Золотоноша

     Місто районного підпорядкування, районний центр Золотоніського району Черкаської області. Розташована на річці Золотоношці (ліва притока Дніпра), на залізничній лінії Москва—Одеса та на перехресті шосейних асфальтових шляхів Київ — Кременчук і Черкаси—Київ. Відстань до Черкас — 30 км.
     На території та на околиці Золотоноші знайдено кам'яні знаряддя праці доби бронзи, могильник зарубинецької та поселення черняхівської культур, а також городище періоду Київської Русі¹.
     Перша письмова згадка про місто датується 1576 роком в заповіті князя Б. Корецького. В документах 1616 року Золотоноша згадується як місто², обнесене валом, у якому щотижня відбувалися торги і щороку ярмарки.
     На вимогу городян власник Золотоноші у 1627 році звільнив їх від гужової повинності та шарварків (за винятком королівського побору та оборони міста) і надав міщанам право створити ремісниче братство в складі шевського, кравецького та кушнірського цехів. Проіснувало воно 225 років. Хоч магнат і проголосив свою згоду зняти податі з міста, проте ремісники Золотоноші і далі мусили сплачувати по півгроша до «міської скриньки» щорічно, давати свічки на дві церкви і відбувати численні повинності на міський уряд — ратушу³.
     У 20-х роках XVII ст. Золотоноша вже досить значне поселення. Козацтво, що селилось навколо Золотоноші на землях феодала, не визнавало влади землевласника.
     1625 року було створено Золотоніську козацьку сотню в складі Черкаського полку.
     Наприкінці XVI і в першій половині XVII ст. жителі Золотоноші брали активну участь у селянсько-козацьких повстаннях проти польської шляхти. Вони билися в загонах під проводом М. Жмайла у 1625 р., Т. Федоровича у 1630 р., П. Бута (Павлюка) у 1637 р. та Я. Острянина у 1638 році. Після поразки козацтва на Масловому Ставі золотонісці змушені були покласти свою сотенну корогву до ніг польських комісарів.
     1640 року Золотоноша стала власністю Я. Вишневецького. Тоді в місті налічувалося 273 господарства і близько 1500 жителів.
     Придушивши антифеодальні повстання 30-х років XVII ст., польські й українські магнати та шляхта посилили гноблення народу. Мешканці Золотоноші сплачували Вишневецькому по п'ять талярів щорічно. А замкова адміністрація, зверх князівської податі, брала з населення різноманітні побори хлібом, медом, худобою.
     У визвольній війні 1648—1654 рр. козаки Золотоноші виявили велику активність, зокрема, у розгромі ворожого авангарду під Жовтими Водами та головних сил польсько-шляхетського війська під Корсунем. У травні 1648 року польська залога, що стояла в Золотоніському замкові, втекла за Дніпро. 1649 року Золотоноша знову стала центром козацької сотні в кількості 168 чоловік⁴. Очолив її О. Заєць. Сотня уславилася героїзмом під час облоги шляхетського війська під Збаражем 1649 року⁵.
     8 січня 1654 року козаки й міщани Золотоноші були присутні на Переяславській Раді. У 60-х рр. Золотоноша, як сотенне містечко, перейшла з Черкаського до Переяславського полку⁶. П. Алеппський, що подорожував Україною в 1654—1655 рр., захоплювався розмахом торгівлі та освіти. Він згадує, що на той час у місті виділялися дві оригінальні церкви, витримані у старому українському стилі. Особливого розвитку набуло будівництво фортечних споруд. Замкові укріплення Золотоноші мали дві брами (Кропивнянську та Переяславську), були оточені високим земляним валом. Саме ж місто лежало на острові, утвореному р. Золотоношею та її притокою. Вміле поєднання фортифікаційних споруд і місцевості робило Золотоношу неприступною⁷.
     Визвольна війна 1648—1654 рр. ліквідувала шляхетські володіння на Лівобережжі та розхитала кріпосницьку систему господарства, але не знищила феодального ладу. Нові землевласники—російські бояри та українська козацька старшина— повели наступ на права трудящих. 1666 року вони провели перепис населення Лівобережної України і наклали на нього тяжкі повинності. З 355 містечок, що значилися у цих книгах, Золотоноша належала до числа 36 найбільших поселень з розвинутими ремеслами і торгівлею⁸. Тут двічі на рік відбувались ярмарки.
     Перепис 1666 року та посилення кріпацтва викликали уже в липні того ж року⁹ антифеодальне повстання. Воно почалося з виступу козаків Переяславського полку, охопивши згодом багато містечок і сіл Переяславщини. Основні сили повстанців зосередилися в Золотоноші. Вони чинили відчайдушний опір карателям. Багато повсталих загинуло, немало потрапило в полон до урядових військ. Однак спільними зусиллями царату і старшини виступ було придушено. Значна частина повстанців втекла на Дон. Козаки Золотоніської сотні брали участь у Північній війні проти Швеції. Вони відзначилися в бою під Ерестфером у грудні 1701 року та в наступні роки у битвах проти шведів та польських магнатів у Польщі й на Правобережній Україні.
     У першій половині XVIII ст. козацька старшина Золотоноші почала силувати козаків виконувати феодальні повинності нарівні з селянами. Користуючись підтримкою царської адміністрації, вона не лише зберігала своє землеволодіння, але й захоплювала общинні землі, скуповувала у розорених козаків і селян двори, гаї, хутори. Старшинське землеволодіння особливо зросло в другій половині XVIII ст. Тільки золотоніський сотник К. Леонтович 1752 року володів 20 дворами (з 28 родинами) та 10 хатами (із 38 родинами). 20 землевласників з козацької старшини та духовенства володіли 71 двором¹⁰. На той час майже половина населення містечка втрапила в кріпацьку залежність.
     Дальший ріст товарно-грошових відносин сприяв розвиткові місцевих ремесел і торгівлі. У 60-х рр. XVIII ст. тут було 5 олійниць, 3 водяні млини, 2 вітряки, 6 крамниць і шинок. З останньої чверті XVIII ст. тут щороку відбувалися 4 ярмарки.
     За матеріалами генерального опису Лівобережної України 1765—1769 рр. у Золотоноші мешкали 109 виборних козаків, 143 підпомічники, 26 помічників, 57 різночинців і 340 селян. Більшість посполитих займалися рільництвом у поєднанні з ремеслами та промислами.
     На той час виборність сотника стала формальністю. Заможні козаки захоплювали цю посаду на багато років. Так, А. Черушинський сотникував у Золотоноші 11 років, К. Леонтович — майже 40, Я. Лукашевич — 11 років¹⁰.
     У XVIII ст. територія Золотоніщини була однією з тилових баз гайдамацьких загонів. Розбиті на Правобережжі, вони знаходили притулок на лівому березі Дніпра. 1752 року рештки загону, керованого І. Вовком, зимували в Коробівському дівочому монастирі під Золотоношею. Одного з гайдамаків тут було схоплено й кинуто до Переяславського острогу.
     І. П. Котляревський у м. Горошині сформував у 1812 році 5-й козацький полк, куди влився і загін у 600 козаків із Золотоноші. Селяни містечка у складі Полтавського ополчення визволяли від загарбників Могилів у Білорусії. У вересні 1812 року предводитель дворянства Полтавської губернії доповідав М. І. Кутузову, що «дворянські ополченці стоять готові в Переяславі, Золотоноші і Пирятині»¹¹. У Золотоноші з 1783 по 1786 рр. жив майбутній герой Вітчизняної війни 1812 р. генерал-лейтенант Д. П. Неверовський. З ліквідацією залишків автономії і скасуванням полкового устрою України 1781 року місто стало центром Золотоніського повіту Київського намісництва, 1797 року—Малоросійської, 1802 року — Полтавської губернії.
     1803 року в місті проживало понад 4,5 тис. мешканців (99 чиновників, 205 дворян, 122 військовослужбовці у відставці, 105 купців, 1841 міщанин, 1358 козаків, 195 казенних і 600 поміщицьких селян¹². У 1823 році число жителів зменшилось до 4013, а 1848 р.— до 3766 чоловік. На цей час містечко мало лише 6 водяних млинів і 9 вітряків. 109 мешканців ремісникували (20 жили з кравецтва, 19 — ткацтва, 16 — шевства, 4 — ювелірства, 10 — ковальства, 3 — слюсарства, 3 — столярства, 4 — пічництва, 10 — кушнірства, 10 — різництва, 10 — пекарства). Чимало козаків займалося промислами і чумакували, а малоземельні та безземельні міщани ходили на заробітки в південні губернії.
     У містечку щотижня відбувалися торги і 4 рази на рік ярмарки. Торгівці з Переяслава, Прилук, Пирятина, Лубен, Черкас, Канева привозили сюди рибу, сіль, дьоготь, скло, тютюн, горілку, дерев'яний посуд тощо. Тут було 22 крамниці і 10 шинків.
      В жалюгідному становищі перебувала охорона здоров'я. 1803 року тут був шпиталь, де працювали 3 лікарі. Вони не мали змоги обслуговувати весь повіт, де лютували епідемії. Так, у першій половині 1848 року в місті спалахнула епідемія холери. З 114 жителів, які захворіли, 40 померло.
     В кінці XVIII та на початку XIX ст. вся освітня мережа в Золотоноші складалася з школи при Микільській церкві та школи при Благовіщенському монастирі. Тут свого часу здобув початкову освіту М. О. Максимович, пізніше видатний вчений і перший ректор Київського університету, та 5 його дядьків, зокрема, відомий вчений-китаїст Є. Ф. Тимківський¹³.
     Перший державний навчальний заклад у Золотоноші — повітову школу відкрито 1820 року. 1831 — парафіяльну. В другій чверті XIX ст. розпочав роботу приватний пансіонат Бондаревської¹⁴.
     Руками кріпаків у цей час тут були створені споруди оригінальної архітектури. За проектом зодчого І. Г. Григоровича-Барського 1771 року споруджено Преображенську церкву Красногірського монастиря — пам'ятку українського барокко, Красногірський собор — унікальний зразок української архітектури. У старому українському стилі збудовано 1745 року Успенську соборну церкву з конічними верхами на взірець індійських пагод, а також Троїцьку — без жодного цвяха¹⁵.
     Великою шаною в золотонісців користувалися пісня і дума. З рук в руки передавалися пісенники. На одному з них на згадку про себе переписувач залишив приписку: «Виписав писець сотенної Золотоніської канцелярії Андрій Сербієнко»¹⁶.
     Інтерес до народної творчості у 50-х роках XVIII ст. в Золотоношу привів видатного поета і філософа Г. С. Сковороду, в 90-х рр. зачинателя нової української літератури І.П. Котляревського. Два місяці влітку 1845 року, збираючи перлини фольклору, жив тут Т. Г. Шевченко¹⁷. Тут народився поет К. Д. Думитрашко (1814—1886). Його бурлескно-травестійна поема «Жабомишодраківка» є першою вдалою спробою культивувати грецький гекзаметр на українському грунті, а вірш «Чорнії брови, карії очі» — став одним з світових шедеврів пісенної лірики.
     Після реформи 1861 року посилювалася диференціація селянства. 1885 року тут було 433 селянські господарства, в яких проживало 2248 чоловік. 12 господарств не мали землі, 121 не мали орної, п'ята частина господарств володіли наділами меншими десятини. Вони змушені були орендувати грунт та йти на заробітки. 100 господарств працювали за сніп, 60 — батракували, 26 — відходило на далекі заробітки. В той же час сільська верхівка володіла 19 млинами, 3 олійницями, кузнею та 2 крамницями¹⁸.
     Розвиток капіталізму дещо пожвавив ремесла. На 1861 рік у Золотоноші було 173 ремісники. 30 з них виробляли продукти харчування, 25 — виготовляли одяг. Решта 11 професій охоплювали від 1 до 4 чоловік кожна. В цей час у місті з'явилися підприємства кустарного типу. Ще 1878 року тут працювали три незначних заводи — свічкарня, чинбарня і цегельня¹⁰. 1885 року в Золотоноші вже налічувалося 30 дрібних промислових і ремісничих підприємств, 28 вітряків. Спорудження 1896 року лікеро-горілчаного заводу започаткувало харчову промисловість міста.
     Дальшому розвиткові промисловості й торгівлі сприяло спорудження 1897 року вузькоколійної залізниці Бахмач—Красне, яка пролягала через Золотоношу. Хліб повіту йшов до Лібави, на північний захід, до Москви і Петербурга. Продажа худоби та збіжжя провадилася на 6 ярмарках, що відбувалися щороку в Золотоноші.
     Столипінська реформа посилила розшарування селянства. Згідно з земським подвірним переписом 1910 року в місті налічувалося 2034 господарства. З них 915 не мало землі зовсім, 565 мали тільки садибу, 137 від 3 до 9 десятин. 1269 родин господарювали без худоби і тільки 430 — мали коней, а 388 — корів¹⁹. Якщо в 1885 році бідняцькі господарства складали 60% від загальної кількості, то у 1910 році їх уже стало 90%. Розорені селяни йшли працювати на чавуноливарний завод Майліса та Двоскіна (споруджений 1911 року), на парові млини та на цукрові плантації і гуральні Київської губернії або ж на південь України. 1913 року в Золотоноші діяло вже 2 чавуноливарні заводи, цегельня, броварня, оцтовий і миловарний заводи, завод газованих і фруктових вод, 5 парових та 2 інші млини, 2 олійниці, З крупорушки¹⁹. На цей час Золотоноша стала значним осередком торгівлі. Цьому сприяла залізниця Бахмач—Одеса, яка 1912 року пролягла через місто.
     Розвиток капіталістичних відносин і торгівлі покликав до життя кредитні установи. На початку XX ст. тут почали діяти торговельно-промислове та сільськогосподарське товариство взаємного кредиту (1910), банк, позичково-ощадне товариство тощо²⁰. Проте Золотоноша все ще лишалася «солом'яним містом». З 3000 будинків, у яких 1910 року проживало 13 800 мешканців, мурованих було лише 12. Тільки після спорудження двоповерхових приміщень земства, земського зібрання, театру, чоловічої та жіночої гімназій Золотоноша стала набирати міського вигляду. У Довіднику за 1913 рік зазначалося: «щодо благоустрою вона стоїть на найнижчому рівні в Полтавській губернії²¹.
     Медичну допомогу населенню 1910 року подавали стаціонарна лікарня на 120 ліжок, 2 аптеки. У них працювало 9 лікарів, 9 аптекарів, 27 фельдшерів і акушерок, 2 медсестри²².
     Деяке пожвавлення у розвиткові освітньої мережі міста спостерігається в останні десятиріччя XIX і на початку XX ст. 1873 року відкриваються чотири парафіяльні школи. З 1898 року почала працювати нижча сільськогосподарська школа, 1904 року — жіноча гімназія. 1910 року в Золотоноші діяло вже 10 навчальних закладів, з них — два середніх. Тут працювало 77 учителів, які навчали 1372 учні. Цього ж року прогімназію (відкрита 1873 року) перетворено на гімназію²³. 1913 року почалося навчання в комерційній школі. Проте кількість неписьменних у місті все ще становила майже 45 процентів.
     Земська публічна бібліотека, яка прийняла перших відвідувачів 1903 року, була платною. 1915 року тут налічувалось понад 18 тис. книг. Нею користувалося трохи більше 200 читачів.
     Значним явищем у розвиткові культури був театр, організований 1897 року ентузіастами сцени Д. Л. Жигадлом, Д. П. Кравчинським та В. І. Марченком. Золотонісці двічі слухали виступ хорової капели М. В. Лисенка, у 1897 і 1899 рр.. 1904 року у місті гастролювала М. К. Заньковецька. В спорудженому 1910 року театрі часто гастролювали трупи з інших міст. Склався при ньому і свій драматичний колектив. Двічі (1913 і 1914 рр.) тут виступав корифей української сцени П. К. Саксаганський, 1914 року — юний Б. В. Роліаницький. Напередодні революції в Золотоноші розпочала свій творчий шлях Н. М. Ужвій. 1887 року в місті відкрито друкарню, а 1910 — тут працювали уже 2 друкарні і літографія, видавалися дві газети «Вестник» (1908—1914) і «Золотоношский голос» (1911—1915).

1   Археологічні пам'ятки Української РСР, т. 4, 1952, стор. 297—298.
2   Архив Юго-Западной России, ч. 7, т. 1, стор. 259.
3   Жури. «Киевская старина», 1885, № 2. стор. 744—746.
4   Реестры войска запорожского после Зборовского договора с королем Яном Казимиром, составленные 1649 г. , 1875. стор. 56—58.
5   А.Максимович. Собрание сочинений, т. 2, 1877, стор. 367, 369.
6   Городские поселения в Российской империи, т. 4. СПб., 1884, стор. 155.
7   М.А.Максимович. Собрание сочинений, т. 2, стор. 366—369.
8   О.С.Компан. Міста України в другій половині XVII ст., стор. 166, 319.
9   Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, т. 6. СПб., 1869, стор. 867.
10 ЦДІА УРСР у Києві, ф. 51, on. I, снр. 1174, арк. 4 зв., 5, 6.
11 Народное ополчение в Отечественной войне 1812 года, 1862, стор. 434.
12 И.Павловский. Статистические сведения о Полтавской губернии 100 лет назад. Полтава, 1905, стор. 43.
13 М.А.Максимович. Собрание сочинений, т. 2, стор. 819.
14 П.Бодянский. Памятная книга Полтавской губернии 1865 год, стор. 208—216.
15 В.Зверинекий. Материалы для истории топографических исследований о монастырях в России, т. 2, стор. 167.
16 Пісні та романи українського народу, т. 1, 1956, стор. 19.
17 Т.Г.Шевченко. Повна збірка творів у 3-х т., т. 2, 1949, стор. 381.
18 Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. 3, Золотоношский уезд. Полтава. 1887, стор. 20—25.
19 Вся Золотоноша и уезд. Справочник. Золотоноша, 1913, стор. 108.
20 Памятная книжка Полтавской губернии за 1916 год. Полтава, 1916, стор. 140—142.
21 Вся Золотоноша и уезд, стор. 85.
22 Третья подворно-хозяйственная перепись в Полтавской губернии 1910года, стор. 214, 215.
23 Города России в 1910 году, СПб., 1914, стор. 465.

Населені пункти Черкаської області : Ватутіне • Городище • Жашків • Звенигородка ( Моринці ) • Золотоноша ( Гельмязів , Піщане ) • Кам'янка • Канів ( Прохорівка ) • Катеринопіль ( Мокра Калигірка ) • Корсунь-Шевченківський ( Стеблів ) • Маньківка ( Буки ) •  Монастирище ( Цибулів ) • Сміла ( Макіївка , Ротмистрівка ) • Тальне ( Вишнопіль ) • Умань ( Бабанка ) • Христинівка • Черкаси • Чигирин • Шпола