Соснове 

     Соснове (до 1946 року — Людвипіль) — селище міського типу в Україні, в Березнівському районі Рівненської області. Розташоване на лівому березі річки Случі, за 25 км від районного центру. 
     Про заселення території селища з давніх-давен свідчать численні археологічні пам’ятки. Тут виявлено поховання доби бронзи, знайдено скарб римських монет II — початку III ст. 1937 року в урочищі Могилки, що недалеко Соснового, розкопані кургани часів давньої Русі. В одному з них виявлено срібний витий перстень. 
     Людвипіль засновано в 1708 році мешканцями містечка Губкова, яке було зруйноване вщент шведськими військами. Хто вцілів після штурму, а також після епідемії чуми, яка спалахнула тоді, оселився на лівому березі Случі. Тривалий час поселення перебувало у володінні польських поміщиків1. За користування землею селяни зобов’язані були відбувати феодальні повинності. В Людвиполі був фільварок. Власник його намагався передусім розвивати землеробство, яке велося в той період за трипільною системою. В основному вирощували жито, ячмінь та овес2. Селяни, крім повинностей на користь феодала, сплачували податок церкві — десятину. 
     Після возз’єднання Правобережної України з Росією Людвипіль 1795 року включено до складу Ровенського повіту. В 1798 році у Людвиполі був 141 двір, де проживало 860 чоловік, а в 1812 році кількість дворів зменшилась до 115, населення — до 740 чоловік3
     Процес розкладу феодально-кріпосницьких і розвитку капіталістичних відносин охопив і Людвипіль. На початку XIX ст. тут діяла суконна мануфактура. В 1850 році у Людвиполі відкрито паперову фабрику, яка працювала на місцевій сировині. Поміщик заснував винокурний завод. Значного поширення набули кустарні промисли — обробка дерева, бондарство, виготовлення обручів, гончарство4. Завдяки вигідному розташуванню — через Людвипіль йшли торгові шляхи з Корця на Березне, Стенань, Вербче, Пінськ — швидко розвивалася торгівля. Водним шляхом сплавляли ліс і перевозили різні товари. Тільки в 1850 році від людвипільської пристані відправлено 89 плотів з товарами на 27,5 тис. карбованців.5 
     В середині XIX ст. у Людвиполі налічувалося 80 будинків, населення — близько 670 чоловік, понад 60 проц. з них займалися землеробством, решта — кустарними промислами, торгівлею, сплавом лісу. 
     Скасування кріпосного права не поліпшило економічного становища селян. За викупним актом, усі людвипільські селяни мали викупити 1029 десятин землі. Починаючи з 1 вересня 1863 року, громада сплачувала 564 крб. 38 коп. сріблом щорічно6. У володінні поміщика залишилося 5127 десятин землі. 
     Після реформи 1861 року прискорився розвиток промисловості в Людвиполі. Розширилося виробництво на паперовій та суконній фабриках, виникло ще кілька дрібних підприємств. Однак у 1867 році робітники спалили паперову фабрику, а суконна згоріла в 1879 році. За даними 1884 року, в Людвиполі був пивзавод, кілька боєнь, 22 невеликі крамниці. На рік проводилося три ярмарки і щотижня — базари. З 1866 року Людвипіль був центром волості, він належав до категорії містечок. В ньому проживало 850 мешканців7, а на кінець століття кількість їх зросла до 1428 чоловік8
     Медична допомога населенню запроваджена тільки на початку XX ст. 1913 року мешканців села обслуговували лікар і акушерка та одна приватна аптека.
     Першу парафіяльну школу в селі відкрито 1867 року9. В ній навчалося всього 7 хлопчиків. 1902 року почало працювати двокласне сільське училище, його відвідувало 89 хлопчиків і 25 дівчаток. 1913 року в містечку відкрито поштово-телеграфну контору.  


1 М. Orlowicz. Ilustrowany przewodnik po Wolyniu. Luck, 1929, стор. 242, 244. 
2 А. И. Бapанович. Магнатское хозяйство на юге Волыни в XVIII в. М., 1955, стор.38, 
3 Ровенський облдержархів, ф. 639, оп. 2, спр. 1, арк. 52; спр. 12, арк. 89. 
4 Кустарные промыслы в Волынской губернии по данным текущей сельскохозяйственной статистики. Житомир, 1914, стор. 27. 
5 Военно-статистическое обозрение Российской империи, т. 10, ч. 3, стор. 126. 
6 Ровенський облдержархів, ф. 384, оп. 5, спр. 65, арк. 844—845. 
7 Slownik geograficzny Krolestwa Polskiego i innych krajow slowianskich, t. 5. Warszawa, 1884, стор. 477. 
8 Первая всеобщая перепись населения Российской империи, 1897 г. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей..., стор. 23. 
9 ЦДІА УРСР у Києві, ф. 442, оп. 817, спр. 14, арк. 146—147; оп. 818, спр. 37, арк. 11, 12.