Моринці

     Cело у Звенигородському районі Черкаської області, центр сільської Ради, розташоване за 35 км від райцентру.
     На території села виявлено поселення черняхівської культури.
     Перша писемна згадка про Моринці належить до середини XVII ст. 1648 року, на початку визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. через Вільшану на Моринці проходив загін Максима Кривоноса чисельністю 6 тис. чоловік¹. Через 10 років село згадується серед маєтностей, що належали К. Виговському². 1730 року тут налічувалося 50 дворів. Наприкінці XVIII ст., коли селом володів поміщик В. В. Енгельгардт, у ньому мешкало 1347 чоловік, було 169 дворів, із них 76 — без будь-якого тягла. Поміщик стягував з села 664 крб. чиншу³. Жителі, крім хліборобства і скотарства, займалися чумацьким промислом.
     Моринці — батьківщина матері великого сина українського народу, безсмертного Кобзаря — Т. Г. Шевченка, який народився тут 9 березня 1814 року в родині селянина-кріпака. Наприкінці 1815 року сім'я Шевченків переїхала до сусідньої Кирилівки, звідки був родом батько поета⁴. Малий Тарас не раз відвідував Моринці, гостював у діда Якима і бабусі Маланки, захоплено слухав їхні казки та перекази про історичне минуле. Через багато років у поемі «Гайдамаки» поет згадував:
«...Давно те минуло, як, мала дитина,
Сирота в ряднині, я колись блукав,
Без свити, без хліба, по тій Україні,
Де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв.
Давно те минуло, як тими шляхами,
Де йшли гайдамаки,— малими ногами
Ходив я, та плакав, та людей шукав,
Щоб добру навчили».
     На все життя зберіг Т. Г. Шевченко синівську любов до своєї батьківщини. Через багато років, приїхавши з Петербурга на Україну уже відомим поетом і художником, у 1843 році, відвідує він рідне село. Двічі приїздив Кобзар у Моринці 1845 року. Востаннє довелося йому побувати тут уже після десятирічної солдатської каторги — в 1859 році.
     Власник села поміщик Енгельгардт весь час посилював визиск селян, що викликало з їхнього боку опір, 1818 року у відповідь на відмову селян коритися наказам управителя в Моринці вступив загін солдатів. У сутичці, яка сталася між ними і кріпаками, 3 солдати та 18 селян було вбито⁵.
     У 40-х роках XIX ст. на Правобережній Україні було проведено інвентарну реформу, яка мала на меті зміцнення кріпосницьких відносин. За інвентарними правилами, укладеними 1845 року, для Кирилівського маєтку, куди входило і село Моринці, панщина встановлювалась залежно від майнового стану господарств. Правила встановлювали дуже високі денні уроки робіт, фактично селяни повинні були працювати цілий тиждень⁶. Оскільки поміщик використав укладення інвентаря для нового збільшення розміру повинностей, жителі Моринців та інших сіл виступили проти введення цих «правил».
     Злиденне життя селян поєднувалося з жахливими житлово-побутовими умовами. Усім відомий малюнок Т. Г. Шевченка — хата його батьків у Кирилівці: низька, похила хатина із злинялою солом'яною стріхою, маленькі й підсліпуваті віконця, розсохлі двері, нерівна глиняна призьба. Такі ж хати були й у Моринцях, їх налічувався тут не один десяток. Лікарів у селі не було, «лікували» хворих баби-шептухи. Не краще було й з освітою. Лише 1860 року в Моринцях відкрито на кошти селян парафіяльну школу.
     Внаслідок реформи 1861 року новий власник Моринців Браницький нещадно пограбував селян: вони одержали всього 1805 десятин землі, в т. ч. 83 десятини непридатної, за яку повинні були сплатити 66 937 крб., а якщо врахувати 6 проц. річних протягом 49 років, то — 196 795 карбованців⁷.
     Здійснення реформи в Моринцях супроводжувалося значними заворушеннями. Вважаючи себе пограбованими, селяни, очолені односельцями Ф. Відоменком та Є. Левченком у 1862 році відмовилися сплачувати оброк і підписувати уставну грамоту. До села прибули сотня козаків та ескадрон драгунів. Керівників виступу заарештували. Спроба селян визволити їх успіху не мала⁸. Рух був придушений, частину селян покарано різками⁹. Однак репресії не припинили наростання незадоволення. У вересні 1863 року в Моринцях стався новий виступ селян. На цей раз вони зажадали скасування уставної грамоти. Переляканий старшина мусив виконати селянську вимогу та повернути уставну грамоту. Одержавши її, селяни відправили грамоту до мирового посередника, але той відмовився її прийняти. На зворотному шляху грамоту загубили. Винуватця тієї втрати Е. Хамка кинуто до Звенигородської в'язниці. Продовжуючи боротьбу, селяни надіслали до київського генерал-губернатора ходаків К. Шкурупенка і Р. Кононенка, але й ті нічого не добилися. Вважаючи рух селян Моринців небезпечним, повітові власті надіслали сюди пристава із сотнею козаків. На сходці селяни заявили, що оброку не платитимуть, доки з Києва не повернуться їх ходаки. Після того, озброївшись вилами, вони вирішили піти на допомогу повсталим жителям села Лисянки, куди для екзекуції прибуло два ескадрони гусар і сотня козаків¹⁰. Рішучий виступ селян силою зброї теж було придушено, а кількох активних учасників засуджено на тривалі строки ув'язнення¹¹.
     1866 року в Моринцях мешкало 2507 чоловік, налічувався 401 двір, 3434 десятини землі, з них поміщикові належало 1577, церкві — 52,1 десятини землі¹². Після реформи відбувався інтенсивний процес соціального розшарування селянства. 1897 року у Пединівській волості, до складу якої входили тоді Моринці, 38,3 проц. населення становили безземельні селяни. На душу населення у волості припадало всього 0,45 десятини землі. На один двір пересічно було 0,3 коня, 0,5 великої рогатої худоби, 1,3 вівці і 0,2 свині¹³. Це яскраво свідчило про повне зубожіння основної маси селянства. Тому й не дивно, що частина його йшла на заробітки: на цукрові заводи й будівництво, частина займалася ремеслами: ткацтвом, гончарством, пошиттям взуття, ковальством. Виготовлені речі продавалися на щотижневих базарах.
     Столипінська реформа поглибила процес соціальної диференціації села. 1912 року з 766 селянських господарств, які володіли 1537 десятинами землі, 125 мали до однієї, 195 — до двох, 272 — до трьох десятин землі. І лише одне володіло 10 десятинами. 111 селянських дворів зовсім не мали худоби¹⁴. Отже, основна маса селян була бідняцькою. У пошуках заробітку деяка частина жителів займалася ремеслами. З 890 дворів 8 жили з гончарства, 60 — з ткацтва, 51 — з чоботарства і 5 — з ковальства¹⁵.
     Важкий соціальний гніт населення доповнювався низьким освітнім рівнем. На початку XX ст. у Моринцях діяли церковнопарафіяльна школа і дві школи грамоти, за класні кімнати учням правили приміщення колишньої корчми і крамниці¹⁶. 1906 року на прохання жителів села, частково на їхні кошти відкрито двокласну міністерську школу. Селяни просили присвоїти школі ім'я Т. Г. Шевченка, але уряд відмовив¹⁷. Медичних закладів у селі зовсім не існувало.

1   Книга для читання з історії Української PCP з найдавнішніх часів до кінця 50-х рр. XIX ст., 1960, стор. 100.
2   Г.А.В'язовський та ін. Тарас Григорович Шевченко. Біографія, 1960, стор. 10-11.
3   Черкаський облдержархів, ф. 399, oп. 1, спр. 1, арк. 6.
4   Є.П.Кирилюк, Є.С.Шабліовський, В.Є.Шубравський. Тарас Шевченко. Біографія, стор. 4.
5   М.М.Ткаченко. Літопис життя і творчості Т.Г.Шевченка, 1961, стор. 8.
6   Т.Г.Шевченко в документах і матеріалах, 1950, стор. 43—55.
7   Черкаський облдержархів, ф. 661, oп. 1, спр. 1547, арк. 2—5.
8   Черкаський облдержархів, ф. 661, oп. 1, спр. 1244, арк. 7—10; Н.Н.Лещенко. Крестьянское движение на Украине в связи с проведением реформы 1861 года (60-е годы XIX ст.), стор. 341.
9   ЦДІА УРСР у Києві, ф. 442, оп. 1, спр. 142, арк. 426.
10 Д.П.Пойда. Крестьянское движение на Правобережной Украине в пореформенный период (1866—1900 гг.), стор. 130—131.
11 Наукові записки Київського держуніверситету, т. 8, вин. 1. Історичний збірник, № 2, 1949, стор. 128—129.
12 Київський облдержархів, ф. 804, оп. 1, спр. 277, арк. 24.
13 Д.П.Пойда. Крестьянское движение на Правобережной Украине в пореформенный период (1866—1900 гг.), стор. 71—72.
14 Итоги переписи скота у сельского крестьянского населения Киевской губернии в 1912 году, стор. 110.
15 Кустарная промышленность Киевской губернии, стор. 42, 50, 67, 107.
16 Список населенных мест Киевской губернии, стор. 681.
17 Газ. «Рада» (Київ), 1 жовтня 1906 р.

Населені пункти Черкаської області : Ватутіне • Городище • Жашків • Звенигородка ( Моринці ) • Золотоноша ( Гельмязів , Піщане ) • Кам'янка • Канів ( Прохорівка ) • Катеринопіль ( Мокра Калигірка ) • Корсунь-Шевченківський ( Стеблів ) • Маньківка ( Буки ) •  Монастирище ( Цибулів ) • Сміла ( Макіївка , Ротмистрівка ) • Тальне ( Вишнопіль ) • Умань ( Бабанка ) • Христинівка • Черкаси • Чигирин • Шпола