Стеблів

     Селище міського типу в Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області, розташоване на річці Росі, до якої в самому селищі впадають притоки Боровиця та Хоробра. Віддаль до Корсуня-Шевченківського 16 км.
     Стеблів має давню історію. На його території виявлено поселення трипільської культури, збереглися також рештки двох поселень скіфського часу¹ та ранньослов'янського поселення черняхівської культури. Поблизу селища збереглося городище часів Київської Русі².
     1036 року князь Ярослав побудував на місці майбутнього Стеблева фортецю³, що являла частину захисної смуги на півдні Київської Русі⁴. Фортеця була знищена монголо-татарами.
     Після загарбання магнатсько-шляхетською Польщею України Стеблів, якому було надане магдебурзьке право, належав різним власникам. Оточений з усіх боків водою, крутими скелями, валом і високими палями, він тривалий час був неприступним і під час воєн ставав місцем кривавих сутичок⁵.
     1616 року в Стеблеві проживало 100 міщайських та 400 козацьких родин, разом з навколишніми хуторами містечко входило до складу Корсунського староства.
     Волелюбні стеблівці брали участь у повстанні 1637 року, очоленому гетьманом нереєстрових козаків П. Павлюком. У відповідь на його універсал до всього козацтва і поспільства підніматися на боротьбу проти польсько-шляхетської влади вони поповнили повстанське військо. Коли 1638 року прийшов з Запоріжжя у Стеблів К. Скидан, жителі містечка радо його зустріли, допомогли грішми, а багато хто пішов з його загоном.
     Населення Стеблева брало активну участь у народно-визвольній війні 1648— 1654 рр. під проводом Богдана Хмельницького, зокрема, у Корсунській битві. Відомо, що 15 травня 1648 р. польські війська розташувалися на зручній позиції між Корсунем і Стеблевом і побудували там окопи, але Б. Хмельницький примусив ворогів відступити і прийняти бій у менш сприятливій для них обстановці⁶. З 1648 року Стеблів став сотенним містечком Корсунського полку. Коли в 1664— 1665 рр. вибухнуло селянсько-козацьке повстання під проводом В. Дрозденка, стеблівці приєдналися до нього. 1664 року непокірний Стеблів був оточений 20-тисячним польським каральним загоном Стефана Чарнецького, що діяв спільно з 15-тисячним татарським військом. Жителі засіли в замку і, незважаючи на свою нечисленність, чинили ворогам запеклий опір. Проте сили були надто нерівні. Карателі вдерлися до міста і зруйнували його⁷.
     Після Андрусівського перемир'я 1667 року, коли Правобережна Україна знов відійшла до шляхетської Польщі, польські магнати відновили соціальний і національний гніт. Поневолений народ продовжував боротьбу за своє визволення.
     1702 року повстанське військо на чолі з полковником 3. Іскрою звільнило Стеблів від шляхти. Але за Прутським трактатом 1711 року містечко знову потрапило під владу шляхетської Польщі. Тільки 1793 року воно в складі Правобережної України було возз'єднане з Росією.
     3 1797 року Стеблів входить до складу Богуславського повіту, а з 1837 року — до Канівського Київської губернії. Становище селян було тяжким і безправним. Великий український письменник-реаліст І. С. Нечуй-Левицький, що народився і тривалий час проживав у Стеблеві, у своїй повісті «Микола Джеря» засудив кріпосницьке право, яке фізично і духовно спотворювало людину. Селяни вдосвіта вставали, щоб поспіти на панщину. Хоч їхнє жито сипалось, вони, однак, мали обробляти панський лан. Якось на току герой твору Микола запитав батька: «Коли ми, тату, перемолотимо оці скирти?» — «А тоді, як помремо,— сумно одказав той,— а як ці змолотимо, бог уродить нові, може, ще довші».
     «Кожній молодиці, дівчині, навіть дівчинці пани накидали прясти на зиму по два півмітники. Як не ставало прядива, то молодиці мусили докладати свого... Весною пан роздавав на кожну хату по двадцять качиних яєць, а восени треба було принести двадцять качок. На качку давали з економії по гарцеві зерна, але качка за літо здохла б, а не прохарчувалась би тим гарцем».
     У першій половині XIX ст. в Стеблеві починає розвиватися промисловість. Суконну фабрику, побудовану 1818 року в с. Великих Прицьках, поміщик Головинський перевів 1845 року до Стеблева. На підприємстві працювало близько 500 чоловік, які давали своєму власникові протягом року майже 10 тис. крб. чистого прибутку. Та про умови праці підприємець мало піклувався. Робочий день влітку тривав від сходу до заходу сонця. Заробіток трудівника становив від 1 крб. 25 коп. до 7 крб. на місяць. Робітники спали на нарах, застелених тільки соломою, вони глухнули від постійного гуркоту, дихали гарячим задушливим повітрям.
     Населення залишалося в основному неписьменним. 3 навчальних закладів було тільки однокласне початкове народне училище.
     Реформа 1861 року не поліпшила умов життя стеблівців, не принесла їм справжньої волі. Вони дістали право викупити тільки 1916 дес.⁸, в той час як у панів залишилося 2776 дес. Злидні гнали селян у найми до поміщиків, у яких можна було заробити 15—20 коп. за день. Важка праця була настільки виснажливою, що «увечері однімала у всіх розмову» — писав І. С. Нечуй-Левицький.
     Чимало робочих рук поглинали промислові підприємства. Цукроварня і рафінарня, засновані 1844 року, в 1866—67 року дали 25 тис. пудів цукру-піску та 47,5 тис. рафінаду. 1885 року в Стеблеві побудовано вальцьовий млин, де працювало 20 робітників по 13—14 годин на добу. Антисанітарні умови і тяжка праця доводили їх до різних захворювань і виснаження.
     З 1888 року почала працювати слюсарна майстерня, що згодом перетворилася на чавуноливарний завод. Урожай, вирощений у Стеблеві, у вигляді зерна, борошна, висівок вивозився через станцію Корсунь до різних міст Росії.
     Соціальна нерівність, жорстокий визиск викликали глибоке незадоволення трудящих царським режимом. У рапорті 18 лютого 1904 року канівський повітовий пристав доносив київському губернатору про антиурядові настрої стеблівців Г. Хоменка, М. Коркішка й Д. Садовського, що відмовлялися служити в царському війську⁹. Частішали виступи проти поміщиків і підприємців. 1905 року поміщик Ю. Варварський повідомляв повітового пристава телеграмою про «самоуправство селян в його маєтку», які відмовлялися працювати в полі, поки пан не даватиме шостий сніп замість десятого. Керівників цього виступу Т. Тихоненка, Т. Прапра та Г. Волковинського було заарештовано¹⁰.
     Першого травня 1906 року в Стеблеві застрайкували робітники суконної фабрики і млинів, зажадавши скорочення робочого дня, збільшення зарплати, поліпшення умов праці. «Натовп ходив по місту і співав пісню «Подымайся рабочий народ»,— доносив канівський пристав київському губернатору про ці події. Страйк було придушено, а його організаторів на чолі з Т. Руденком заарештовано й засуджено до каторги в Сибіру.
     Класове розшарування поглибила столипінська аграрна реформа, за висловом В. І. Леніна — «другий великий крок масового насильства над селянством в інтересах капіталізму»¹¹. Виходячи з общин, куркулі одержували кращі наділи, скуповували за безцінь землю у селян-бідняків, ставали малими поміщиками — вірними захисниками самодержавного ладу. Економічно розорена, політично безправна стеблівська біднота шукала виходу із скрутного становища. Щоб не вмерти з голоду, вона переселялась до Сибіру і за кордон.
     Медичне обслуговування у Стеблеві здійснювала маленька лікарня, що тулилася в приватному будинку. Вона мала дві палати — чоловічу й жіночу на 5 ліжок, невеличку аптеку і обслуговувала 50 сіл. При лікарні працювали один лікар і фельдшер¹².
     Про освіту і культуру селян також ніхто не дбав. Місцеві правителі піклувалися лише про відкриття шинків, яких тут налічувалося 13. Школа була одна — церковнопарафіяльна. 1900 року відкрилася однокласна міністерська школа, до якої потрапило 15 дітей багатіїв. Бідняки виростали неписьменними. Лише 10 проц. стеблівців могли читати.

1   М.М.Бондар. Пам'ятки стародавнього минулого Канівського Придніпров'я, 1959, сюр. 19, 36.
2   Археологічні пам'ятки Української РСР, т. 1, 1946, стор. 228.
3   Архив Юго-Западной России, ч. 5, т. 1, cтop. 137.
4   Славяне и Русь, 1968, стор. 38, 41.
5   Л.Похилевич. Сказания о населенных местностях Киевской губернии, стор. 606.
6   Визвольна війна 1648—1654 рр. і возз'єднання України з Росією , 1954, стор. 95.
7   Л.Похилевич. Сказание о населенных местностях Киевской губернии, стор. 606, 607.
8   Список населенных мест Киевской губернии, стор. 852, 853.
9   Київський облдержархів, ф. 2, oп. 220, спр. 56, арк. 19.
10 Там же, ф. 183, оп. 1, спр. 2560, арк. 141.
11 В. І. Ленін. Твори, т. 13, стор. 242.
12 Отчет о деятельности Киевского попечительства о народной трезвости за 1904 г., 1907, стор. 69. 

Населені пункти Черкаської області : Ватутіне • Городище • Жашків • Звенигородка ( Моринці ) • Золотоноша ( Гельмязів , Піщане ) • Кам'янка • Канів ( Прохорівка ) • Катеринопіль ( Мокра Калигірка ) • Корсунь-Шевченківський ( Стеблів ) • Маньківка ( Буки ) •  Монастирище ( Цибулів ) • Сміла ( Макіївка , Ротмистрівка ) • Тальне ( Вишнопіль ) • Умань ( Бабанка ) • Христинівка • Черкаси • Чигирин • Шпола