Цибулів

     Cелище міського типу Монастирищенського району Черкаської області, центр однойменної селищної Ради. Розташований над річкою Цибулівкою (притока Гірського Тікичу), за 10 км на північ від районного центру і за 20 км від автомагістралі Київ—Одеса. На околиці Цибулева — залізнична станція Івахни.
     На території селища виявлено залишки поселень доби пізньої бронзи та черняхівської культури. Свою назву селище дістало від річки Цибулівки, яка бере початок на його полях і впадає в Гірський Тікич біля с. Івахни. Цибулів виник у XVI ст. 1629 року в ньому було вже 416 димів¹.
     До 1648 року Цибулів входив до складу Брацлавського воєводства шляхетської Польщі. Влітку того року Цибулів був визволений повстанськими загонами на чолі з М. Кривоносом. З 1649 року — сотенне містечко Уманського полку. Після Андрусівського перемир'я 1667 року Цибулів залишився під владою Речі Посполитої.
     Під час народно-визвольного повстання 1768 року проти феодально-кріпосницького, національного й релігійного гніту на території Цибулева діяв повстанський загін, очолюваний ватажком Паралюшем². До повстанців приєднувалися й місцеві селяни.
     Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії 1793 року Цибулів увійшов до Липовецького повіту Київської губернії, був приватною власністю поміщика Рогозинського.
     Населення Цибулева займалося землеробством, скотарством та бджільництвом. Голод, злидні і безправ'я переслідували селян-кріпаків. Постійні нестатки та знущання поміщиків приводили людей навіть до самогубства.
     Становище трудового селянства не поліпшилося й після реформи 1861 року. За своє «визволення» вони змушені були сплачувати значні викупні платежі. Наданий державою кредит для викупу землі в сумі 61 925 крб. 16 коп. селянам доводилося оплачувати протягом 49 років. Внаслідок застосування грабіжницької системи викупу — 6 проц. річних — селяни змушені були щорічно виплачувати 3715 крб. 51 коп. казні. Ця сума майже в три рази перевищувала продажну ціну відведеного їм земельного наділу. Поміщики, як і раніше, володіли величезними масивами кращої землі. З 5054 десятин, що були в селі, панові належало 2888, церкві — 72, а на 2225 жителів припадало 2094 десятини. Тяжке матеріальне становище змушувало багатьох селян вдаватися до різних побічних заробітків. Вони вирушали на заробітки до Херсонської губернії та інших місць³.
     За пореформеного періоду в містечку почала розвиватися промисловість. 1876 року в Цибулеві засновано цукровий завод. 1888 року на підприємстві працювало 296 робітників, у т. ч. 20 дітей віком до 15 років (10 хлопчиків і 10 дівчаток)⁴. В одному з документів за 1899 рік зазначалося, що тут ставлення до робітників вважається одним з найгірших у губернії. Їх щороку обраховували, а скарги на адміністрацію ніким не розглядалися. Робітники одержували 8 крб. на місяць без харчів за 12-годинну працю в день⁵.
     Тяжкі умови праці й життя трудящих штовхали їх на боротьбу проти гнобителів. У січні 1880 року застрайкувало 120 робітників цукрозаводу. Причиною страйку було те, що підрядники не виконували умов найму. Робітники вимагали виплатити їм по 3 крб. за недодані харчі. Не добившись згоди адміністрації, вони залишили завод. У листопаді знову вибухнув страйк. 10 листопада помічник управляючого Станкевич, погрожуючи позбавити робітників денного заробітку і преміального карбованця, примусив їх чистити дефекаційні котли. Коли виконувалася ця робота, в котел було пущено пару. Робітники М. Нешитий і Т. Тимонюк дістали важкі опіки, від яких М. Нешитий помер. Обурення робітників переросло в страйк, у якому взяло участь понад 250 робітників. Страйкарі зажадали повернення їм паспортів і розрахунку. Керували страйком робітники Л. Подольський, І. Пугач, Є. Шаболтай. Страйкарі силою звільнили з-під арешту активного учасника страйку — робітника А. Романенка і перешкодили судовому слідчому заарештувати інших його учасників. Страйк тривав 9 днів. Адміністрація заводу змушена була повернути страйкарям паспорти, і вони покинули підприємство⁶.
     У листопаді 1897 року контора Цибулівського цукрозаводу з першої получки відрахувала гроші у робітників, щоб покрити виданий їм раніше аванс. Трудівники залишилися без грошей і вимагали видати їм хоча б частину заробленої суми, але на їх прохання не зважили. Це викликало новий страйк, у якому взяло участь 240 чоловік. Страйк закінчився перемогою робітників⁷.
     1900 року в Цибулеві, який був центром однойменної волості, налічувалося 494 двори і 3120 жителів. Тут діяли 2 вітряки, 5 кузень, 2 соломорізки, 3 крупорушки⁸.
     У селі точилася гостра класова боротьба не тільки між робітниками і підприємцями, але й між селянами та поміщиком. Так, 20 травня 1902 року київський губернатор доповідав, що на початку травня селяни Цибулева виявили своє незадоволення діями поміщика П. Рогозинського, який не давав місця для випасу селянської худоби та прогону її до водопою. Коли пан засіяв толоку й обкопав ровами прогони до водопою, селяни 11 і 12 травня вигнали свою худобу на його посіви. До села з цього приводу два рази приїжджав мировий посередник. Побоюючись нової хвилі народного гніву, поміщик пішов на поступки⁹.
     Широкого розмаху класова боротьба набрала під час революції 1905—1907 рр. 1907 року в Цибулеві розгорнулися події, які привернули до себе увагу царських властей. У травні застрайкували робітники-поденники, які працювали на бурякових плантаціях. Вони зажадали підвищення заробітної плати. До них приєдналися селяни сусідніх сіл. Виступ страйкуючих набрав такого характеру, що поліції було не сила справитися з ними. Лише за допомогою викликаного військового загону поміщикові вдалося розправитися з селянами. Частина страйкарів була покарана на місці, а решта відправлена до липовецької в'язниці. 2—3 жовтня відбувся на цукровому заводі страйк робітників, в якому взяло участь 400 чоловік. Вони вимагали підвищити заробітну плату. Робітники добилися свого¹⁰.
     Проте становище трудящих мас погіршувалося з кожним роком. Столипінська аграрна реформа ще більше посилила процес класового розшарування. Зростало число безземельних і малоземельних господарств. 1912 року з 566 селянських господарств 17 було безземельних, 159 — мали від 1 до 2 десятин, 221 — від 2 до З десятин землі¹¹. Безземельні й малоземельні селяни змушені були працювати на поміщицьких ланах, багато з них відправлялися на заробітки в Таврію.
     Незадовільним було медичне обслуговування трудящих. У 1900 році населення Цибулева й волості обслуговували лікар, 2 фельдшери і аптекар¹².
     Царський уряд та місцева влада дуже мало дбали про розширення освітніх закладів. Трудове селянство не мало доступу до знань і освіти. Наприкінці XIX ст. в однокласній народній міністерській школі навчалося 106 учнів і працювало 2 вчителі¹³. Незадовго до революції однокласна школа була перетворена на двокласну, на утримання якої витрачалося щорічно лише 400 крб¹⁴. В ній навчалися діти переважно заможних селян.

1  Г.Ю.Стельмах. Історичний розвиток сільських поселень на Україні, 1964,. стор. 94.
2  Журн. «Киевская старина», 1890, № 4, стор. 38.
3  Список населенных мест Киевской губернии, стор. 988.
4  Київський облдержархів, ф. 804, оп. 1, спр. 1887, арк. 76.
5  О.А.Парасунько. Положение и борьба рабочего класса Украины (60—90-е годы XIX в.), стор. 145.
6  Там же, стор. 200, 334—335, 336—337.
7  Там же, стор. 533.
8  Список населенных мест Киевской губернии, стор. 988.
9  ЦДІА УРСР у Києві, ф. 442, оп. 701, спр. 190, арк. 36.
10 Київський облдержархів, ф. 2, оп. 223, спр. 194, арк. 21, 22.
11 Итоги переписи скота у сельского крестьянского населения Киевской губернии в 1912 году, стор. 258.
12 Список населенных мест Киевской губернии, стор. 988.
13 Там же.
14 Газ. «Шлях колгоспника», 12 грудня 1939 р.

Населені пункти Черкаської області : Ватутіне • Городище • Жашків • Звенигородка ( Моринці ) • Золотоноша ( Гельмязів , Піщане ) • Кам'янка • Канів ( Прохорівка ) • Катеринопіль ( Мокра Калигірка ) • Корсунь-Шевченківський ( Стеблів ) • Маньківка ( Буки ) •  Монастирище ( Цибулів ) • Сміла ( Макіївка , Ротмистрівка ) • Тальне ( Вишнопіль ) • Умань ( Бабанка ) • Христинівка • Черкаси • Чигирин • Шпола