарня мала всього 16 ліжок і розрахована була на хворих цілого повіту. 
     Переважна частина жителів міста не мала можливості вчитися. В 1897 році 73 проц. чоловіків і 95 проц. жінок Конотопа не знали грамоти. На початку XX ст. в місті працювали 2 церковнопарафіяльні й одна приватна школи. В 1905 році тут відкрилося комерційне училище, де навчалося 220 учнів — діти заможних громадян. Першу бібліотеку, з досить незначним книжковим фондом, у місті відкрито в 1901 році. За користування книжками земство встановило грошову плату. 
     З Конотопом другої половини XIX ст. пов’язані діяльність і життя багатьох діячів культури. Уродженцем Конотопа є український і російський бібліограф С. І. Пономарьов (1828—1913). Протягом десяти років тут жив і працював білоруський поет-демократ Ф. К. Богушевич (1840—1900), який після придушення польського повстання 1863 року, переховуючись від переслідувань, переїхав на Україну. Кілька разів приїздив сюди І.Ю. Рєпін(1844—1930). У травні 1871 року Конотоп відвідав П. І. Чайковський (1840—1893)21. В лютому 1910 року тут побував М. М. Коцюбинський (1864—1913). Він познайомився з матеріалами судового процесу над групою сільських багатіїв, які в 1905 році вбили у селі Вихвостові Чернігівської губернії 16 бідняків. Цю подію, як відомо, письменник відобразив у другій частині повісті «Fata morgana». 


1   Воссоединение Украины с Россией, т. 1, стор. 193—195. 
2   Воссоединение Украины с Россией, т. 2, стор. 145—146, 167. 
3   Там же, т. З, стор. 213. 
4   Там же, т. З, стор. 490. 
5   Переписні книги 1666 року. К., 1933, стор. 118—119. 
6   А. Лазаревський. Описание старой Малороссии, т. 2, стор. 206—208. 
7   Там же, стор. 217. 
8   В. Шутой. Народна війна на Україні проти шведських загарбників у 1708—1709 рр. К., 1951, стор. 123, 124. 
9   І. О. Гуржій. Семен Гаркуша, К., 1962, стор. 21, 26, 27. 
10 Труди Черниговской губернской архивной комиссии, вып. 10. Чернигов, 1913, стор. 106—109. 
11 Український народ у Вітчизняній війні 1812 року. Збірник документів. К., 1948, стор. 118. 
12 Материалы для географии и статистики России, Черниговская губерния, стор. 472, 473. 
13 История СССР. С древнейших времен до наших дней, в 2-х сериях, в 12-ти томах, 1 серия, т. 4, М., 1967, стор. 323. 
14 И. А. Федосов. Революционное движение в России во второй четвертії XIX в. (Революционные организации и кружки). М., 1958, стор. 101. 
15 Н. В.Гоголь. Собрание сочинений в 2-х томах, т. 1. М., 1969, стор. 80—81. 
16 Н. Н. Лещенко. Крестьянское движение на Украйнє в связи с проведееием реформи 1861 года, стор. 419. 
17 Є. Ю. Маленко. Конотоп, стор. 15. 
18 ЦДІА СРСР, ф. 219, оп. 1, спр. 23881, арк. 274. 
19 Первая всеобщая перепись населення Российской империи 1897 г. Населенные места Российской империи в 50 и более жителей. СПб., 1905, стор. 263. 
20 И. Марута. 1905 г. Очерки по истории революционного и профессионального движения на Московско-Киево-Воронежской железной дороге, вып. 1. Курси, 1925, стор. 13, 17. 
21 П. І. Чайковський на Україні. Матеріали і документи. К., 1940, стор. 137. 


Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • БуриньВелика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова ДолинаНедригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )