Ротмистрівка

     Село у Смілянському районі Черкаської області, центр селищної Ради. Розташоване на берегах р. Сріблянки, за 18 км від Сміли і за 5 км від залізничної станції Володимирівна.
     На околицях Ротмистрівки виявлено курганні поховання скіфо-сарматської епохи.
     Перші відомості про село належать до другої половини XVII ст. Тоді ротмістр Омецинський на землях, що були власністю польських магнатів Конецпольських, заснував поселення. Спершу воно називалося Ротмистровим, а згодом — Ротмистрівкою. У 1742 році поселення та навколишні землі перейшли від Конецпольського до Любомирських і увійшли до складу Смілянського ключа (губернії).
     Селяни Ротмистрівки займалися хліборобством. Платили феодалу (Конецпольському) чинш, давали в одсип зерно, двічі на тиждень працювали в маєтку та виконували інші повинності. Ще тяжчим стало життя покріпачених за Любомирських. Панщина влітку становила 6 днів на тиждень. Свої наділи селяни найчастіше обробляли лише вночі, при місячному світлі. Місцевому населенню забороняли користуватися рідною українською мовою, примушували переходити в унію. Доведені до відчаю, люди бралися до зброї, йшли в гайдамацькі загони. Так було, зокрема, в 1768 році, коли через містечко, по дорозі на Умань, проходили повстанці на чолі з М. Залізняком¹.
     1787 року Смілянщину, в т. ч. Ротмистрівку, в Любомирських купив російський князь Г. О. Потьомкін. А через 6 років подарував її своєму племінникові графу Самойлову. На 1793 рік тут проживало 1653 чоловіка². З 1793 року, після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії, Ротмистрівка входила до Брацлавського, з 1795 року — Вознесенського намісництв, а 1797 року — до Черкаського повіту Київської губернії.
     1817 року містечко стало власністю поміщиків Залєських. Вони прагнули якомога більше одержувати зерна для продажу і безжально експлуатували селян. На початку 40-х років XIX ст. землевласник відкриває тут цукроварню (у 1845 році виробила цукру-піску на 16 тис. крб.). Відтоді у Ротмистрівці на великих масивах починають вирощувати цукрові буряки, більшу частину яких власники продавали Смілянському і Балакліївському цукровим заводам графів Бобринських, а решта перероблялася на місцевому підприємстві. Цукрові буряки — трудомістка культура. Для їх посіву, обробітку й збирання потрібна була додаткова робоча сила. Через брак її поміщики посилюють експлуатацію кріпаків. Як писали «Киевские губернские ведомости», селяни Залєських, «щоб упоратися з роботою, приходять на плантацію до зорі, а розходяться по домівках, коли смеркне»³.
     Залєським належали також винокурня й броварня (пивоварний завод). Працювали тут покріпачені селяни. За роботу поміщики платили їм харчами. Залєські не змогли конкурувати з Бобринськими, тому у 50-і роки XIX ст. цукроварня зменшила випуск продукції, а в 60-і роки припинила своє існування⁴. Із зростанням містечка розвивалася і торгівля. Після 1845 року тут щотижня відбувалися базари та чотири рази на рік — ярмарки⁵.
     Реформа 1861 року не поліпшила економічного становища розкріпачених. 369 дворам Ротмистрівки було нарізано 1760,23 десятини землі (більше 4 десятин на двір). За наділи селяни мали щорічно виплачувати 4027 крб. викупу. Тим часом поміщики залишили собі 1662 десятини кращих угідь. Селян обурив грабіжницький характер реформи. У 1862 році вони не визнали уставної грамоти⁶. А 1868 року, коли в Смілі вибухнуло селянське повстання, його активно підтримали ротмистрівці. Повсталі знищували межеві знаки, вимагали повернути їм колишні наділи. Виступ придушили війська⁷. 1866 року Ротмистрівка стала центром однойменної волості. На початку 60-х років тут мешкало 2911 жителів.
     У пореформений період зубожіння селян триває. Вже на початку 70-х років 112 дворів Ротмистрівки були безземельні або малоземельні⁸.
     Особливо посилилась експлуатація селян після того, як наприкінці XIX ст. цукрозаводчики Бобринські придбали ротмистрівські землі і створили тут свою економію. Працювали в багатіїв заради шматка хліба. Бідолахи йшли в економію цукрозаводчиків здалека і за безцінок продавали свої робочі руки. Місцеві селяни, не маючи змоги сплатити викупні платежі й прохарчуватися з своїх наділів, продавали землю і вирушали на заробітки. Шлях у них був вторований — до економії, до Сміли, в Катеринославську, Херсонську губернії.
     Крім хліборобства, ротмистрівці займалися ремеслами — шевством, гончарством, бондарством. На кінець XIX ст. тут були відкриті крупорушка (1875) та млин (1882 р.), 1911 року почав працювати паровий млин⁹.
     Столипінська реформа посилила дальше розшарування селянства. Про стан його господарств та про його становище у ці роки можуть дати уявлення такі дані. На кінець XIX ст. у Ротмистрівці проживало понад 3000 чоловік. У 1910 році за межами села шукали заробітку 1088. 1912 року з 699 господарств 177 зовсім не мали землі, 72 — мали близько десятини, 251 — близько двох десятин. 325 господарств (48 проц.) не мали худоби. Та розвиток промисловості прискорив зростання села. До економії цукрозаводчиків звідусіль приходили розорені селяни. За мізерну плату вони наймалися на роботу. Нерідко надовго лишалися тут. На початку XX ст. населення Ротмистрівки збільшилось удвічі. 1910 року в ній проживали 6667 чоловік.
     1890 року у Ротмистрівці відкрилася земська лікарня на 20 ліжок (1910 року тут лікувалося 309 хворих). 1871 року було засновано парафіяльну школу. Власного приміщення школа не мала, і тому заняття дяк проводив у власній хаті. 1888 року мешканці на власні кошти збудували приміщення для двокласної школи. 1910 року у ній навчалося 129 хлопчиків і 39 дівчаток¹⁰.

1  Журн. «Основа», 1862, № 4, стор. 21, 44.
2  Київський облдержархів, ф. 484, оп. 6, спр. 1798, арк. 151.
3  Газ. «Киевские губернские ведомости», 26 липня 1848 р.
4  Д.Воейков и В.Загоскин. Киевская губерния. Статистические сведения о распределении землевладения, о ценности имений и о крестьянском деле, стор. 100—101.
5  «Журнал Министерства внутренних дел», 1845, № 9, стор. 501.
6  Київський облдержархів, ф. 4, оп. 99, спр. 895, арк. 8, 9, 11, 15; спр. 1359, арк. 21, 53.
7  ЦДІА УРСР у Києві, ф. 274, oп. 1, спр. 139, арк. 1.
8  Календарь Юго-Западного края на 1873 год, стор. 413.
9  ЦДІА УРСР у Києві, ф. 274, оп. 1, спр. 2638, арк. 152; А.В.Чугаев. Описание и справочная книга Черкасского уезда Киевской губернии, стор. 88—89.  
10 А.В.Чугаев. Описание и справочная книга Черкасского уезда Киевской губернии, стор. 26, 126, 145, 150.

Населені пункти Черкаської області : Ватутіне • Городище • Жашків • Звенигородка ( Моринці ) • Золотоноша ( Гельмязів , Піщане ) • Кам'янка • Канів ( Прохорівка ) • Катеринопіль ( Мокра Калигірка ) • Корсунь-Шевченківський ( Стеблів ) • Маньківка ( Буки ) •  Монастирище ( Цибулів ) • Сміла ( Макіївка , Ротмистрівка ) • Тальне ( Вишнопіль ) • Умань ( Бабанка ) • Христинівка • Черкаси • Чигирин • Шпола