Плоска 

     Плоска — село в Україні, в Дубенському районі Рівненської області, розташоване за 15 км від районного центру. До найближчої залізничної станції — 10 км. 
     Поблизу с. Дитиничів виявлено курганний могильник доби пізньої бронзи. Досліджено могильник перших століть н. е., на якому розкопано близько 20 поховань. 
     Вперше Плоска згадується в акті від 1562 року¹. В той час село входило до складу Литовського великого князівства. Після Люблінської унії Плоска була захоплена Польщею. Село спочатку належало князям Острозьким, а згодом Любомирським. Як і більшість населених пунктів Волині, воно було невеликим, але й з нього поміщики стягували значні побори. Феодальні повинності, закріпачення селян посилились наприкінці XVI ст., коли поміщики могли не лише карати селян на смерть, але й передавати це право орендарям. 
     В XVI ст. панщина досягала чотирьох днів на тиждень з лану. Крім того, селяни Плоскої відбували примусові толоки на панському полі, на вирубці лісу, ремонті шляхів та господарських приміщень, виділяли підводи для перевезення панського хліба та дров. Селяни платили по 7,5—14 грошів з господарства, а також давали продукти: курей, гусей, яйця, ягоди, зерно. 
     На початку XVII ст. Плоска лишалася маленьким селом. 1629 року воно разом з селами Волицею і Дитиничами налічувало 56 димів². 
     Напередодні визвольної війни 1648—1654 pp. становище селян значно погіршало. У 1647 році збільшується кількість днів панщини. Селяни, відробивши три дні панщини, на четвертий повинні були їхати з фурами панського збіжжя у Стенань або до Львова. Влітку кількість днів панщини збільшувалася до 5, але власник примушував кріпаків працювати в полі цілий тиждень, а хто не йшов, того «грабити й бити казал». Жорстока експлуатація, важкі повинності, прямий грабіж робили життя селян нестерпним. Деякі з них не витримували знущань, тікали від пана. Селяни вдавалися й до більш активних форм боротьби з гнобителями. Так, 17 березня 1647 року кілька селян, жителів Плоскої, напали на шляхтича М. Должкевича, розгромили його маєток, а самого шляхтича вбили³. 
     Особливо активізувалась антифеодальна боротьба в селі під час визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. В Плоскій 1648 року спалахнуло повстання, його учасники перебили загін польських жовнірів, об’єдналися з козацькими загонами і били місцевих панів. Біля Плоскої в липні 1651 року відбувся бій 3-тисячного козацького загону, що вийшов з оточення під Берестечком, з польсько-шляхетськими військами. Козаки за допомогою навколишніх селян насипали земляний вал, поробили з возів захисні споруди і героїчно захищалися від ворога. В нерівному бою багато з них загинули смертю хоробрих. Німими свідками козацької слави є могили — кургани навколо Плоскої. 
     Протягом XVIII ст. Плоска лишається невеликим селом. 1775 року тут налічувалося 48 будинків. Вона належала різним землевласникам. Це тільки погіршувало становище селян, які й надалі сплачували великі грошові й натуральні чинші та відбували панщину, що досягала п’яти днів на тиждень. 
     В кінці XVIII ст. село ввійшло до складу Дубнівського повіту Подільської, а з 1804 року — Волинської губернії. 
     Становище селян Плоскої в першій половині XIX ст. характеризувалося зростан ням кількості бідняцьких господарств. Бідняки терпіли через малоземелля, голодували. Про це навіть йшлося в рапорті волинського губернатора 1835 року⁴. 
     Напередодні реформи 1861 року в селі проживало 256 кріпаків⁵. Скасування кріпацтва майже не змінило їхнього життя. Кращі землі залишалися власністю поміщика й церкви, яка в 1889 році мала 17 десятин орної землі, 2 десятини городу і 14 десятин сінокосу. Селяни мусили вдовольнятися мізерними наділами землі, за них мали сплачувати викуп, розмір якого набагато перевищував їх ринкову вартість. 
     За пореформений період у селі збільшилась кількість дворів. 1889 року їх було 62, де проживало 500 чоловік⁶. Зростання кількості населення й дворів пояснюється, крім іншого, розширенням площі орної землі, яке відбувалося за рахунок порубок лісу. 
     На рубежі XX ст. селяни і надалі зазнавали утисків та жорстокої експлуатації. Злидні, голод, хвороби, часті епідемії були постійними супутниками жителів Плоскої. Земельний голод змушував їх купувати навіть непридатні землі. Багатьом доводилося йти в кабалу до куркулів. 1909 року число дворів в селі зросло до 94, жителів — до 558 чоловік⁷. 
     Важкі економічні умови існування трудового населення доповнювало політичне безправ’я, неписьменність. Тільки в 1887 році відкрили у Плоскій церковнопарафіяльну школу, на утримання якої витрачалися мізерні кошти. Більшість дітей шкільного віку не мала змоги її відвідувати. 

1 «Волынские епархиальные ведомости», 1889, № 18, стор. 449. 
2 О. Баранович. Залюднення Волинського воєводства в першій половині XVII ст., стор. 132. 
3 Україна перед визвольною війною 1648—1654 pp., стор. 154. 
4 ЦДІА УРСР у Києві, ф. 442, оп. 65, спр. 145, арк. 105. 
5 ЦДІА СРСР, ф. 1290, оп. 4, спр. 88, арк. 615. 
6 «Волынские епархиальные ведомости», 1889, № 18, стор. 450. 
7 Список населенных мест Волынской губернии, стор. 310—311.