Прохорівка

     Cело в Канівському районі Черкаської області, центр сільської Ради, розташоване на лівому березі Дніпра, за 7 км на південь від Канева та за 7 км від залізничної станції Гладківщина (на лінії Золотоноша — Ліпляве).
     Поблизу села виявлено курганний могильник доби бронзи.
     Прохорівка виникла в часи масових утеч закріпаченого селянства Правобережжя на вільні задніпровські землі. Вперше вона згадується в люстрації Київського воєводства 1622 року як містечко, що входило до Канівського староства¹. Є вона і на карті Боплана. Рятуючись від кріпосницького гніту й польської шляхти, багато селян тікало на Запоріжжя, ставало учасниками боротьби проти кримських татар і турків. Прохорівці брали участь у визвольній війні українського народу 1648—1654 рр. 1648 року село ввійшло до складу Бубнівської сотні новоствореного Переяславського полку. В жовтні 1653 року тут зупинялися царські посли, які їхали до Богдана Хмельницького².
     Визволення Лівобережної України від тяжкого польсько-шляхетського гніту сприяло розвитку й зростанню Прохорівки. Але свавілля царських воєвод і козацької старшини значно погіршували становище рядових козаків і посполитих (селян). Тому, коли 1666 року спалахнуло повстання проти козацької старшини й царських воєвод, прохорівці приєдналися до нього.
     Під час Північної війни прохорівці у складі Переяславського полку 1701 року взяли участь у бою під Єрестфером. Пізніше вони мужньо захищали Полтаву від шведських загарбників. Тут особливо відзначився козак Михайло Прохоренко (Прохорович). 1708 року він був бубнівським сотником. З 1709 по 1781 рік Прохорівка — місце знаходження Бубнівського сотенного управління.
     Сотенна старшина шляхом насильства змушувала до «послушенства» посполитих і козаків, намагаючись перетворити їх на кріпаків.За даними Генерального опису Лівобережної України 1765—1769 рр. у Прохорівці налічувалося вже 238 підсусідків. З середини XVIII ст. тут з'явилися сотники компанійського полку, які теж захоплювали землі й закабалювали посполитих і рядових козаків³.
     У зв'язку з ліквідацією царизмом автономії Лівобережної України поділ на полки 1781 року був скасований. З того часу Прохорівка — волосний центр Золотоніського повіту Київського намісництва, з 1797 року — Малоросійської, з 1802 — Полтавської губернії.
     Напередодні реформи 1861 року в Прохорівці налічувалось 212 дворів, у яких жило 1407 душ (668 чоловіків і 739 жінок).
     Селянська реформа по суті не змінила економічного становища колишніх кріпаків. 246 ревізьких душ Прохорівки одержали 157 дес. землі. 38 господарствам було наділено лише 6,5 дес. присадибних ділянок. Отже, майже вся земля залишилася за поміщиками.
     Безземелля і малоземелля змушували жителів ходити на далекі заробітки в Катеринославську, Херсонську, Таврійську губернії, йти в кабалу до поміщиків або орендувати землю, найматися вантажниками на пристані.
     Прохорівська пристань на Дніпрі була важливим пунктом вивозу вантажів, передусім хліба з Лівобережжя. У 70-х рр. XIX ст. щороку тут відвантажувалося понад 400 тис. пудів зерна⁴. Через 25 років після реформи з 360 селянських і козацьких господарств половина була безземельною, 112 дворів — малоземельними. 106 дворів обробляли землю найманою худобою чи супрягою⁵. Процес диференціації селянства на початку XX ст. досяг крайніх меж. 436 господарств з населенням 2,4 тис. чоловік користувалися 2237 десятинами. 170 дворів мали лише садиби, 131 — по 1—3 десятин, 187 дворів були без худоби.
     Медичне обслуговування в дореволюційній Прохорівці було майже відсутнє, бо на всю волость (7 сіл і кілька хуторів) працювали 1 лікар і 2 фельдшери. У селі лютували епідемії холери, тифу, дифтерії, багато людей хворіло туберкульозом, 1901 року тут народилося 78, померло 96 осіб (в основному — діти).
     На низькому рівні була освіта. Лише 1870 року відкрито однокласне сільська училище, в якому сиділи за партами 111 учнів, з них 8 дівчат. 1885 року письменних налічувалось трохи більше 5 проц.¹. Сільська бібліотека мала 1912 року 856 книг, проте читачами її були тільки 66 жителів з 2507 чоловік населення.
     Прохорівка, відома своєю мальовничістю, привітністю, гостинністю, завжди привертала увагу науковців, письменників, художників. Високо над селом розкинувся хутір Михайлова Гора, де з 1845 року близько 30 років прожив видатний український учений-природознавець, філолог, історик, фольклорист і письменник М. О. Максимович. Професор Московського університету, перший ректор Київського університету, організатор і видавець ряду журналів, різнобічний учений і патріот вітчизняної науки — М. О. Максимович відіграв важливу роль у боротьбі за утвердження матеріалістичних ідей у природознавстві. У своїх працях «Розповіді про Коліївщину», «Вісті про гайдамаччину» та інших він уперше в науковій літературі висвітлив боротьбу народних мас проти польсько-шляхетського гніту на Правобережній Україні.
     З іменем М. О. Максимовича в історію Прохорівки тісно вплітається ім'я Т. Г. Шевченка. 1843 року вони вперше познайомились, 1859-го Т. Г. Шевченко намалював портрети подружжя Максимовичів. У Прохорівці поет написав поему «Марія». Коли ховали Кобзаря на Чернечій горі, М. О. Максимович перед усіма присутніми, в т. ч. й прохорівцями, прочитав свого вірша «На похорон Шевченка».
     Відвідував ученого у Прохорівці і великий російський письменник М. В. Гоголь. У своїй повісті «Вій» він використав матеріали з життя старої Прохорівки, описав Успенську церкву, побудовану запорожцями 1774 року. Незрівняну красу Дніпра біля Прохорівки М. В. Гоголь відобразив у своїх поетичних рядках: «Чудовий Дніпро у тиху погоду...»
     Сюди в різний час приїздили учений-грунтознавець В. В. Докучаев, композитор М. В. Лисенко із своїм хором.

1  Воссоединение Украины с Россией, т. 1, стор. 29.
2  Там же, т. 3, стор. 383, 492.
3  М.А.Максимович. Собрание сочинений, т. 1, стор. 787—789.
4  І.О.Гуржій. Україна в системі всеросійського ринку 60—90 рр. XIX ст., 1968, стор. 58, 90.
5  Сборник по хозяйственной статистике Полтавской губернии, т. 6. Золотоношский уезд,, стор. 2—9.

Населені пункти Черкаської області : Ватутіне • Городище • Жашків • Звенигородка ( Моринці ) • Золотоноша ( Гельмязів , Піщане ) • Кам'янка • Канів ( Прохорівка ) • Катеринопіль ( Мокра Калигірка ) • Корсунь-Шевченківський ( Стеблів ) • Маньківка ( Буки ) •  Монастирище ( Цибулів ) • Сміла ( Макіївка , Ротмистрівка ) • Тальне ( Вишнопіль ) • Умань ( Бабанка ) • Христинівка • Черкаси • Чигирин • Шпола