Бистричі 

     Бистричі — село в Україні, в Березнівському районі Рівненської області. Розташовані на лівому березі річки Случі, за 17 км від районного центру, за 40 км від залізничної станції Моквин. 
     Про заселення території села в давньоруські часи свідчать залишки городища на околиці Бистричів. Назва села, ймовірно, походить від слова «бистрина», адже біля села річка Случ має надзвичайно швидку течію, тут багато вирів. У писемних джерелах село під назвою Городня Бистриця вперше згадується 1545 року як володіння луцького старости1. За даними подимного перепису 1629 року, Бистричі вже були досить великим населеним пунктом, у якому налічувалося 98 димів. 
     У період селянсько-козацького повстання під проводом С. Наливайка поблизу Бистричів у 1595 році діяв загін місцевих повстанців, які називали себе «сотнею Лободи». Вони захоплювали майно та худобу в навколишніх поміщиків. Перебували повстанці в Межиріцькому замку. Наступного року через село пройшли повстанці, очолювані С. Наливайком. Деякі мешканці села приєдналися до них. 
     Під час народно-визвольної війни 1648—1654 pp. через Бистричі проходили загони Івана Богуна. 
     За Андрусівським договором, Бистричі лишилися під владою Польщі. Їх мешканці терпіли не тільки від панського гніту. На село налітали орди кримських татар, особливо багато лиха зазнали мешканці села в 1667—1669 роках. 
     В умовах панування шляхетської Польщі село розвивалося дуже повільно. В 1734 році в ньому налічувалося 95 кріпацьких господарств. Наприкінці XVIII ст. у Бистричах діяло підприємство, що виробляло папір. Тут працювали 4 кріпаки2
     Разом з усією Правобережною Україною Бистричі 1793 року возз’єднано з Росією. Село спочатку входило до складу Ізяславського намісництва, а з 1797 року — до Ровенського повіту Волинської губернії. За даними 1798 року, в Бистричах проживало 623 чоловіка. 
     На початку XIX ст. в селі налічувалося 101 господарство. В 1816 році у Бистричах діяла мануфактура, яка належала місцевому поміщику. Однак справу вів орендар. У нього працювало 11 вільнонайманих робітників. На мануфактурі був лише один верстат. Поступово підприємство розширювалося. У 1851 році в селі діяв поміщицький винокурний завод3
     Розвиток продуктивних сил гальмувався феодально-кріпосницькими виробничими відносинами. Близько 300 днів на рік селяни працювали на поміщика та церкву. На обробіток своїх наділів у них майже не залишалося часу. На кінець 50-х років XIX ст. в користуванні селян було 569 десятин орної землі, 81 десятина під садибами та 202 десятини сіножатей. Приблизно половина цих угідь була непридатною. Болотні луки давали мало сіна, тому селяни не могли збільшувати поголів’я худоби. Для обробітку землі використовували дерев’яні знаряддя. Врожаї одержували низькі — сам-два, найкращі ділянки, якщо добре угноювалися, давали сам-три. Щоб проіснувати, селяни орендували землю в маєтку за велику плату. 
     Під час проведення селянської реформи власниця маєтку, зацікавлена в одержанні більшої суми викупних платежів, зумовила в уставній грамоті викуп селянами додаткового наділу. Земля ця була непридатною, тому громада в листопаді 1862 року вирішила викупити лише корінний наділ, а від додаткового відмовитися4. Почалася тривала суперечка між селянами і власницею маєтку. 
     Всього в Бистричах було 95 дворів, у т. ч. 44 тяглові, 42 ніші та 9 городників. За уставною грамотою, їм належало викупити 55 десятин 1328 кв. сажнів садибної та 708 десятин 108 кв. сажнів орної землі. На оброк селяни перейшли в лютому 1863 року. В разі неспроможності сплачувати грішми, вони повинні були відробляти поміщикові по 71 робочому чоловічому дню за корінний наділ на рік, тобто щотижня по два дні влітку та по одному — взимку. Комісія, яка перевіряла виконання уставних грамот у жовтні 1863 року, визнала, що землі, нав’язані селянам за реформою, були зовсім непридатними — піски, болота5. Селяни змушені були пасти худобу на парових полях, бо пасовисько тричі на літо заливала річка. 
     Зважаючи на польське повстання 1863 року, уряд пішов на деякі поступки селянам. У викупному акті від 17 червня 1866 року викупні платежі з 1681 крб. 28 коп. зменшено до 840 крб. 64 коп. сріблом. Враховуючи 6 проц. річних, селяни мали сплатити протягом 49 років 14 010 крб. 67 коп. сріблом5. За селянами залишалося право користуватися лісом для випасу худоби та збирання хмизу, водоймами, а також дорогами, які перетинали панські землі. Власники маєтку, які неодноразово змінювалися, постійно намагалися позбавити селян цих прав. Зокрема, бельгійський підданий Бланшман, ставши власником маєтку, заборонив колишнім кріпакам випасати худобу на луках. Коли вони не підкорилися, той звернувся до суду, який став на його бік. Незважаючи на це, 50 селян вирішили використати під пасовисько урочища. Поміщицькі слуги намагалися прогнати їх, але селяни вчинили опір, попередивши, що наступного разу, коли хтось наважиться забороняти їм пасти худобу, буде вбитий, хоч за це й каратимуть6
     В пореформений період Бистричі зростали. Цьому сприяло судноплавство по річці Случі. У селі була пристань, біля якої збудували великі склади. До Бистричів привозили на продаж хліб, ліс, сюди приходили на заробітки селяни. 
     На 1897 рік кількість жителів Бистричів зросла до 1378 чоловік7. Селяни терпіли через безземелля. В той час як поміщицька родина володіла 4902 десятинами землі, селянам належало лише 1205 десятин. Напередодні першої світової війни на душу населення в селі припадало по 0,88 десятини землі. Тільки одна третина селян мала волів та коней, третина — лише волів, решта — не мала робочої худоби зовсім. 
     З 1866 року село стало волосним центром. Наступного року тут відкрили парафіяльну школу, в якій навчалися 6 хлопчиків і 5 дівчаток8, а в 1875 році було відкрито однокласне народне училище9. На 10 433 чоловіка населення волості було 2 стаціонарні ліжка. 


1 Памятники, изданные Временной комиссией для разбора древних актов, т. 4, отд. 2. К., 1859, стор. 86. 
2 ЦДАДА СРСР, ф. 227, оп. 16. спр. 3, арк. 69. 
3 ЦДІА УРСР у Києві, ф. 442, оп. 452, спр. 6, арк. 17. 
4 Житомирський облдержархів, ф. 115, on. 1, спр. 2127, арк. 10—30. 
5 Там же, арк. 07—68. 
6 Там же, арк. 151. 
7 Первая всеобщая перепись населения Российской империи, 1897 г. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей..., СПб., 1905, стор. 18. 
8 ЦДІА УРСР у Києві, ф. 442, оп. 817, спр. 14, арк. 148. 
9 Журн. «Официальное извещение Министерства Просвещения России», 1875, № 2, стор. 65.