Муровані Курилівці
Муровані Курилівці — селище міського типу (з 1956 року) в Україні, адміністративний центр Мурованокуриловецького району Вінницької області. Розташовані на берегах річки Жвана, притоки Дністра, за 23 км від залізничної станції Котюжани.
В історичній літературі Муровані Курилівці вперше згадуються 1493 року, коли тут нараховувалось 9 будівель. Основним заняттям населення було землеробство, садівництво та скотарство. У 1565 році жителі Мурованих Курилівців потрапили у кріпосну залежність від феодала Поляновського. Кріпаки відбували непосильну панщину, зводили навколо села оборонні споруди. У другій половині XVII ст. Муровані Курилівці були дуже укріпленим населеним пунктом. За рахунок жорстокої експлуатації кріпаків з кожним роком зміцнювалось поміщицьке господарство, зростали ремесло й торгівля. У 1775 році Муровані Курилівці стають містечком з правом влаштовувати два ярмарки на місяць.
Наприкінці XVIII ст. Муровані Курилівці прибрали до своїх рук шляхтичі Косаківські. Після возз’єднання Правобережної України з Росією власниця маєтку відмовилась присягнути на вірність Катерині II. Її маєток конфіскували й передали поміщикові О. Комару. Господарство поміщицького маєтку розширилось і зміцніло. У 1842 році тут став до ладу цукровий завод1, де працювала сільська біднота, що терпіла гніт не тільки від поміщика, а й від орендаря-капіталіста.
Більшість населення Мурованих Курилівців у ті часи займалася землеробством, садівництвом. Садоводи славились вирощуванням високоякісних сортів яблук і груш. Частина жителів працювала на різних будовах містечка, займалась ткацтвом, кравецтвом, шевством, гончарством.
Через містечко проходив поштовий тракт Могилів — Нова Ушиця — Кам’янець-Подільський, у містечку діяла поштова станція.
В кінці XVIII — на початку XIX ст. у Мурованих Курилівцях руками кріпаків, народних умільців зведено розкішний поміщицький палац, закладено парк фруктових та декоративних дерев, насаджено тополеві алеї по обидва боки дороги, споруджено кам’яний міст через річку Жван. Все це робили кріпаки, які злидарювали. В містечку не було жодної школи, медичного закладу. Зате активно діяли дві церкви.
З 1861 року Муровані Курилівці стали центром Мурованокуриловецької волості Ушицького повіту. В 1865 році тут проживало 2549 чоловік, було 326 дворів.
Скасування кріпосного права істотно не змінило становища селян. За своє «звільнення» вони мали внести великий викуп — протягом 49 років щорічно виплачувати по 3724 крб., що втроє перевищувало тодішні ринкові ціни на землю. Їм відводили найгірші землі, розташовані далеко від села, позбавлені лісу, водопоїв, пасовиськ.
Із застосуванням капіталістичних методів господарювання збільшилась виробнича потужність на поміщицькому цукровому заводі. Якщо 1861 року підприємство дало понад 18 тис. пудів цукру-піску2, то в 1884 році — 30 тис. Його виробляли 255 робітників.
Крім заводу, на кінець XIX ст. у Мурованих Курилівцях працювали механічна та мідеплавильна майстерні, 3 водяні млини. В містечку було 120 ремісників.
У зв’язку з розширенням промислового виробництва, зокрема цукрового заводу, посилюється експлуатація трудящих. Від селян вимагали збільшувати посівні площі цукрових буряків за рахунок скорочення посіву зернових культур, що зумовлювало їх повну залежність від власника цукрового заводу.
В пореформені часи у Мурованих Курилівцях відбувається інтенсивний процес розшарування селян. Із загальної кількості 4 тис. десятин землі близько 3 тис. належало поміщикові, церкві та місцевим багатіям. Тим часом зростало число безземельних і малоземельних господарств. 75 проц. загальної кількості дворів або не мали землі, або ж користувалися невеликими ділянками3. Нестача землі була головною причиною того, що селяни орендували або купували її у поміщика. Не маючи можливості своєчасно сплачувати борги, вони розорялись, а їхні наділи привласнювали.
Під час першої російської буржуазно-демократичної революції трудящі Мурованих Курилівців активно боролися проти експлуататорів. 27—28 травня 1905 року сезонні робітники на цукровому заводі припинили роботу, вимагаючи підвищити заробітну плату. Страйк проходив організовано. Поміщик Чихачов викликав загін поліції. Страйкарів топтали кіньми, били нагаями, а 7 організаторів цього виступу було заарештовано й кинуто до в’язниці.
У тяжких умовах реакції трудящі Мурованих Курилівців продовжували боротьбу. 27 травня 1908 року, озброївшись кийками та палицями, селяни самочинно пасли свою худобу на поміщицькій землі. 5 червня багатьох селян заарештували і кинули до в'язниці.
1910 року в Мурованих Курилівцях проживали 4730 чоловік. Більшість населення займалася хліборобством, ремісництвом. Чимало жителів працювало на промислових підприємствах, з них 510 — на цукровому заводі.
На дуже низькому рівні було медичне обслуговування трудящих. Медичний пункт, де працювали один фельдшер та санітарка, був розрахований лише на робітників і службовців цукрового заводу. Решта жителів містечка лишалася без будь-якої медичної допомоги.
Наявність цукрового заводу та інших промислових підприємств певною мірою позначилася на розвитку освіти. В 1861 році у Мурованих Курилівцях відкрито парафіяльну школу, а в 1863 році — однокласне народне училище. 1889 року в ньому вчилися під наглядом одного вчителя та попа 104 учні. На утримання училища уряд відпускав лише 196 крб. на рік4. У цей же час на будівництво нової церкви було витрачено 26 тис. крб. Для підготовки спеціалістів нижчої кваліфікації у галузі сільського господарства та промислово-кустарного виробництва у Мурованих Курилівцях 1899 року відкрито сільську ремісничу навчальну майстерню з 3-річним строком навчання. У школах здобували освіту переважно синки й дочки заможних батьків. Діти бідняків через нестатки не мали можливості вчитися, вони залишалися неписьменними.
1 О. О. Нестеренко. Розвиток промисловості на Україні, ч. 1, стор. 463.
2 Географическо-статистический словарь Российской империи, т. 2, стор. 852.
3 М. Н. Лещенко. Селянський рух на Правобережній Україні в період революції 1905—1907 рр., стор. 44.
4 Памятная книжка Киевского учебного округа, ч. 2. Подольская губерния. К., 1889, стор. 30.