Привільне
Привільне (до 1963 року — Погорільці) — село в Україні, в Дубенському районі Рівненської області. Розташоване за 10 км від районного центру і за 14 км від залізничної станції Дубно. Через село проходить автошлях Київ—Львів.
Перша згадка про Погорільці датована 1561 роком1. В другій половині XVI ст. село було власністю князів Острозьких, орендарі яких нещадно експлуатували селян, примушуючи їх відробляти по 2—3 дні панщини на тиждень, а також сплачувати грошові й натуральні податки.
В кінці XVI ст. селяни виконували багато повинностей на користь панів: охороняли посіви, ліс, двір, лагодили шляхи, будували мости, ремонтували греблі. За непокору й невихід на панщину їх жорстоко карали. Селяни перебували в залежності від кількох власників, які на свій розсуд визначали повинності й розміри ренти. У 1583 році князеві К. Острозькому належало в селі 31 дим, 20 городників, 12 підсусідків, а шляхтичеві А. Глембовському — 7 димів, 5 городників, 4 комірники2.
1629 року в селі було 127 димів3. Воно входило до складу Луцького повіту.
Польські власті намагалися полонізувати українське населення. Посилювалося насильне запровадження унії. У село часто навідувалися єзуїти, які намагалися покатоличити жителів. Це викликало невдоволення українського населення.
Селяни піднімалися на боротьбу проти гнобителів. Полум'я народно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького захопило і Погорільці. Селяни тепло зустрічали козацькі загони, всіляко допомагали козакам, за що зазнали знущань і тортур з боку польських військ після захоплення села в червні 1654 року шляхетськими загонами коронного гетьмана Потоцького4.
З роками мінялися власники Погорільців, але доля трударів від цього не ставала кращою. Село виглядало бідно. Осиротіло стояли убогі дерев’яні селянські хати, вкриті соломою й очеретом. Великих збитків завдавали селянам стихійні лиха, особливо пожежі. Тільки під час однієї з них у 1851 році в селі згоріло 11 селянських хат і 17 стодол з хлібом5.
Не поліпшила економічного становища селян і реформа 1861 року. Після скасування кріпацтва в селі інтенсивно відбувається розшарування селянства. На цей час у Погорільцях було 133 двори, в т. ч. 4 городники, 68 піших, у користуванні яких числилось 596 десятин орної і 121 десятина сіножатей, 65 тягловим дворам належало 884 десятини орної землі і 171 десятина сіножатей6. Кращі землі, як і раніше, лишалися у руках поміщика. Аграрна реформа так пограбувала селян, що у 1867 році для відробітку викупних платежів були віддані у найми строком на рік 18 селян-боржників7.
Розвиток капіталістичних відносин не минув і Погорільців. У 1887 році поміщиця Я. Любомирська продала за 80 тис. крб. 2206 моргів землі директорові промислового банку. Значні земельні ділянки придбала церква. В 1889 році їй належала 104 десятина землі. Заможні селяни почали будувати добротні хати. У куркульських господарствах з’являються молотарки, віялки та інший реманент.
Царська влада нічого не робила для піднесення культури села. Лише в 1871 році тут відкрили першу парафіяльну школу, яку незабаром закрили. Згодом дається дозвіл на відкриття школи, але «ні учнів, ні вчителя не було»8. Зубожілі селяни не мали змоги платити за навчання.
Власті не дбали про медичне обслуговування селян. Смертність населення була високою, особливо під час епідемій. За один лише серпень 1895 року від холери померло 38 чоловік9.
1 Н. И. Теодорович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии, т. 2, стор. 893.
2 Zrodta dziejowe, t. 19. Warszawa, 1889, стор. 82.
3 О. Баранович. Залюднення Волинського воеводства в першій половині XVII ст., стор. 133.
4 Документи Богдана Хмельницького, стор. 359.
5 ЦДІА УРСР у Києві, ф. 442, on. 1, спр. 9285, арк. 6.
6 Житомирський облдержархів, ф. 115, on. 1, спр. 791, арк. 24.
7 Н. Н. Лещенко. Крестьянское движение на Украине в связи с проведением реформы 1861 г., стор. 449.
8 Н. И. Теодорович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии, т. 2, стор. 895.
9 Житомирський облдержархів, ф. 159, on. 1, спр. 340, арк. 9.