Стрижавка
Стрижавка — селище міського типу в Україні, у Вінницькому районі Вінницької області, розташоване на правому скелястому березі Південного Бугу, за 3 км від Вінниці. З півночі та північного заходу до села підступають значні масиви мішаних лісів.
Вигідне географічне розташування сприяло заселенню території Стрижавки з давніх часів. На південний схід від села, на березі Південного Бугу, виявлено поселення черняхівської культури. В середині XVI ст. Стрижавка була значним населеним пунктом, в ній 1552 року нараховувалося 80 димів. Володіли нею в різні часи українські та польські феодали. Закабаливши стрижавських селян, магнати намагалися й ополячити їх. Жителі Стрижавки не раз піднімалися на боротьбу з гнобителями, зокрема вони брали активну участь у повстанні 1702—1704 рр. Коли 4 лютого 1704 року в село прибув з Вінниці загін карателів, селяни розгромили приміщення, де вони розташувалися, позабирали коней та військове майно. Всіх, хто чинив опір, побили, у т. ч. й хорунжого. Протягом багатьох років польські магнати, що володіли селом, тримали значні військові сили в Стрижавці, захищаючи свої володіння.
Після возз’єднання Правобережної України з Росією Стрижавка відійшла до Вінницького повіту Подільської губернії.
Селяни, як і раніше, залишалися малоземельними, політично безправними, були обтяжені непосильними повинностями й податками. В 1845 році у Стрижавці, Слободі Стрижавській та Переорках поміщику належало 3529 десятин кращої землі, а 1084 селянські двори користувалися лише 1083 десятинами, майже половина її була непридатною для обробітку1.
Не вирішила земельного питання й реформа 1861 року. Тому між селянами й поміщиками часто виникали сутички. 16 травня 1863 року, наприклад, представники влади виселили із Стрижавки селянина П. І. Полторака, якого неодноразово до цього засуджували до різних строків тюремного ув’язнення за те, що він підбурював селян відібрати у поміщиків землю.
У 1888 році 246 селянських господарств мали 1239 десятин землі. Сюди входили й різні сінокісні угіддя, розташовані в поміщицькому лісі, якими селяни користувалися на сервітутних правах. Та й на ці землі зазіхав поміщик. Навесні 1898 року він захопив 185 десятин землі, яка належала сільській громаді і наказав обкопати її. Але селяни не дозволили цього і засипали канаву. Поміщицька охорона і місцева влада виявилися безпорадними, щоб подолати організований виступ. Тоді поміщик звернувся до генерал-губернатора по військову допомогу. 9 квітня того ж року до Стрижавки прибули 2 роти солдатів і перебували тут 10 днів2. Жителів села зігнали на площу і прилюдно почали карати ватажків. По 50 ударів різками дістали С. Маляренко та М. Лаврентюк, 30 — Ф. Соломко. Проте екзекуцію довелося припинити, бо багатолюдний натовп з криками «Бийте і ріжте нас всіх, хабарники... захисники поміщика...» почав наступати на солдатів. Виступи селян були частими. До 1904 року за виступи проти поміщика та представників місцевої влади зазнали покарань 225 стрижавських селян3.
Після реформи в селі зростають кустарні промисли: ткацтво, виробництво глазурованого посуду, мисок, дерев’яних речей, взуття, пошиття верхнього одягу4. Ремісники збували свої вироби через торговців, які мали 22 лавки. На рік у селі відбувалося 6 ярмарків, а через кожні 2 тижні — базари. Тут працювали 2 невеликі водяні млини, винокурний, пивоварний та цегельний заводи. Робочою силою на них були місцеві селяни5.
Розвиток товарно-грошових відносин на селі, пожвавлення торгівлі й ремесел наприкінці XIX ст. сприяли зростанню населення Стрижавки. З 1893 і до 1905 року кількість дворів збільшилась з 265 до 360, а жителів — з 1928 до 3412 чоловік.
Трудящі Стрижавки мріяли не лише про економічне визволення. Вони прагнули вирватися з віковічної темряви та неписьменності. Коли до Стрижавки та навколишніх сіл дійшли чутки про вихід у травні 1869 року положення про організацію початкових сільських шкіл, сходи кількох навколишніх сіл добивалися відкриття хоч би однієї такої в Стрижавці. Це примусило власті зважити на вимогу селян. Однокласну школу відкрили6. Звичайно, вона аж ніяк не задовольняла потреб кількох сіл. З 4 сіл прийняли до школи лише 72 хлопчики та 7 дівчаток.
До кінця XIX ст. в селі створили 4 заїжджі двори, приймальну палату, аптечний склад.
Стрижавка розвивалася як волосний центр, якому підпорядковувалися 11 сільських общин. І все ж вона не мала вигляду добре забудованого села. Переважали глинобитні будови і тільки 4, що належали багатіям, були кам’яними.
Шукаючи засобів до існування, багато місцевих жителів кидали свої оселі, вирушали в міста, на підприємства. Село спустошувалось, занепадало.
1 Хмельницький облдержархів, ф. 241, оп. 1, спр. 243, арк. 7.
2 ЦДІА УРСР у Києві, ф. 442, оп. 633, спр. 510, арк. 22.
3 Хмельницький облдержархів, ф. 112, оп. 1, спр. 5872, арк. 96—99.
4 Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета, вып. 9, стор. 248.
5 Кустарные промыслы Подольской губернии. К., 1916, стор. 92, 94, 96, 401, 418, 525.
6 «Журнал Министерства внутренних дел», 1845, № 9, стор. 513.