Вишнопіль

     Cело в Тальнівському районі Черкаської області, центр сільської Ради. Розташований у верхів'ї маленької річки Кам'янки (притока Синюхи), за 22 км на південний захід від районного центру та залізничної станції Тальне.
     На території села виявлено залишки поселення доби бронзи та 2 поселень черняхівської культури.
     Перші писемні відомості про село належать до 1768 року, Тоді у Вишнополі налічувалося 114 кріпацьких дворів¹. Назва села, за переказами, походить від слів «вишневе поле». Цілком імовірно, що її занесли з собою переселенці з Поділля, де теж було село Вишнопіль.
     Жителі Вишнополя займалися землеробством та скотарством і щотижня по 3 дні працювали на панщині, платили грошові та натуральні податки². Соціальний гніт посилювався національними утисками. Жителі села взяли участь у великому народно-визвольному антифеодальному повстанні 1768 року на Правобережній Україні проти польсько-шляхетського гніту. Імена окремих з них — Ф. Дудника, О. Козака, Ф. Литвиненка — занотовані в документах³.
     Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною в складі Росії 1793 року село входило до Уманського повіту Київської губернії і належало тоді магнатові Потоцькому, який у 1817 році продав його пану Пухальському.
     Виснажлива праця на поміщиків, постійні матеріальні нестатки, політичне безправ'я були причиною селянських заворушень. Селяни відмовлялися працювати на пана. Так, вони не виходили на роботу з 27 вересня до 26 жовтня 1831 року на знак протесту проти збільшення панщини ще на один день. 1832 року селяни подали губернаторові скаргу на жорстоке поводження з ними пана Пухальського. Але їх сподівання виявилися марними: захисту від панського гніту селяни не знайшли. Київська тимчасова палата карного суду звинуватила останніх у поданні «фальшивого» доносу і засудила до двох тижнів ув'язнення. Жорстоко карали за найменші провини не тільки дорослих, а й дітей. 1843 року панський осавула закатував на смерть дев'ятирічного сина кріпака Діхтяренка⁴.
     Анітрохи не поліпшилося становище селян і після видання інвентарних правил 1847—1848 рр. Реформа 1861 року закріпила за поміщиком 1631 десятину кращих земель, а за селянами — 1942 десятини, за які довелося платити втричі більше ринкової вартості землі. Це викликало обурення хліборобів. Жителі Вишнополя Сидорець і Злиденний закликали селян до перерозподілу землі, вигнання поміщика.⁵
     У післяреформений період інтенсивно відбувався процес класового розшарування. Багатії скуповували землю, а бідні змушені були її орендувати, сплачуючи по 2,5 крб. за десятину⁶, і за мізерну плату працювати у поміщицькому маєтку.
     Наприкінці XIX ст. у Вишнополі діяли гуральня, водяний млин, 9 вітряків, 2 крупорушки і 3 кузні⁷.
     Малоземелля та безземелля, поміщицька кабала, тягар викупних платежів й інших поборів зумовили загострення класових суперечностей, розгортання активної боротьби селян проти поміщиків. Навесні 1886 року жителі села, добиваючись надання їм пасовищ і прогону до водопою, вдалися до масових потрав панських посівів й сінокосів. Коли ж панські слуги хотіли зайняти худобу, селяни закидали їх камінням⁸.
     Більшого розмаху класова боротьба набрала під час першої російської буржуазно-демократичної революції 1905—1907 рр. У червні 1905 року застрайкували жителі Вишнополя, які працювали на бурякових плантаціях, вимагаючи підвищення платні з 30 коп. до 1 крб. Страйкуючі виставили пікети і домовилися з селянами сусідніх сіл не приступати до роботи, поки не будуть задоволені їх вимоги. Проте викликаний управителем маєтку загін кінноти розігнав селян.
     Столипінська аграрна реформа ще більше посилила процес класового розшарування. У 1912 році з 590 селянських господарств не мали землі 94, менше десятини мали 42, від 1 до 2 —157, від 2 до 3 —153 господарства, 8 куркульським належало 94 десятини. Більшість селянських господарств обробляла землю супрягою, а 122 господарства взагалі не мали худоби⁹.
     Незадовільним було медичне обслуговування населення.
     Переважна більшість жителів лишалася неписьменною. Відкрита 1859 року церковнопарафіяльна школа охоплювала незначну частину селянських дітей. У 1912 році дітей віком 8—11 років у селі налічувалося 350, а школу відвідувало лише 168.¹⁰.

1  Жури. «Киевские епархиальные ведомости», 1894, № 17, стор. 57.
2  М.Ткаченко. Гуманщина в XVI—XVII вв., 1927, стор. 19.
3  ЦДІА УРСР у Києві, ф. 49, oп. 1, спр. 462, арк. 5; «Український історичний журнал», 1965, № 6, стор. 110—111.  
4  ЦДІА УРСР у Києві, ф. 442, oп. 1, спр. 895, арк. 1—7; спр. 4863, арк. 1—5; ф. 485, oп. 1, спр. 10624, арк. 1—171.
5  Список населенных мест Киевской губернии, стор. 1652; «Український історичний журнал», 1958, № 2, стор. 42.
6  Д.Воейков и В.Загоскин. Киевская губерния. Статистические сведения о распределении землевладения, о ценности имений и о крестьянском деле, стор. 125, 131.
7  Список населенных мест Киевской губернии, стор. 1652.
8  Д.П.Пойда. Крестьянское движение на Правобережной Украине в пореформенный период (1866—1900 гг.), стор. 316.
9  Итоги переписи скота у сельского крестьянского населения Киевской губернии в 1912 году, стор. 482.
10 О введении всеобщего обучения в Уманском уезде. Умань, 1912, стор. 50, 51.

Населені пункти Черкаської області : Ватутіне • Городище • Жашків • Звенигородка ( Моринці ) • Золотоноша ( Гельмязів , Піщане ) • Кам'янка • Канів ( Прохорівка ) • Катеринопіль ( Мокра Калигірка ) • Корсунь-Шевченківський ( Стеблів ) • Маньківка ( Буки ) •  Монастирище ( Цибулів ) • Сміла ( Макіївка , Ротмистрівка ) • Тальне ( Вишнопіль ) • Умань ( Бабанка ) • Христинівка • Черкаси • Чигирин • Шпола