Буки

     Cелище міського типу Маньківського району Черкаської області, центр селищної Ради. Розташовані на скелястих берегах річки Гірського Тікичу (басейн Південного Бугу), за 20 км на північний схід від районного центру та за 25 км від найближчої залізничної станції Поташ.
     Територія, на якій розкинулися сучасні Буки, заселена давно. Про це свідчать виявлені тут залишки поселень трипільської та черняхівської культур.
     Перша письмова згадка про поселення є в історичних документах кінця XVI ст.1. Відомо, що в 1592 році Буки захопив галицький каштелян-магнат Я. Струсь, який збудував тут замок і перейменував їх на Струсьгород. Але нова назва в народі не прижилася. В 1604 році Я. Струсь передав Буки своєму зятю — магнатові О. Калиновському2.
     Буки, як і навколишні села, не раз зазнавали набігів та майже повного спустошення з боку турків і татар. Так, у 1615 році вони були повністю зруйновані татарами3. Але вигідне географічне положення Буків сприяло швидкому їх відродженню. 1629 року поселення вже значилося містечком, в якому налічувалося 317 димів4.
     Життя селян, жорстоко визискуваних магнатом Калиновським, було дуже тяжким. Прагнучи одержати якнайбільше прибутків, він у 1638 році за 119 тис. злотих здав в оренду на 3 роки гданському купцеві містечка Буки, Іваньки, Маньківку, Мошурів та м. Умань, з правом виробляти поташ, селітру й смольчугу5.
     Під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. на чолі з Богданом Хмельницьким населення Буків взяло найактивнішу участь у повстанському русі. В 1649 році тут була утворена окрема Буцька сотня з 219 козаків6. Козаки сотні в складі Уманського полку відважно билися за визволення України від чужоземного ярма.
     Після всенародного схвалення на Переяславській раді великого історичного акту возз'єднання двох народів населення Буків, як і інших міст та містечок, присягнуло на вірність Російській державі7.
     Внаслідок численних нападів татари повністю зруйнували Буцьку фортецю, а містечко зазнало майже спустошення. Про це свідчить той факт, що 1664 року в Буках налічувалося лише 40 дворів і 2 млини8.
     За Андрусівським перемир'ям 1667 року Правобережна Україна, в т. ч. й Буки, залишилися під владою Польщі.
     Доведені до розпачу тяжким гнітом феодалів-кріпосників і національно-релігійними утисками, селяни все частіше піднімалися на боротьбу проти поневолювачів. З особливою силою вогонь ненависті скривджених проявився під час великого повстання 1768 року. Коли гайдамацький загін на чолі з М. Залізняком у червні проходив через Буки, Соколівку на Умань9, до повстанців приєдналося багато жителів. Так, місцевий козак С. Н. Нечипоренко після здобуття Умані взяв участь у розправі над гнобителями народу в самій Умані та навколишніх селах10.
     Початок XIX ст. характерний частою зміною власників містечка. В 40-х роках власником буцького маєтку став князь А. Любомирський, який у 1857 році до Буків приєднав і с. Антонівку. На той час в обох населених пунктах було 496 дворів, в яких налічувалося 3113 чоловік11.
     Селяни сподівалися, що скасування кріпосного права принесе їм полегшення. Однак ці сподівання виявилися марними. З 1 вересня 1863 року протягом 49 років колишні кріпаки, щоб погасити викупну позику, мали щорічно вносити казні 3501 крб. 39 копійок12.
     1866 року Буки стали волосним центром. Це прискорило їх зростання. Так, у 1870 році тут було вже 527 дворів, діяло 6 водяних млинів.
     Наприкінці XIX ст. Буки стали вже досить людним містечком з населенням 3747 чоловік. Головним заняттям були землеробство й торгівля13. Власне, тут зосереджувався один з центрів хлібної торгівлі в Київській губернії. Щотижня відбувалися великі базари.
     Становище знедоленого селянства не змінилося і на початку XX ст. В користуванні селян Буків і Антонівки було 1776,5 десятини землі, тобто в середньому на кожну сім'ю припадало 2,6 десятини14. А тим часом магнатові Любомирському лише в Буках належало 1717 десятин землі, великий лісопарк, фруктовий сад і водяний млин. Селянство щорічно виплачувало казенного податку 17 145 крб. і мирського 5 710 карбованців.
     Тяжке становище народних мас сприяло зростанню революційного руху. Революційна хвиля 1905—1907 рр. докотилася й до Буків. Приводом до виступу селянства в липні 1907 року стало вбивство племінником поміщика Дзевановського селянки М. Гончарової. Кілька сотень обурених селян напали на економію, спалили панський будинок. Виступ було жорстоко придушено, а селяни Гнат і Самсон Карпенки, Маркіян Дяченко та Харлампій Драган засуджені до 8 місяців тюремного ув'язнення з позбавленням усіх прав15.
     Місцеві власті активно впроваджували столипінську аграрну реформу. Наслідком її здійснення було ще більше зубожіння бідняків. 1912 року в Буках налічувалося 312 господарств, яким належало 797 десятин землі. З них 35 родин не мали її зовсім, 54 — мали менше десятини, 65 —від 1 до 2 десятин, 55 — від 2 до З десятин. Це в той час, коли 4 куркульським господарствам належало 64 десятини. Третина селянських господарств не мала худоби16.
     Медичне обслуговування населення здійснював лікар, фельдшер та акушерка. Працювали 2 аптеки. На початку XX ст. в Буках дещо розширилася мережа освітніх закладів. 1905 року в приватному приміщенні відкрилося однокласне земське училище. Проте умови навчання були надто важкі: класні кімнати малі за розміром, на 2 вчителі припадало по 60 учнів. У церковнопарафіяльній школі, відкритій 1861 року, 1907 року навчалося 29 хлопчиків та 11 дівчаток. Лише 1911 року в новозбудованому приміщенні почало працювати двокласне земське училище, яке відвідували понад 120 учнів. Але й це не забезпечувало освітою навіть половини дітей шкільного віку. 3 січня 1909 року відкрито бібліотеку, в якій через 3 роки кількість книжок досягала 573 примірники, переважно релігійного змісту17.


1   Архив Юго-Западной России, ч. 7, т. 1, стор. 185, 191.
2   Там же, ч. 7, т. 2, стор. 57—58.
3   Жури. «Киевская старина», 1885, № 8—9, стор. 611.
4   Архив Юго-Западной России, ч. 7, т. 2, стор. 562.
5   Історія Української РСР, т. 1, стор. 178.
6   Реестр всего войска запорожского после Зборовского договора с королем Яном Казимиром, составленные 1649 г., 1875, стор. 147—149.
7   Воссоединение Украины с Россией, т. 3, стор. 536.
8   Архив Юго-Западной России, ч. 7, т. 2, стор. 561.
9   «Український історичний журнал», 1968, № 6, стор. 99.
10 «Український історичний журнал», 1966, № 2, стор. 111—112.
11 «Журнал Министерства внутренних дел», 1857, № 5, стор. 72—74.
12 Київський облдержархів, ф. 4, oп. 99, спр. 463, арк. 1, 12.
13 Список населенных мест Киевской губернии, стор. 1636.
14 Материалы о крестьянском надельном землевладении в Киевской губернии, ч. 1, стор. 77.
15 ЦДІА СРСР, ф. 1405, оп. 194, спр. 87, арк. 81; спр. 231, арк. 1.
16 Итоги переписи скота у сельского крестьянского населения Киевской губернии в 1912 году, стор. 455.
17 Отчет о земских школах и земских внешкольных просветительных мероприятиях в Киевской губернии за 1911 год, стор. 25, 88, 175, 200—201; Київський облдержархів, ф. 276, oп. З, спр. 385, арк. 15.


Населені пункти Черкаської області : Ватутіне • Городище • Жашків • Звенигородка ( Моринці ) • Золотоноша ( Гельмязів , Піщане ) • Кам'янка • Канів ( Прохорівка ) • Катеринопіль ( Мокра Калигірка ) • Корсунь-ШевченківськийСтеблів ) • Маньківка ( Буки ) •  Монастирище ( Цибулів ) • Сміла ( Макіївка , Ротмистрівка ) • Тальне ( Вишнопіль ) • Умань ( Бабанка ) • Христинівка • Черкаси • Чигирин • Шпола