Дубно 

     Дубно — місто обласного значення в Україні, центр Дубенського району Рівненської області. До обласного центру — 46 км автошляхом. Через Дубно проходить залізниця Здолбунів—Львів та автошлях Київ—Львів і Брест—Тернопіль. 
     На околицях міста виявлено два поселення доби ранньої та пізньої бронзи. Трапляються знахідки римських монет II ст. Відомі також ранньослов’янське поселення черняхівської культури та давньоруське городище¹. 
     Перша згадка про поселення під назвою Дубен є в Іпатіївському літопису за 1100 рік, де розповідається, що на з’їзді князів у Витичеві було вирішено передати Дубно разом з Острогом, Чарторийськом та Буськом князеві Давиду Ігоровичу. 
     Дубно згадується також 1149 року у зв’язку з перебуванням на Волині князя Юрія Долгорукого². В 1240 році Дубно зруйнували та спалили монголо-татари, після чого воно стало невеликим поселенням. По смерті Данила Галицького Луцьким уділом, до складу якого входило Дубно, володів Мстислав Данилович. На основі грамоти Ягайла від 4 листопада 1386 року Дубно належало князю Ф. Острозькому. З червня 1498 року власник поселення одержав від литовсько князя Олександра грамоту про надання Дубну магдебурзького права і дозвіл влаштовувати щотижневі базари та щорічний ярмарок. Розширювалася територія міста, зростала кількість населення, розвивалися торгівля та ремесло, яке набрало типових для середньовіччя форм — у Дубні існували ткацький, шевський, ковальський цехи³. 
     Після Люблінської унії Дубно було включено до складу Луцького повіту Волинського воєводства. Посилився економічний і національно-релігійний гніт. Погіршення становища населення протягом XVI—XVII ст. зумовлювали ще й наскоки татар. В 1577 році Дубно двічі зазнало їх нападу, було зруйноване, але сильно укріплений замок, за стінами якого відсиджувались магнати і шляхта, здобути ворогам не вдалося. Відступаючи, татари захопили у полон чимало жителів. 
     На початку XVII ст. внаслідок політики польських магнатів Дубно стає одним із осередків поширення католицизму на Волині. Місцеві православні церкви перетворюються на уніатські, в Дубні будуються католицькі монастирі — бернардинів (1620 p.), кармеліток (1630 p.). Польські магнати і шляхта сподівалися прискорити ополячення українського народу за допомогою церковної унії, але населення міста не визнавало її. 1633 року в Дубні спалахнуло антиуніатське повстання на чолі з надвірними козаками Дубнівського замку Чопеком, Вільцем і Губкою⁴. Виступ було придушено князівськими військами, а його ватажків страчено. 
     Під час визвольної війни під керівництвом Богдана Хмельницького хвиля народних повстань докотилася до Дубна. Влітку 1648 року Дубном оволоділи загони Максима Кривоноса, палко зустрінуті населенням міста. Проте військам Богдана Хмельницького не вдалося довго протриматись у Дубні. Польська шляхта знову захопила його і почала укріплювати. 2 червня 1649 року власник Дубна князь Заславський наказав примусово залучити всіх жителів до ремонту мостів і греблі. 
     Навколо Дубна розташовувалися шляхетські війська, які грабували місцеве українське населення. Біля Дубна стояв тритисячний загін магната Брацлавського, а в місті такий же загін магната Заславського⁵. 5 червня 1651 року один з козацьких загонів, надісланих Богданом Хмельницьким, щоб здобути харчі й фураж, захопив Дубно, де козаки забрали 2 тис. коней і волів, яких шляхта мала гнати до свого табору, розміщеного біля Сокаля. Місцеве населення ненавиділо загарбників, селяни допомагали козакам, повідомляли їх про наближення ворога. Коронний хорунжий О. Конєцпольський доповідав М. Потоцькому, що не зміг захопити «язика»: коли він наближався до Дубна, селяни підпалювали фільварки, щоб попередити українське повстанське військо про наближення ворога. 
     В Дубні та біля нього зосереджувались значні сили польсько-шляхетського війська, про що 11 (21) червня 1654 року Богдан Хмельницький повідомляв листом царя Олексія Михайловича⁶. 
     На початку вересня 1660 року російські і козацькі полки під командуванням боярина В. Б. Шереметева обложили Дубно, де перебували тоді війська коронного гетьмана, однак поява татар змусила Шереметева зняти облогу міста. Бурхливі події кінця XVI — першої половини XVII ст. в районі Дубна були відображені М. В. Гоголем в його творі «Тарас Бульба». 
     1706 року під час Північної війни Дубно захопили шведи, від яких місто визволили російські війська. Меншиков у листі до Петра І розповідав, що коли російські війська наблизились до Дубна, шведи поспішно відступили, залишивши в місті 28 мідних гармат⁷. У січні 1707 року в Дубні перебував Петро І. 
     У XVIII ст. двічі відвідав Дубно мандрівний філософ і поет Г. С. Сковорода — 1750 року, коли він прямував у країни Європи, і 1753 року, повертаючись назад. 
     Назрівання кризи феодальної системи позначилось посиленням експлуатації трудящих. Зростання соціального та національного гніту приводило не раз до народних повстань. У травні 1768 року, під час народного повстання на Правобережній Україні, очолюваного Іваном Гонтою та Максимом Залізняком, стались виступи і в околицях Дубна. 
     В 1772 році, коли Львів відійшов до Австрії, в Дубно зі Львова було перенесено великий контрактовий ярмарок. На ярмарок, який тривав протягом місяця, приїздило чимало купців не тільки з Польщі, але й з-за кордону. Торгували зерном, лісом, продуктами сільськогосподарського виробництва. В Дубні побудували великі склади-магазини, де зберігались товари. Найбільші склади належали магнатам Ржевуським, які надсилали зерно та інші товари в Гданськ і Торунь⁸. 
     Князі Любомирські, власники Дубна, під час ярмарків влаштовували в своєму палаці, збудованому у другій половині XVIII ст., для приїжджих магнатів пишні бали, театральні вистави, концерти. 1780 року в місті жив польський театральний діяч Войцех Богуславський. У Дубні він здійснив постановку кількох п’єс, в т. ч. власної — «Генріх IV на полюванні». 
     Указом Катерини II 1795 року Дубно було визначено повітовим містом Подільської губернії, а згодом ввійшло до складу Волинської губернії. У 1797 році «лубенські контракти» перенесли до Новограда-Волинського, а згодом до Києва, де вони поклали початок знаменитим контрактовим ярмаркам на Подолі. Дубно дещо втрачає значення важливого торгового центру. 
     На початку XIX ст. місто перетворюється на прикордонний пункт поблизу російсько-австрійського кордону. Тут стояв чималий військовий гарнізон, який очолювали в різний час видатні російські полководці — М. І. Кутузов (1806 p.), Д. С. Дохтуров (1810, 1811 pp.). 
     У період Вітчизняної війни 1812 року російська армія під командуванням генерала О. П. Тормасова, спираючись на дубнівські та луцькі укріплення, стримувала просування французьких військ на Волинь і Поділля. 
     У першій половині XIX ст. у Дубні починає розвиватися промисловість, пожвавлюється торгівля. 1838 року засновано прядильне підприємство, яке складалося з двох фабрик. Знову, як і раніше, тут щороку відбувалися два найбільші на Волині ярмарки, товари на які завозили також з Польщі та Австрії. 
     Історичне минуле Дубна привертало увагу видатних діячів культури. 1846 року за завданням Археографічної комісії Дубно відвідав Т. Г. Шевченко. Поет оглянув місця, пов’язані з повістю М. В. Гоголя «Тарас Бульба»,— замок князів Острозьких, міську браму, Ільїнську церкву, монастир кармеліток⁹. У березні 1867 року в Дубні перебував композитор М. В. Лисенко, який збирав матеріал для опери «Тарас Бульба».. 
     В другій половині XIX—на початку XX ст. місто зростало. Його розвиткові сприяла відкрита 1873 року залізнична колія Здолбунів—Радзивилів. Наприкінці XIX ст. населення Дубна становило 14 257 чоловік, в т. ч. 8153 міщанина, 4841 селянин, 717 дворян, 90 осіб духовного звання, 203 купці¹⁰. 
     Місто розвивалося, розширювалося, але влада не дбала про його благоустрій, тут не було водопроводу, каналізації. Більша частина населення лишалася без медичної допомоги — 9 приватних лікарів, 5 акушерок та 4 зубні лікарі обслуговували головним чином заможних жителів. 
     Про стан освіти свідчить те, що більш як половина всіх мешканців Дубна, тобто понад 7 тис. чоловік, були неписьменними. З навчальних закладів у місті існували засновані 1855 року двоє училищ, 1905 року відкрили приватне жіноче училище, а 1909 — чоловічу гімназію. 
     У 1813 році в Дубні перебував і помер польський вчений, діяч у галузі освіти Тадеуш Чацький. Він був одним із засновників Товариства аматорів наук у Варшаві, працював інспектором шкіл Волинської губернії, брав участь у створенні Кременецького ліцею, в розробці проекту шкільної мережі на Волині. 

1   Археологія Української РСР, т. 1, стор. 297—300. 
2   Н. И. Теодорович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии, т. 2, стор. 860. 
3   Архів Ленінградського відділення Інституту історії СРСР — Академії наук СРСР. Західна секція, № 6475. 
4   Н. И. Теодорович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии, т. 2, стор. 868. 
5   Документы об освободительной войне украинского народа 1648—1654 гг. К., 1965, стор. 421. 
6   Документи Богдана Хмельницького (1648—1657). К., 1961, стор. 359. 
7   Визначні місця України, стор. 488. 
8   В. А. Маркина. Магнатское поместье Правобережной Украины во второй половине XVIII в. стор. 222. 
9   М. Дубина. Шевченко і Західна Україна. К., 1969, стор. 27. 
10 Первая всеобщая перепись населения Российской империи, 1897 г., вып. 8. Волынская губерния. СПб., 1904, стор. 2.