Гайсин

     Гайсин (давні назви—Галыпин, Айсин) — місто в Україні, адміністративний центр Гайсинського району Вінницькій області. Розташований на річці Собі, за 94 км від Вінниці. Залізнична станція.
     У межах міста знайдено залишки двох поселень доби пізньої бронзи та ранньослов’янського поселення черняхівськоі культури.
     Перші відомості про Гайсин належать до 1600 року, коли він входив до складу Врацлавського воєводства¹. 1629 року в Гайсині проживало 822 чоловіка.
     В 40-х роках XVII ст. Гайсин був однією з фортець, що прикривали Брацлавщину від вторгнення ворогів. Укріплення складалося з земляного валу, дубового частоколу з двоповерховими воротами. Мешканці міста виконували панщину на користь замку, платили чинш, відбували толоки².
     Жителі Гайсина не мирилися з утисками поневолювачів. Селяни та міщани брали активну участь у народно-визвольному русі проти феодально-кріпосницького і національно-релігійного гніту польської шляхти в 30—60-х роках XVIII ст. В Гайсинському повіті діяв селянський загін, який очолював Грива³. Чимало місцевих жителів вступило до загонів Гонти і Залізняка.
     Після возз’єднання Правобережжя з Росією Гайсин 1795 року став центром Гайсинського округу Брацлавського намісництва⁴, а з 1797 року — повітовим містом Подільської губернії.
     Із 9206 чоловік, що проживали в Гайсині наприкінці 50-х років XIX ст., близько 7 тис. становили міщани, 150 — дворяни, 500 — купці, 421 — цехові ремісники. Основними заняттями жителів міста були землеробство, дрібне ремесло та торгівля. В Гайсині налічувалося 95 майстерень, переважно гончарських, шевських та лимарських⁵, було багато шинків. Через кожні два тижні щочетверга відбувалися торги. Багато гайсинських міщан здобували собі на прожиття поденними заробітками на винокурних і цукрових заводах, у навколишніх поміщицьких маєтках або ж кожного літа вирушали на заробітки до Одеси та Бессарабії⁶.
     В 60-х роках у Гайсині працювали одна приватна лікарня на 10 ліжок; двокласне училище, пошта. Наприкінці 80-х років відкрито церковнопарафіяльну школу.
     В другій половині XIX ст. в Гайсині почали споруджуватися промислові підприємства. 1870 року став до ладу цегельний завод, 1880 року — перша тютюнова фабрика, а в 1897 — друга. Ще через два роки на околиці міста виросли паровий млин та цукровий завод, до якого підвели вузькоколійну залізничну лінію. Хоча ці підприємства були малопотужними і з примітивною технікою, все ж вони давали мешканцям міста заробіток, сприяли притоку в Гайсин робочої сили і зростанню населення міста. За переписом 1897 року, в Гайсині проживало 700 робітників і 500 ремісників. Робітники працювали по 12—14 годин на добу за 50—60 копійок, а жінкам платили 35—40 копійок⁷. Жили робітники в тісних бараках, де було брудно й холодно. Через антисанітарні умови поширювалися інфекційні хвороби.
     В період реакції, використавши приплив дешевої робочої сили, хазяї зменшили заробітну плату багатьом категоріям робітників, підвищили квартирну плату. Швидко зросли ціни на товари першої потреби⁸.
     На 13,2 тис. населення в місті 1911 року було лише дві лікарні на 46 ліжок. У 1913 році відкрили земську аптеку, яка тоді була єдиною на весь Південно-Західний край⁹.
     На початку XX ст. ніяких зрушень у справі освіти не відбулося — в Гайсині діяли тільки церковнопарафіяльна школа й міське двокласне училище. Письменність населення становила 25 процентів. У 1902 році в Гайсині відкрили бібліотеку ім. О. С. Пушкіна. Кожний читач, згідно із статутом цієї бібліотеки, сплачував З крб. річних членських внесків¹⁰. Користуватися нею могли тільки заможні.

1    «Подольские епархиальные ведомости», 1863, № 23, стор. 883.
2    В. Б. Антонович. Монографии по истории Западной и Юго-Западной России, т. 1, стор. 160, 165.
3    Журн. «Русский вестник», 1863, т. 45, стор. 335.
4    С. Ф. Рубинштейн. Хронологический указатель указов и правительственных распоряжений по губерниям Западной России, Белоруссии, Малороссии за 240 лет с 1652 по 1892 г. Вильно, 1894, стор. 175.
5    Географическо-статистический словарь Российской империи, т. 1, стор. 608.
6    Экономическое состояние городских поселений Европейской России в 1861—1862 гг., ч. 1, стор. 34.
7   ЦДІА СРСР, ф. 1290, оп. 11, спр. 1797, арк. 25, 27, 29.
8    В. В. Филимонов. Памятная книжка Подольской губернии на 1911 год. Каменец-Подольский, 1911, стор. 173.
9    Журн. «Экономическая жизнь Подолии», 1913, № 8—9, стор. 65.
10  ЦДІА СРСР, ф. 1290, оп. 11, спр. 1797, арк. 26.