Шпола

     Місто, центр Шполянського району Черкаської області, розташоване на річці Шполці — притоці Гнилого Тікичу (басейн Південного Бугу), залізнична станція. Через місто проходить шосе Черкаси — Умань, віддаль до обласного центру — 80 км.
     Неподалік міста виявлено поселення трипільської культури, скіфські кургани та ранньослов'янське поселення черняхівської культури.
     Вперше Шпола згадується в документах XVIII ст. як село Звенигородського староства на загарбаній шляхетською Польщею Правобережній Україні. 1768 року жителі Шполи і її околиць під проводом ватажків Степана Главацького і Савки Плиханенка брали активну участь у антифеодальному повстанні — Коліївщині. 1793 року після возз'єднання Правобережної України з Росією вона стала містечком Брацлавського намісництва, з 1795 року — Вознесенського, а з 1797 року — Київської губернії. Основним заняттям жителів було сільське господарство. На початку XIX ст. в Шполі налічувалося 459 селянських дворів і 2181 десятина землі.
     Містечко переходило з рук у руки різних землевласників. Панському свавіллю щодо селян не було меж. Так, поміщиця Лопухіна, запровадивши 1827 року плату за прогін худоби та проїзд по її землі, наказувала непокірних в'язати, забирати все, що вони перевозили. Кріпосниця Скородуля змушувала селян відробляти панщину від 3 до 6 днів на тиждень1. Один з її управителів ні за що пужалном вибив око селянину В. Позняку, а економ вчинив страшну наругу над матір'ю двох маленьких дітей Г. Цвіркуновою. Свавільник роздягнув її догола, прив'язав до конов'язі, обмазав смолою і побив. Знущання викликали обурення селян. У 1847—1848 рр. вони відмовлялися йти на панщину, заявляючи: «Не треба нам ні пана, ні попа». Селянський гнів дедалі більше наростав. Боячись його вибуху, царський уряд у січні—лютому 1848 року провів інвентарну реформу, яка однак ніскільки не порушила кріпосницький лад, не полегшила становища селян.
     Поступово розвивалася в Шполі промисловість. Ще 1812 року тут виникла полотняна мануфактура — на 12 верстатах 24 кріпаки виготовляли полотно, скатерки та інші вироби для потреб поміщицького двору. 1851 року засновано цукровий завод, де жили у двох бараках 500 робітників. З 1858 року почав діяти паровий млин, з 1860 року — механічна майстерня, де працювало 80 робітників2.
     Селянська реформа 1861 року не поліпшила економічного становища селян. Вони змушені були платити за свою «волю» і землю. Так, за уставною грамотою у Шполі на один двір припадало корінного наділу 4 десятини 1200 сажнів, за які щороку потрібно було сплачувати сріблом або відробляти чоловікам у поміщика 90 днів — 54 літніх і 36 зимових, а також платили інші податки: «мирський», «казенний», «страховий» тощо. Селяни, будучи не в силі внести викупні суми, зовсім залишалися без землі3.
     У той час, коли біднякам не вистачало землі, цукрозаводчик Абаза мав 14 тис. десятин орної землі та 4 тис. десятин лісу. Крім того, він орендував 1 тис. десятин для засіву цукровими буряками. Безземельні і малоземельні селяни змушені були наймитувати в нього, переселятися до Сибіру, йти на заробітки в Херсонську губернію або ж шукати наймачів у самій Шполі, що, за визначенням В. І. Леніна, була одним з робітничих ринків, куди збиралися тисячі робітників4.
     1866 року Шпола стала волосним центром. Її розвитку сприяло будівництво залізничної станції, що розгорнулося 1874 року. Через рік тут уже були поштова контора, телеграфна станція. Розширювався цукровий завод. Його робітники працювали по 14—15 годин на добу, тулилися у вологих казармах, спали на голих нарах, недоїдали. Ось що про умови життя шполянців того часу писав сучасник: «Постійна сирість, що насичувала жилі приміщення, болотні випари й розклад усяких нечистот, які викидаються й виливаються обивателями містечка на свої вулиці, розвивають злоякісну пропасницю і підтримують розвиток тифу й інших заразних хвороб5.
     Тоді як купці й поміщики наживали величезні бариші на продажу хліба, біднота страждала від безземелля, злиднів, голоду. Це змушувало трудящих підніматися на боротьбу з експлуататорами. Так, селяни Шполи, не маючи випасів для своєї худоби, толочили сіножаті і посіви Абази. В травні 1884 року вони заявили Звенигородському земському справнику, що всією землею володіє поміщик, а їм хоч пропадай, тому «силою» випасатимуть худобу на панській землі. Справник звернувся до київського губернатора з проханням надіслати військо. Його лякала та обставина, що під впливом подій у Шполі масові потрави поміщицьких полів почалися в селах Сигнаївці та Мар'янівці. Він навіть змушений був дати згоду на обрання іншого старости в Сигнаївці, бо колишнього селяни побили й посадили під арешт. Скоро до Шполи ввійшла сотня карателів, найактивніших учасників виступу було віддано до суду. Однак це не припинило народну боротьбу, про що свідчать події у Шполі 2 травня 1898 року. Місцева біднота, озброєна кілками, зібралася до маєтку княгині Урусової, вимагаючи роботи. А наступного дня, не дочекавшись відповіді, прогнала заробітчан з Полтави, розгромила хазяйські комори, забрала частину продуктів і розійшлася. На місце виїжджав повітовий справник, було заарештовано й ув'язнено кількох активних учасників виступу6.
     На 1 січня 1900 року в Шполі налічувалось 1856 дворів і 10133 жителі7. За містечком було закріплено 7246 десятин землі, з них поміщикам належало 4615 десятин, селянам — 2511. Внаслідок інтенсивного виробництва зерна на експорт залізнична станція Шпола на початку XX ст. займала одне з перших місць по Київській губернії у вивезенні зерна. 1903 року на її склади надійшло 1279 тис. пудів, у 1911 році 1746,6 тис.7. На початку XX ст. у місті налічувалося 6 лудних майстерень, вальцьовий паровий млин, 20 кузень. Та найбільше робочих рук потребував цукровий завод, де працювало 250 чоловіків і 100 жінок.
     У період столипінської реакції і без того тяжке життя трудящих стало ще важчим. Посилився наступ куркульства, яке зосереджувало в своїх руках великі земельні наділи. 1912 року з 1233 шполянських господарств дві третини зовсім не володіли землею або мали її менше 1—2 десятини, 412 не мали ніякої худоби9.
     У містечку на той час була одна лікарня, де працювало чотири лікарі і п'ять фельдшерів, аптека. Діти навчалися в двох школах та двокласному училищі при цукровому заводі. Єдиним місцем, куди могли піти трудівники у вільний від роботи час, були шинки і церква.


1 Київський облдержархів, ф. 11, оп. З, сир. 242, арк. 41.
2 О.О.Нестеренко. Розвиток промисловості на Україні, ч. 1, стор. 285.
3 Київський облдержархів, ф. 804, oп. 1, сир. 1890, арк. 25, 26.
4 В.І.Ленін. Твори, т. З, стор. 202.
5 Д.Т.Шмидт. Шпола, 1882, стор. 2.
6 Історія селянства Української PСP, т. 1, стор. 423.
7 Список населенных мест Киевской губернии, стор. 721—722.
8 Хлебная торговля в Киевской губернии, стор. 70— 71.
9 Итоги переписи скота у сельского крестьянского населения Киевской губернии в 1912 году, стор. 123.


Населені пункти Черкаської області : Ватутіне • Городище • Жашків • Звенигородка ( Моринці ) • Золотоноша ( Гельмязів , Піщане ) • Кам'янка • Канів ( Прохорівка ) • Катеринопіль ( Мокра Калигірка ) • Корсунь-ШевченківськийСтеблів ) • Маньківка ( Буки ) •  Монастирище ( Цибулів ) • Сміла ( Макіївка , Ротмистрівка ) • Тальне ( Вишнопіль ) • Умань ( Бабанка ) • Христинівка • Черкаси • Чигирин • Шпола