Козятин
Козятин — місто Вінницької області, адміністративний центр Козятинського району. Розташований у верхів’ї річки Гуйви (притока Тетерева), за 62 км від обласного центру. Вузол залізничних ліній.
Виникнення Козятина пов’язане з будівництвом Києво-Балтської (Одеської) залізниці. В липні 1870 року закінчено прокладання вітки від станції Козятин до Бердичева. Назву станція дістала від сусіднього села Козятина. Одночасно будувалося робітниче селище Козятин, 7 липня 1874 року його віднесено до категорії містечок (Бердичівського повіту Київської губернії). 1878 року в містечку відкрили однокласне народне училище, яке тільки наприкінці 90-х років перетворено на двокласне. На початку 80-х років XIX ст. в містечку було 76 дворів1. Близькість залізниці, потреба в обслуговуванні залізничного вузла сприяла швидкому зростанню Козятина. З 1888 до 1890 року тривали роботи — розширювалася станція, споруджувався новий вокзал, проект якого склав архітектор В. І. Куликовський2. Козятинський вокзал був одним з найкрасивіших на Південно-Західній залізниці. В 90-х роках XIX ст. Козятин став великою станцією. Звідси відправлялися поїзди на Брест, Одесу, Умань. Пересічно на рік з Козятина вивозилося 30 400 тис. пудів різних вантажів.
В порівнянні з теперішніми, поїзди були малопотужними. Поїзд складався щонайбільше з 30 двохосьових вагонів, його вага не перевищувала 480 тонн. Состав обслуговувало кілька кондукторів. За сигналом машиніста кондуктор крутив ручку гальма. Засобом зв’язку між машиністом і головним кондуктором була звичайна мотузка, за її допомогою з паровозної будки передавалися сигнали. «За одну поїздку так накрутишся, що ледве дійдеш додому,— згадує колишній головний кондуктор, пенсіонер О. М. Довгалюк,— нашому братові кондукторові доводилося перебувати в поїздці майже всі 24 години на добу. Після цього — лише тригодинний відпочинок на зворотному пункті3».
Майстерні служби рухомого складу в 1906 році обслуговували 483 чоловіка. В них налічувалося 26 верстатів, один локомобіль. Простій паровозів на ремонті тривав від 360 до 450 днів4.
Із ростом залізничного вузла збільшувалася кількість робітників. Становище їх було важким, а заробітна плата — низькою. Робочий день тривав 12—16 годин. За всяку провину з робітників стягували великі штрафи. Вже в 1871 році в Козятині відбувся перший страйк стрілочників. Вони вимагали поліпшення свого становища. У жовтні 1885 року знову застрайкували стрілочники, вимагаючи скорочення надмірно довгого робочого дня. В страйку брали участь майже всі стрілочники (47 із 52). Наказ адміністрації про звільнення з роботи не залякав страйкуючих, і, твердо стоячи на своєму, вони добилися певних поступок5. Інші категорії залізничників також включалися у боротьбу, створювали свої організації.
В перше десятиліття XX ст. істотних зрушень в справі загальної освіти в Козятині не сталося. В містечку було лише одне двокласне народне училище, тільки дещо збільшився контингент його учнів. 1909 року поблизу Козятина відкрито агрошколу, перший випуск агрономів відбувся в 1912 році.
Під час першої світової війни Козятин як вузлова станція мав стратегічне значення для Південно-Західного фронту. Залізничники, обслуговуючи військові ешелони, особливо ті, що везли з фронту поранених, все більше переконувалися в необхідності покінчити з безглуздим кровопролиттям, а зброю спрямувати проти експлуататорів.
1 Siownik geograficzny t. 4. 1883, стор. 543—544.
2 ЦДІА СРСР, ф. 219, оп. 1, спр. 24 635, арк. 427, 722—723; ф. 378, оп. З, спр. 902, арк. 401.
3 Газ. «Жовтневі зорі» (Козятин), 21 жовтня 1967 р.
4 ЦДІА СРСР, ф. 273, оп. 6, спр. 2429, арк. 120, 231; спр. 2445, арк. 56.
5 О. А. Парасунько. Положение и борьба рабочего класса Украины, стор. 241, 349.