Хотінь
Хотінь — селище міського типу Сумського району Сумської області України, розташоване за 20 км від Сум, з яким сполучене автошляхом.
Хотінь відома з другої половини XVII ст. В царській грамоті, даній у квітні 1703 року полковникові А. Г. Кондратьєву, вказано, що село Хотінь заселене його батьком, полковником Сумського слобідського полку Г. Кондратьєвим у 1689 році і передане синові у спадщину. Тоді тут існувала церква, двір полковників, млин і житло «черкас вольних людей» 50 чоловік1.
У першій половині XVIII ст. населення Хотіні було вже в основному закріпачене. За переписом 1732 року в селі налічувалося 115 дворів (791 житель), з них 112 дворів підданих (768 кріпаків). Власник села жорстоко визискував селян. У 1753 році на знак протесту проти гніту вони вирубали поміщицький ліс2.
Наприкінці XVIII ст. по всій Росії прокотилася хвиля селянських заворушень. Наляканий ними цар Павло І у квітні 1797 року видав указ «Про непримушення селян працювати в неділю». 1 червня 1797 року в Хотіні після церковної відправи писар зачитав селянам цей указ і додав від себе, що піддані повинні працювати на пана всією сім’єю, не виключаючи десятирічних, 3 дні. Тоді обурені селяни демонстративно залишили церкву, а кріпаки П. Саченко, Є. Мічманенко, Є. Гайовенко, М. Колодченко, К. Ларченко й І. Товстуненко заявили, що вони зовсім відмовляться підкорятися поміщиці. Ініціатори виступу були заарештовані. П. Саченка покарали канчуками і вислали до Сибіру, інших нещадно висікли3.
З 1835 року, коли було створено Харківську губернію, Хотінь ввійшла як центр волості до складу Сумського повіту. В той час селом володіли поміщики Бутурліни. В 40—50-х роках у їх маєтку були вже цегельний і цукровий заводи, на яких працювали кріпаки. Селяни відбували панщину, що в гарячу пору жнив доходила до 4—5 днів на тиждень, і платили поміщикові натуральну ренту.
За рахунок жорстокої експлуатації кріпаків власник маєтку наприкінці XVIII—на початку XIX ст. побудував розкішний архітектурний ансамбль. Споруджений він був за проектом російського зодчого Джакомо Кваренгі, представника російського класицизму. Головний палац мав 87 парадних покоїв. Крім нього, були бокові двоповерхові флігелі та численні служби. Архітектор Г. І. Лукомський відвідавши в 1914 році Хотінь, писав, що цей ансамбль має право зайняти перше місце серед найкращих садиб південної Росії4. У 1869 і 1871 роках на запрошення С. Г. Строганова (тодішнього власника маєтку) Хотінь відвідав російський живописець-пейзажист Ф. О. Васильєв. На основі етюдів, зроблених тут, він написав картину «Мокра лука». 1871 року в Хотіні побував художник І. М. Крамськой. Тут він працював над картиною «Майська ніч», створив етюдний портрет «Голова селянина», малюнок «Село Хотінь» та інші5.
Під час проведення реформи 1861 року власнику Хотіні полковнику П. Бутурліну належало 878 ревізьких душ. Згідно з уставною грамотою землю мали одержати 835 душ, у користуванні яких до 1861 року була 2921 десятина землі. За Положенням 19 лютого селяни одержали тільки 2505 десятин, або 3 десятини на ревізьку душу. Таким чином поміщик відрізав у селян 416 десятин, причому кращої землі6.
Наприкінці 60-х років маєток «Хотінь» площею 15 тис. десятин, поділених на 9 економій, перейшов до графів Строганових. Маєток являв собою велике капіталізоване господарство з десятипіллям, штучним лісорозведенням на площі 300 десятин та плодорозсадником, кінським заводом, двома винокурними (заснованими в 1863 і 1882 рр.), трьома цегельними та вапняним заводами, олійницею, великим водяним млином і сукновальнею. В маєтку працювали ковальська, слюсарна, ливарна та лимарна майстерні. А навкруги цього багатющого маєтку тулилися злиденні наділи колишніх кріпаків. Наприкінці XIX ст. селяни мали орної землі по 1 десятині 2257 кв. сажнів на душу чоловічої статі. Щоб прогодувати сім’ю і заплатити численні податки й викупні платежі, вони орендували землю в поміщиків та куркулів на досить важких умовах — з половини врожаю або за відробітки. Але й це не поліпшувало їхнього становища. Доводилося йти на заробітки на цукрові або винокурні заводи, в поміщицькі економії.
За тяжку виснажливу працю від зорі до зорі Строганови платили дорослому робітникові на власних харчах 15 крб. на місяць, підлітку — від 1 до 1,5 крб. Жінки-поденниці одержували від 25 до 35 коп. Все це обурювало трудящих, штовхало їх на боротьбу проти гнобителів. У жовтні 1905 року селянський рух охопив усю Хотінську волость. Селяни випускали худобу на панські посіви, підпалювали в економіях сіно й солому, вирубували ліс. Тоді ж застрайкували робітники сільськогосподарських майстерень Строганових. Управитель, переконавшись, що власними силами й засобами він не зможе примусити робітників відновити роботу, викликав каральний загін, але й це не вплинуло на страйкуючих. Рух ширився. До робітників приєдналися селяни.
Загальні збори селян відбулися в Кіндратівці, Хотіні, Кровному та інших селах7. Страйк перекинувся не тільки на сусідні економії, ай на Корчаківській та Юнаківський маєтки. 17 грудня 1905 року в Хотіні відбувся мітинг, учасники якого вирішили взяти маєток Строганової під контроль і керівництво ним передати Хотінському комітету Всеросійської селянської спілки.
Становий у донесенні повітовому справнику від 5 листопада 1905 року вказував на причини руху: «Страйк цей, хоч і пояснюється робітниками тим, що вони бажають надбавки платні як місячним, так і поденним, врешті-решт зводиться до малоземелля і має характер аграрного руху, яким керують агітатори з місцевого населення»8. Після придушення Грудневого збройного повстання в Москві багатьох учасників революційного руху в Хотінській волості було заарештовано.
Місцеві власті зовсім не дбали про медичне обслуговування й освіту народних мас. Наприкінці XIX — на початку XX ст. в Хотіні існував лише фельдшерський пункт. На кілька десятків тисяч населення волості не було жодного лікарняного ліжка. В селі діяло земське початкове училище.
1 Историко-статистическое описание Харьковской епархии, отд. З, стор. 395—396; Сборник Харьковского историко-филологического общества, т. 13, стор. 214.
2 ЦДІА УРСР у Києві, ф. 760, спр. 1077, арк. 2.
3 А. Г. Слюсарский. Социально-экономическое развитие Слобожанщины XVII—XVIII вв., стор. 440—441.
4 Г. И. Лукомский. Старинные усадьбы Харьковской губернии, ч. 1. Птг., 1917, стор. 18, 96—100.
5 Ю. Ступак. Крамськой і Україна. К., 1971, стор. 13, 14, 21, 24.
6 Харківський облдержархів, ф. 16, оп. 6, спр. 471, арк. 1—5.
7 1905 рік на Сумщині, стор. 96, 97.
8 Революция 1905—1907 гг. на Украине, т. 2, ч. 1, стор. 484—485.
Населені пункти Сумської області : Білопілля ( Ворожба , Жовтневе ) • Буринь • Велика Писарівка ( Кириківка ) • Глухів ( Червоне , Шалигине ) • Конотоп ( Дубов’язівка , Карабутове ) • Краснопілля ( Миропілля ) • Кролевець ( Дубовичі , Камінь ) • Лебедин ( Межиріч ) • Липова Долина • Недригайлів ( Терни ) • Охтирка ( Чупахівка ) • Путивль ( Нова Слобода ) • Ромни ( Глинськ , Сміле ) • Середина-Буда ( Зноб-Новгородське ) • Суми ( Хотінь , Юнаківка ) • Тростянець ( Боромля ) • Шостка ( Вороніж , Коротченкове ) • Ямпіль ( Свеса )