Калинівка 

     Калинівка — місто в Україні, центр Калинівського району Вінницької області, залізнична станція. Розкинулася на рівнині Подільського плато, вздовж берегів маленької річки Жерді, притоки Південного Бугу, за 26 км на північ від обласного центру. 
     Калинівку засновано в першій половині XVIII ст., 1774 року в ній налічувалося 44 двори, в яких проживало 143 чоловіка. Хоч поселення було невеликим, пани відкрили тут пивоварню, винокурню, млин, які давали їм чималий прибуток. Розвивалась Калинівка повільно. Через сто років в ній стало 145 дворів з населенням 1138 чоловік¹. На той час село перетворилося на містечко. Всі кращі землі та ліси захопили поміщики. Малоземелля селян та поміщицький гніт були причиною неодноразових антифеодальних виступів мешканців Калинівки та навколишніх сіл. Особливої гостроти ця боротьба набрала в першій половині XIX ст., коли її очолив Устим Кармалюк. Його загони базувалися поблизу Калинівки, в Чорному лісі. Калинівчани всіляко підтримували повстанців, ховали їх від переслідувань, брали участь у нападах на поміщицькі маєтки. Сам Устим Кармалюк не раз бував у Калинівці, користувався схованками калинівчан. У 1828 році калинівський селянин К. Древицький притягався до суду за переховування Устима Кармалюка².
      В 60-х роках XIX ст. Калинівським маєтком, якому належало 2660 десятин землі, з них 1540 у Калинівці, заволодів німець Л. Вальков. Найкращі землі він залишив собі і лише 664 десятини віддав на викуп селянам. Тоді у Калинівці вже було 187 дворів. Переважна більшість селян не мала ні тягла, ні корів і не могла звести кінці з кінцями. Щоб знайти заробіток, багато з них йшли на заводи, фабрики, залізницю.
      Після скасування кріпацтва в Калинівці все більше розвивалися капіталістичні відносини, з’являлися промислові підприємства. У 1871 році закінчилося будівництво залізниці Київ—Одеса, яка пролягала через Калинівку. Це мало велике значення для розширення її економічних зв’язків з іншими районами. Пізніше будуються цукровий та винокурний заводи³. Розвивалися й ремесла. У 80-х роках налічувалось близько 20 різних ремесел. Разом з промисловістю в Калинівці зростала і торгівля. Щороку тут відбувалося 4 ярмарки. В містечку було 27 лавок⁴.
      На кінець XIX ст. кількість населення Калинівки перевищила 1600 чоловік. Значна частина калинівських селян пролетаризувалася і перейшла працювати на цукровий і винокурний заводи, залізницю, займалась ремеслами, йшла на заробітки в інші губернії.
      Освітній рівень населення Калинівки був дуже низьким. Майже всі її мешканці лишалися неписьменними. Тільки в 1885 році відкрили школу. Це була невеличка однокласна церковнопарафіяльна школа⁵. Її відвідувало небагато дітей. У 1902 році відкрили двокласне училище, але й після цього більшість підлітків залишалася поза навчанням. 

1  Географическо-статистический словарь Российской империи, т. 2, стор. 438.
2  Устим Кармалюк. Збірник документів, стор. 143.
3  С. Ф. Рубинштейн. Хронологический указатель указов и правительственных распоряжений, стор. 448; Фабрично-заводские предприятия Российской империи. Пг., 1914, стор. 5396—5417.
4  Календарь Юго-Западного края, стор. 418.
5  Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета, вып. 9, стор. 256.