Ялтушків

     Ялтушків — село (до 1938 року — містечко) в Україні, в Барському районі Вінницької області . Розташований на річці Лядові — притоці Дністра, за 16 км від районного центру, за 23 км від станції Бар.
     Перша згадка про Ялтушків належить до 30-х років XV ст. Серед загарбаних шляхетською Польщею населених пунктів Західного Поділля в 1434 році згадується і Ялтушків (Єлтушків)¹. 1537 року його купила польська королева Бона Сфорца. Тоді ж Ялтушкову надано права містечка². Ялтушків лежав на т. зв. Кучманському шляху і понад сто років був важливим оборонним пунктом. У 1542 році Бона Сфорца частину його жителів переселила в Бар.
     З початку XVI ст. Ялтушків фігурує не лише як оборонний пункт, а й як один з місцевих центрів ремесла й торгівлі. 1556 року йому було надано магдебурзьке право, яке, однак, не звільняло населення від феодальних повинностей. Міщани зобов'язані були вирушати з барським старостою у військові походи, платити податки по 15 грошів з диму, давати 2 третини вівса, бджільну десятину, один день орати панське поле. Найтяжчою повинністю для населення було утримувати польський гарнізон, що розташувався у Барі³. Необмежені права старост, їх сваволя викликали невдоволення місцевих жителів. Населення Ялтушкова в 1556 і 1562 рр. скаржилося польському королеві на барського старосту Б. Претвича, який накладав на них додаткові податки, запроваджував різні повинності.
     Крім феодального й національного гніту, населення терпіло також від частих набігів татар і турків. Тричі — в 1549, 1568 і 1569 рр.— турецько-татарські завойовники нападали на Ялтушків, знищували або забирали в полон населення. В 1570 році в Ялтушкові залишилося всього 20 господарств міщан (в 1565 році ще було 48)⁴.
     У другій половині XVII ст. посилився наступ феодалів на селян і міщан. Влада старости лишалася необмеженою. Частина жителів рятувалася втечею на Брацлавщину й Київщину. Блискучі перемоги повстанського війська під проводом Богдана Хмельницького під Жовтими Водами і Корсунем, взяття Кривоносом Барського замку викликала заворушення серед населення Ялтушкова. Багато його мешканців пішли в загони Кривоноса, Нечая, Богуна. Але на підставі Зборівського договору Ялтушків та інші міста й села Поділля залишилися під владою Польщі⁵. Це було підтверджено й Андрусівським перемир’ям між Росією і Польщею. В 1672 році за Бучацьким договором Ялтушків у складі Поділля потрапив під владу Туреччини. Турецьке поневолення, яке тривало 27 років, знову змінилося польсько-шляхетським.
     Після возз'єднання Правобережної України з Лівобережною у складі Росії Ялтушків за новим адміністративним поділом увійшов до Могилівського повіту Подільської губернії. За півстоліття з часу возз'єднання в містечку сталися значні зміни. Появилися деякі підприємства. 1844 року тут уже були винокурний, пивоварний і цегельний заводи, які належали поміщикові⁶. Але становище населення залишалося дуже важким. Запровадження урочної системи для селян призвело до того, що в період збирання врожаю вся сім'я від неділі до неділі гнула спини на пана, не маючи змоги зібрати врожай із свого клаптика землі. Частина селян-кріпаків працювала на цукровому, пивоварному й цегельному заводах. У квітні 1826 року до Ялтушкова дійшла чутка про появу сина Івана Гонти, який закликає до другої Коліївщини. Сотні селян Ялтушкова, Слободи-Ялтушківської, Шершнів та інших сіл поповнили загони У. Кармалюка, Й. Серветника та І. Малярчука, які діяли в районі Ялтушкова—Бара—Ушиці. Повстанці громили поміщицькі маєтки, чинили розправу над ненависними панами.
     Маніфест про скасування панщини обнародували в Ялтушкові в березні 1861 року. Вже на початку квітня цього року селянки Ялтушкова припинили роботи в економії поміщика, стали вимагати скасування жіночих панщинних днів. Вважаючи себе вільними, жінки заявили управляючому, що не будуть виконувати панщини. Але цей виступ придушили⁷. Реформа здійснювалась так, що кінець кінцем селяни були приречені на злидні й розорення. Відпускаючи на волю, селян примушували купувати свою ж споконвічну землю в поміщика. 1870 року в Ялтушкові налічувалося 190 селянських дворів, з них 73 — на чиншовому праві і 117 власницьких⁸. Найбіднішою частиною були чиншовики. На кожен їх двір припадало по 2 десятини землі. Майже 30 років між селянами й поміщиками точилася тяжба за землю, за розмежування, і лише 1894 року, коли сюди прибуло 2 роти солдатів, які заарештували 8 селян, розмежування провели. Наступного року власник цукрового заводу (збудований 1871 року), посилаючись на своє давнє право на землю і заборгованість селян, став відбирати у них землю. В містечку розпочалося заворушення. Викликаний сюди каральний загін вчинив жорстоку розправу над селянами. Їхнього ватажка В. Луканішина прилюдно покарали 50 ударами й засудили до тюремного ув’язнення. З дозволу губернатора загін 7 днів залишався на повному утриманні ялтушківських селян. Це був, за їх висловом, «тиждень екзекуції»⁹.
     1863 року в містечку відкрили парафіяльну школу. Пізніше при цукровому заводі почала працювати заводська лікарня, а в самому Ялтушкові — поштове відділення¹⁰. Діяв також селекційний пункт.
     Події першої російської революції 1905—1907 рр. не обминули і Ялтушкова. Серед робітників цукрового заводу розповсюджувалися листівки з закликом до страйку. 1 травня 1905 року робітники, оголосивши страйк, вимагали від адміністрації квартирних грошей для тих, хто не має житла, підвищити зарплату, відкрити школи, поліпшити медичну допомогу тощо. Дирекція підприємства змушена була піти на деякі поступки¹¹. Під впливом виступів робітників сталися заворушення селян Слободи-Ялтушківської та інших сусідніх сіл.
     До Великої Жовтневої соціалістичної революції майже 80 проц. ялтушківських селян були малоземельними або зовсім не мали землі. В середньому на кожне господарство припадало 1,8 десятини землі. Частина селян працювала сезонними робітниками на цукровому заводі. Перед першою світовою війною на цукровому заводі вже налічувалося до тисячі робітників. Становище заводських робітників було дуже важким. Робочий день тривав 12 годин і більше, сезонники одержували по 15—20 коп., а підлітки — вдвічі менше. Робітники жили у вогких, темних і брудних бараках. Ялтушків залишався невеликим містечком, у якому було 20 дрібних крамниць, заїжджий дім, 48 ремісників — кравців, шевців, булочників. На Ялтушківський базар з’їжджалися жителі навколишніх сіл не лише продавати свої продукти, а й купувати вироби ремісників Бара, Мурованих Курилівців та інших поселень.

1    Архив Юго-Западной России, ч. 8, т. 1, стор. 29.
2    Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета» вып. 9, стор. 145.
3    Вінницький облдержархів, ф. 472, оп. 1, спр. 294, арк. 1.
4    Архив Юго-Западной России, ч. 7, т. 2, стор. 217.
5    Історія України в документах і матеріалах, т. 3. К., 1941, стор. 186.
6    «Журнал министерства внутренних дел», 1845, № 9, стор. 517.
7    ЦДІА УРСР у Києві, ф. 442, оп. 300, спр. 24, арк. 8.
8    Календарь Юго-Западного края на 1873 г. К., 1872, стор. 424.
9    Газ. «Більшовицькими темпами», 14 лютого 1937 р.
10  А. Крылов. Населенные места Подольской губернии. Каменец-Подольский, 1905, стор. 473.
11  Революційні події 1905—1907 рр. на Поділлі, стор. 33—35.