Макіївка

     Cело у Смілянському районі Черкаської області. Розташована посеред лісу, на схилах балок, за 35 км на південний схід від м. Сміли.
     На території села виявлено два поселення доби бронзи, в урочищах Валах і Похилому Яру — городища та курганний могильник скіфських часів.
     Макіївку заснували селяни-втікачі у першій половині XVII ст. на т. зв. «вільних землях». Після пільгових років — «слобод» — польський король віддав село у вічне володіння князям Любомирським¹. Часті татарські наїзди, нещадна експлуатація селян, численні натуральні та грошові побори, що їх запровадили магнати,— все це стримувало ріст села. Жителі кидали насиджені місця і тікали. Навіть священик втік за Дніпро під час татарського нападу. На 1741 рік воно налічувало всього 30 дворів.
     Соціальний гніт доповнювався релігійним. Прагнучи силоміць насадити в селі унію, шляхта не гребувала ніякими засобами. Вдавалася навіть до пограбувань храмів і монастирів, до катувань та знущання над служителями церкви. У 1766 році Макіївський піп утік до Миргорода, бо, за наказом князя К. Любомирського, католики й уніати пограбували його особисто, а також православну церкву, в якій він служив².
     Селяни боролися і проти феодальної експлуатації і проти національно-релігійного гноблення. З особливою силою ця боротьба проявилася під час Коліївщини 1768 року. Гайдамацький рух охопив всю Смілянщину. Та з допомогою царизму польська шляхта жорстоко придушила повстання.
     Налякані вибухом народного гніву, князі Любомирські здали в оренду збіднілій шляхті майже всю Смілянщину, в т. ч. і Макіївку. Однак, не почуваючи себе безпечно, магнати вирішили будь-що збути свої смілянські володіння. 1787 року за 2 млн. крб. сріблом їх купив російський князь Г. О. Потьомкін. Йому дісталася і Макіївка. У 1795 році вона як спадщина перейшла до рук родича Потьомкіна — генерала Висоцького. В той час тут проживало 607 ревізьких душ.
     Не тільки хліборобством і тваринництвом займалися Макіївські селяни. У навколишніх лісах вони заготовляли деревину, за сіллю їздили до Криму, за рибою — на Дон чи в Черкаси³. Споруджували в лісах «буди», де випалювали поташ, вугілля, дьоготь та селітру. Ще й зараз у лісах неподалік села можна побачити залишки тих кустарних споруд. Ремісники виготовляли взуття, одяг, столярні та ковальські вироби. В селі були свої теслярі, візники, маляри, покрівельники. Особливого розвитку набрав деревообробний промисел. На початку XIX ст. в Макіївці щорічно відбувалися осінні ярмарки, а щотижня (по неділях) — базари.
     У Висоцького 1811 року купив село генерал-майор Орлов. Як і його попередники, він жорстоко експлуатував і покріпачував селян. На кінець першої половини XIX ст. вже більше половини мешканців Макіївки потрапили в кріпацьку залежність.
     З 1133 селян в 1853 році 649 були кріпаками Орлова.
     Він з кожним роком все більше посилював експлуатацію. Застосовував т. зв. «урочну систему панщинних робіт», розширив свої орні землі за рахунок наділів селян, що прискорило процес їх обезземелення. Кожне селянське господарство напередодні реформи, в порівнянні з 1811 роком, втратило на користь поміщика в середньому 2 десятини землі, а 20 проц. дворів стали зовсім безземельними. Зубожілі селяни змушені були відробляти панщину не тільки за себе, але й за заможних, наймитували в куркулів.
     З розвитком промисловості на Смілянщині (особливо цукроваріння) в XIX ст. поміщики починають пристосовувати своє господарство до потреб ринку. Орлов, власник Макіївки, збільшив виробництво хліба на продаж, почав розвивати вівчарство, виділив великі площі для вирощування цукрових буряків, які постачав Смілянському та Балакліївському цукровим заводам графа Бобринського⁴. Прагнучи одержати якомога більше прибутків, поміщик нещадно визискував і грабував селян. Якщо до реформи 1861 року вони мали 1278 десятин землі, то після скасування кріпацтва у них на користь поміщика відрізали 405. У селян лишилося 873 десятини. За ці 873 десятини вподовж 49 років вони щорічно виплачували по 1753 карбованці.
     Промислове піднесення сприяло припливові населення у Смілянщину. В ті роки зростала і Макіївка. Якщо у 1853 році тут було 125 дворів, то на 1900 рік уже 463. На той час у селі проживало 2367 мешканців, діяли 3 вітряки, кузня і столярна майстерня⁵.
     Водночас тривав процес зубожіння селянства. Жителі села змушені були шукати заробітку на цукрових плантаціях у Матусові, Ташлику, Смілі та Балаклеї. Нестатки, голод і безправ'я викликали незадоволення трудящих мас. Весною 1893 року селяни Макіївки напали на економію Терещенка. 1904 року вони зробили спробу відібрати поміщицькі сінокоси і пасовиська. Особливо активно виступали селяни під час революції 1905—1907 років. У січні 1905 року вони рубали поміщицький ліс. Поліція у сутичці вбила одного селянина, кількох поранила. А Михайла Новохатька, Зиновія Стеблину, Василя Кибу, Андрія Зайвого, Насіяна Дзяму та Василя Хижняка за участь у виступі заарештувала і віддала до суду. В травні 1905 року сезонні робітники маєтку Терещенка оголосили страйк. Вони вимагали зменшити робочий день з 14—15 годин до 9 і вдвічі підвищити заробітну плату. На прохання поміщика до маєтку прибув загін козаків і розправився з страйкарями⁶.
     Під час столипінеької реформи обезземелення селян посилилось, у 1912 році з 541 селянського господарства 70 зовсім не мали землі, 327 — мали по 1—2 і тільки 36 — по 6 десятин. На все село в ці роки було 111 коней, 30 пар волів та 39 корів. Лише 36 господарств обробляли землю своєю худобою, 105 — орали і сіяли в супрязі, 325 — наймали тягло за відробіток⁷.
     Низьким був і освітній рівень макіївців. Тільки 32 проц. мешканців вміли читати й писати. У церковнопарафіяльній школі (відкрита 1860 р.) 1912 року навчалося всього 30 хлопчиків і дівчаток⁸. Не було бібліотеки. Зате діяли церква, кілька шинків. Замість медичних працівників селян обслуговували дві повивальні бабки і кілька знахарів.

1 ЦДІА УРСР у Києві, ф. 484, оп. 5, спр. 191, арк. 1.
2 Архив Юго-Западной России, ч. 1, т. 2, стор. 510—511.
3 ЦДІА УРСР у Києві, ф. 484, оп. 5, спр. 191, арк. 3—5.
4 П. А. Гудзенко. Черкаська область, стор. 47.
5 Список населенных мест Киевской губернии, стор. 174.
6 Революция 1905—1907 гг. на Украине, т. 1, стор. 502—504.
7 Итоги переписи скота у сельского крестьянского населения Киевской губернии в 1912 году, стор. 502.
8 Черкаський облдержархів, ф. 6, оп. 1, спр. 124, арк. 2.

Населені пункти Черкаської області : Ватутіне • Городище • Жашків • Звенигородка ( Моринці ) • Золотоноша ( Гельмязів , Піщане ) • Кам'янка • Канів ( Прохорівка ) • Катеринопіль ( Мокра Калигірка ) • Корсунь-Шевченківський ( Стеблів ) • Маньківка ( Буки ) •  Монастирище ( Цибулів ) • Сміла ( Макіївка , Ротмистрівка ) • Тальне ( Вишнопіль ) • Умань ( Бабанка ) • Христинівка • Черкаси • Чигирин • Шпола